про струс ума, або листи до сістри
сьогодні, дорога сістра, у мене стався струс. струс всього. але, як положено, він почався знизу. я бігла через дорогу, намагалась бодрячком обігнати, якогось мілого дєдулю, і от саме в той момент стався струс - спочатку струс правої ноги, а потім струс головного апарату-тримача ніг, по-нашому - дупи. голова не долетіла, але теж постраждала (про це напишу трохи нижче).
так ось як тільки головний апарат торкнувся заледенілої землі - голова активно запрацювала і серйозно сказала мені: Гуревич, ти ж посеред дороги, зараз машини поїдуть. і світлофор одразу це підтвердив й зробив урочисту заяву: так-так, Гуревич, перехід через проспект Правди завершується!
ясно же ж, що я силою думки одразу підхопила свій апарат і побігла на тротуар. і тут я побачила, що люди навколо дуже за мене хвилюються. чи може вони хвилювалися за апарат... не знаю. але мене це так зворушило, що я їм радісно посміхнулась. всім. а тут одразу під'їхала наша з апаратом маршрутка, я в неї застрибнула. і ось коли я всілася, одразу зрозуміла, що струс стався не тільки знизу. бо я не припинила посміхатися.
я не припинила посміхатися, коли передала гроші водію, і коли люди на наступній зайшли я теж не припинила. і поки через міст їхала і на білий-задубілий Дніпро дивилася теж не припинила. і коли прийшла в студію, а там вимкнули світло - теж не припинила. і заняття провела при свічках і теж не припинила. і зі студії вийшла - не припинила. і коли йшла вулицею комсомольською все думала, що якби б я вдарилася головою (на щастя цього не сталося), то у мене би був ушиб ума, а бач як мені пощастило, у мене всього лише струс, бо я радісно посміхаюся вже години три.
і оце йду я зі своїм струсом, посміхаюся, а за кіоском стоїть незнайомий мені дядя і глушить коньяк з горла. глушить і дивиться на мене. і так швидко-швидко-швидко ковтає. а я ж йду і посміхаюся, думаю, який милий дядя.
а він допиває і каже: ах, яка красавіца. вибач, що весь допив. через денце пляшки не видно було, що ти така. а якби б я побачив, що ти такааааа... я б тоді...
(ну я ж собі думаю, що б тоді, а? ну що б тоді? а ти, сістра, що думаєш?)
а він каже: я б тобі тоді піісят лишив, бо гріх не випити з такою красавіцей.
і канєшно же, сістра, зараз буде мораль.
мораль така: якби у мене не сталося струсу ума, а перед тим струсу апарату-тримача ніг, то не запропонував би мені дядя коньяку. мабуть.
так ось як тільки головний апарат торкнувся заледенілої землі - голова активно запрацювала і серйозно сказала мені: Гуревич, ти ж посеред дороги, зараз машини поїдуть. і світлофор одразу це підтвердив й зробив урочисту заяву: так-так, Гуревич, перехід через проспект Правди завершується!
ясно же ж, що я силою думки одразу підхопила свій апарат і побігла на тротуар. і тут я побачила, що люди навколо дуже за мене хвилюються. чи може вони хвилювалися за апарат... не знаю. але мене це так зворушило, що я їм радісно посміхнулась. всім. а тут одразу під'їхала наша з апаратом маршрутка, я в неї застрибнула. і ось коли я всілася, одразу зрозуміла, що струс стався не тільки знизу. бо я не припинила посміхатися.
я не припинила посміхатися, коли передала гроші водію, і коли люди на наступній зайшли я теж не припинила. і поки через міст їхала і на білий-задубілий Дніпро дивилася теж не припинила. і коли прийшла в студію, а там вимкнули світло - теж не припинила. і заняття провела при свічках і теж не припинила. і зі студії вийшла - не припинила. і коли йшла вулицею комсомольською все думала, що якби б я вдарилася головою (на щастя цього не сталося), то у мене би був ушиб ума, а бач як мені пощастило, у мене всього лише струс, бо я радісно посміхаюся вже години три.
і оце йду я зі своїм струсом, посміхаюся, а за кіоском стоїть незнайомий мені дядя і глушить коньяк з горла. глушить і дивиться на мене. і так швидко-швидко-швидко ковтає. а я ж йду і посміхаюся, думаю, який милий дядя.
а він допиває і каже: ах, яка красавіца. вибач, що весь допив. через денце пляшки не видно було, що ти така. а якби б я побачив, що ти такааааа... я б тоді...
(ну я ж собі думаю, що б тоді, а? ну що б тоді? а ти, сістра, що думаєш?)
а він каже: я б тобі тоді піісят лишив, бо гріх не випити з такою красавіцей.
і канєшно же, сістра, зараз буде мораль.
мораль така: якби у мене не сталося струсу ума, а перед тим струсу апарату-тримача ніг, то не запропонував би мені дядя коньяку. мабуть.