"Поклади цукерку"
Якось випросила Вікуся у мене цукерку на паличці. Я іноді купую дівчатам в аптеці вітамінки у вигляді льодяників на паличці. Не знаю, наскільки вони реально вітамінізовані, але принаймні вони не такі великі, як всілякі льолі-попси та чупа-чупси, і не настільки приторно солодкі. Крім того, вони мають форму сердечка (це справді важливо для дівчат!!!) і дійсно смачні, що навіть мені сподобались - я не дуже люблю сучасні цукерки взагалі і льодяники зокрема через їх штучні смаки з есенцій та надмірну солодкуватість. А ці таки пристойні :)
Отже, попросила Вікуся цукерку. Звісно, із запропонованих вибрала жовту. І пішла діставати кицьку. Я не дуже дозволяю ходити з їжею за межі кухні, в тому числі з цукерками. Але тут відволіклась і проґавила той момент. Аж чую, як верещить кицюня - біжу - бачу, як Вікуся в одній руці тримає цукерку, в іншій - Цукерку і намагається тією цукеркою нагодувати ту Цукерку. Кажу автоматично: "Вікуся, спочатку поклади цукерку, а потім грайся з...", - і в цей момент Вікуська кладе... кицьку :) Вона ж постійно чує від нас усіх "поклади кицьку", "відпусти кицьку", от і поклала... Цукерку :)
Саша каже, що кицьку треба було назвати "Ковбаскою" :)
Вікуся досить необережно поводиться з кицькою. Не дуже розуміє, що робить їй боляче або неприємно. Сподіваюсь, це не навмисно і згодом вона навчиться. Ми, звісно, захищаємо кошеня і намагаємось Вікусі пояснювати, як можна, а як ні поводитись з твариною. Проте після кожного знущання кицька не ховається від малечі, не втікає від неї, а навпаки приходить, влягається поруч, сама наражаючи себе на чергову небезпеку. Може мазохістка? ;-)
Якось Вікуся взяла кошеня необережно і та закричала. А Саша одразу став пояснювати, що кицьку треба відпустити, бо їй боляче і вона плаче. На що Вікуся сказала:
- Ні, тятьо, киця п`якає і тому я бейю її на ючки. Вона хотє до мєнє на ючки, щоб я її позяйійя.
Ну звісно, кожного разу, коли Вікуся чомусь плаче, її беруть на руки і жаліють. Тому кожен "плач" киці вона сприймає, як прохання "взяти на руки і пожаліти". Дарма що плач тими "ручками" і спричинений :)
Отже, попросила Вікуся цукерку. Звісно, із запропонованих вибрала жовту. І пішла діставати кицьку. Я не дуже дозволяю ходити з їжею за межі кухні, в тому числі з цукерками. Але тут відволіклась і проґавила той момент. Аж чую, як верещить кицюня - біжу - бачу, як Вікуся в одній руці тримає цукерку, в іншій - Цукерку і намагається тією цукеркою нагодувати ту Цукерку. Кажу автоматично: "Вікуся, спочатку поклади цукерку, а потім грайся з...", - і в цей момент Вікуська кладе... кицьку :) Вона ж постійно чує від нас усіх "поклади кицьку", "відпусти кицьку", от і поклала... Цукерку :)
Саша каже, що кицьку треба було назвати "Ковбаскою" :)
Вікуся досить необережно поводиться з кицькою. Не дуже розуміє, що робить їй боляче або неприємно. Сподіваюсь, це не навмисно і згодом вона навчиться. Ми, звісно, захищаємо кошеня і намагаємось Вікусі пояснювати, як можна, а як ні поводитись з твариною. Проте після кожного знущання кицька не ховається від малечі, не втікає від неї, а навпаки приходить, влягається поруч, сама наражаючи себе на чергову небезпеку. Може мазохістка? ;-)
Якось Вікуся взяла кошеня необережно і та закричала. А Саша одразу став пояснювати, що кицьку треба відпустити, бо їй боляче і вона плаче. На що Вікуся сказала:
- Ні, тятьо, киця п`якає і тому я бейю її на ючки. Вона хотє до мєнє на ючки, щоб я її позяйійя.
Ну звісно, кожного разу, коли Вікуся чомусь плаче, її беруть на руки і жаліють. Тому кожен "плач" киці вона сприймає, як прохання "взяти на руки і пожаліти". Дарма що плач тими "ручками" і спричинений :)