Вікуся і садочок "Калинонька"
У Вікусі, як я вже писала, свята "першого вересня" не було. В неї було "друге вересня" :) Воно було дещо сумне і навіть плакуче. Причому плакали ми обидві.
Склався наш перший похід не так, як я його собі намалювала. Я очікувала, що нова вихователька, Ольга Миколаївна, яка мені сподобалася в телефонній розмові напередодні 1-го вересня, підійде до нас із Вікусею спокійна й усміхнена, познайомиться зі мною, попросить представити Вікусю, а потім, наприклад, лагідно, а головне спокійно запропонує дитинці піти в групу і познайомитись з іншими дітками та подивитись, які у них там іграшки... А мама (тобто я) почекає на вулиці... Адже перші дні (тиждень, два - залежно від обставин) діти-новачки відвідують садок лише 2 години. Проте не так сталось, як гадалось. Вихователька була знервована і забігана. Я розумію, чому, але... Вона буквально підбігла до нас із Вікусею і, не спитавши ані як звати мене, ані як звати дитину, схопила Вікусю на руки й побігла в групу, вигукуючи через плече, що мені слід повернутися о 10-й.
Треба відмітити, що Вікуся перед цим була цілком спокійна, весела і дуже позитивно налаштована. Вона давно знайома з поняттям "дитячий садок". Не важливо, що вона відвідувала невеликий приватний заклад, а не великий державний. Головне, що загальний досвід у неї є. Крім того, саме цей садок вона теж добре знає, адже два роки поспіль вона разом зі мною приходила сюди забирати Поліну. Бувала всередині інших груп, бачила дітей, вихователів, майданчики, територію. Ходила цими коридорами та сходами. Більше того, її група №12 знаходиться поряд з колишньою Поліниною групою №4 - той же напрямок, ті ж сходи, той самий коридор. Тільки Полінкіна праворуч, а Вікусина - ліворуч.
Отже, я розуміла, що можуть бути нюанси і не все піде гладенько. Але не очікувала такої непрофесійності... Справа в тому, що схожу картину з іншими мамами та дітьми я спостерігала ще двічі, крім нашої ситуації. Одна з мам не стала стримуватись, увірвалася до групи, забрала свою дитину і пішла геть. Це була мама з таким самим досвідом, як я - її старша донька ходила в ту саму групу, що і Поліна. А молодша пішла в садок разом з Вікусею.
Спостерігаючи за нею і розуміючи, що цей варіант поведінки мені не подобається, я вирішила почекати. Методично розклала Вікусині речі в шафці, зібралася і пішла. На вулиці під вікнами молодших груп стояв гвалт - діти плакали та кричали так, наче їх там ріжуть. Я, звісно, серед усіх ридань почула (нафантазувала) саме свою дитинку. І не витримала - сьози полелись самі. Коли Саша мене побачив - злякався. Подумав, щось сталося. А послухавши мою розповідь, зробив висновок, що забирати Вікусю краще йому самому, бо я можу повестися неадекватно і нашкодити виховательці :)
Забирали ми Вікусю разом. Дитина вийшла усміхнена, весела. Нам дуже зраділа - не кинулась плакати, як це часто буває, а просто дуже відверто зраділа. Вихователька теж, до речі, виглядала набагато краще, ніж за першої зустрічі: була спокійна, впевнена і посміхалась.
Я завела було розмову, що, мовляв, давайте ж ми все-таки з вами познайомимось, а то зранку якось все скомкано вийшло. І що не варто наступного разу так виривати у мене дитину, ми ж сюди добровільно прийшли, і в неї є досвід, і взагалі... Але вона (вихователька) дуже здивувалась, що я маю певні претензії, та промовила: "А я як раз хотіла вас і вашу доньку похвалити - вона молодець, дуже швидко заспокоїлась і добре гралася. Думаю, все буде добре" :)
Склався наш перший похід не так, як я його собі намалювала. Я очікувала, що нова вихователька, Ольга Миколаївна, яка мені сподобалася в телефонній розмові напередодні 1-го вересня, підійде до нас із Вікусею спокійна й усміхнена, познайомиться зі мною, попросить представити Вікусю, а потім, наприклад, лагідно, а головне спокійно запропонує дитинці піти в групу і познайомитись з іншими дітками та подивитись, які у них там іграшки... А мама (тобто я) почекає на вулиці... Адже перші дні (тиждень, два - залежно від обставин) діти-новачки відвідують садок лише 2 години. Проте не так сталось, як гадалось. Вихователька була знервована і забігана. Я розумію, чому, але... Вона буквально підбігла до нас із Вікусею і, не спитавши ані як звати мене, ані як звати дитину, схопила Вікусю на руки й побігла в групу, вигукуючи через плече, що мені слід повернутися о 10-й.
Треба відмітити, що Вікуся перед цим була цілком спокійна, весела і дуже позитивно налаштована. Вона давно знайома з поняттям "дитячий садок". Не важливо, що вона відвідувала невеликий приватний заклад, а не великий державний. Головне, що загальний досвід у неї є. Крім того, саме цей садок вона теж добре знає, адже два роки поспіль вона разом зі мною приходила сюди забирати Поліну. Бувала всередині інших груп, бачила дітей, вихователів, майданчики, територію. Ходила цими коридорами та сходами. Більше того, її група №12 знаходиться поряд з колишньою Поліниною групою №4 - той же напрямок, ті ж сходи, той самий коридор. Тільки Полінкіна праворуч, а Вікусина - ліворуч.
Отже, я розуміла, що можуть бути нюанси і не все піде гладенько. Але не очікувала такої непрофесійності... Справа в тому, що схожу картину з іншими мамами та дітьми я спостерігала ще двічі, крім нашої ситуації. Одна з мам не стала стримуватись, увірвалася до групи, забрала свою дитину і пішла геть. Це була мама з таким самим досвідом, як я - її старша донька ходила в ту саму групу, що і Поліна. А молодша пішла в садок разом з Вікусею.
Спостерігаючи за нею і розуміючи, що цей варіант поведінки мені не подобається, я вирішила почекати. Методично розклала Вікусині речі в шафці, зібралася і пішла. На вулиці під вікнами молодших груп стояв гвалт - діти плакали та кричали так, наче їх там ріжуть. Я, звісно, серед усіх ридань почула (нафантазувала) саме свою дитинку. І не витримала - сьози полелись самі. Коли Саша мене побачив - злякався. Подумав, щось сталося. А послухавши мою розповідь, зробив висновок, що забирати Вікусю краще йому самому, бо я можу повестися неадекватно і нашкодити виховательці :)
Забирали ми Вікусю разом. Дитина вийшла усміхнена, весела. Нам дуже зраділа - не кинулась плакати, як це часто буває, а просто дуже відверто зраділа. Вихователька теж, до речі, виглядала набагато краще, ніж за першої зустрічі: була спокійна, впевнена і посміхалась.
Я завела було розмову, що, мовляв, давайте ж ми все-таки з вами познайомимось, а то зранку якось все скомкано вийшло. І що не варто наступного разу так виривати у мене дитину, ми ж сюди добровільно прийшли, і в неї є досвід, і взагалі... Але вона (вихователька) дуже здивувалась, що я маю певні претензії, та промовила: "А я як раз хотіла вас і вашу доньку похвалити - вона молодець, дуже швидко заспокоїлась і добре гралася. Думаю, все буде добре" :)