Кінець вітряночного карантину
Отже, нарешті настало і майже закінчилося 31 січня - останній день вітряночного карантину Поліни. Вона не захворіла і, якщо вірити медичним правилам, на цей раз вже не захворіє. Тому необхідність перехворіти Полі вітрянкою до 12 років залишається на порядку денному. А поки що ми йдемо до дитячої поліклініки за довідкою "здорова" і відновлюємо відвідування садочка та розвивайок.
Мучиться, бідненька ;-)
До речі, Поля пропускала не всі розвивайки. Точніше, вона лише раз пропустила підготовку до школи (але відпрацювала вдома на повну) і два малювання, але вчителька сама їх відмінила.
Кіндерленд - Вікусин садочок - дозволив Поліні відвідувати всі гуртки, на які вона зазвичай ходить: англійську мову, акторську майстерність і бісероплетіння. Адже хвороба пішла від них, у них свій осередок, свій умовний карантин, свої хворі і Поліна їм не загрожуватиме, навіть якщо прийде хвора. Більше того, ми з Полею скористалися тимчасовою свободою від садка і хореографії, яка закрилася, та почали ходити на черговий курс пісочної терапії у нашої улюбленої "тьоті Лесі". Але про це окремо.
А ще ми не стали пропускати басейн. Так! Я ганебно знехтувала карантином і водила Полю на тренування. Звісно, перед тим оглядаючи її на предмет вітрянки. І не можу сказати, що мені соромно за це. По-перше, в Києві у школах зараз і так "тимчасове призупинення навчального процесу". Тому школяри не відвідують уроки. Наш басейн (який знаходиться у школі) був закритий на декілька днів, але потім відновив роботу. Тренерка попросила батьків написати заяву про згоду, аби діти відвідували басейн під час карантину, і потому. Отже, батьки самі брали на себе відповідальність за здоров`я їхніх дітей. А я цим лише скористалась.
На прогулянці після басейну
Чесно кажучи, дуже неприємно пропускати заняття, за які не повертаються гроші в разі пропуску. Відпрацьовувати плавання Поля може лише у понеділок, середу або п`ятницю в 3 години дня, для чого її треба забрати із садка після обіду перед сном - не найвигідніший варіант. Через пропуски страждає навчальний процес, хоч в садку, хоч у басейні. Я вже мовчу про той факт, що ми постійно чесно "хворіємо вдома", втрачаючи час, гроші і так далі, а більшість батьків водить дітей по садках і розвивайках, не зважаючи на їх шмарклі і кашлі.
І взагалі, моє особисте ставлення до дитячих хвороб більш проєвропейське: і вітрянкою, і іншими схожими хворобами хворіти треба у дитинстві. Так вони легше переносяться і приносять менше шкоди. Тому виходить, що ми дотримувались умов карантину лише відносно садочка, підготовки до школи і наших друзів, з якими в цей час не бачились.
Так мучиться, що харчується самим шоколадом ;-)
Між іншим, знайшлися люди, які не побоялися нашого карантину - ті, що самі на цей час хворіли вітрянкою :) До нас на гостину приходила Леся (наша "тьотя Леся") зі своїми дітьми. З усіма чотирьма. З них хворів вітрянкою (в ті самі терміни, що і Вікуся) лише другий син - Дениска (6 років). Старший Антон (14 років, чергове "перше кохання" Поліни) хворів маленьким, а молодші Міша (2,5 р.) і "принцеса Варюшка" (5 місяців) хворіти, як і Поля, відмовились.
Куштуємо з дівчатами "мраморний кексик", що спекли для гостей ;-) лише декілька невеличких шматочків, гості і не помітили :) До речі, Леся у мене рецептик потім попросила - каже, що всім дуже сподобався ;-)
Гостина видалась незвична на жаль, не зробила жодної фотки).
По-перше, в нашій квартирі вперше зібралось так багато дітей і так мало батьків: на 2 мами (Саша був у Відні, а Леся прийшла без чоловіка) - 6 дітей, з яких 3 хлопця і 3 дівчинки. До цього у нас було: максимум 4 дітей; максимальний вік - 8 років (хрещениця Настя); дівчата завжди в більшості; з хлопчиків нас відвідує лише небіж Коля (поки що!!!) і одного разу був у гостях син моєї давньої знайомої, але це навряд чи повториться. По-друге, діти, звісно, страшенно галасували і гомоніли, малеча (Міша і Вікуся) весь час сварилися і ділили все, що впадало в око. Міша трошки ображав ВІкусю, Вікуся трошки ображалась і плакала, Поля, Дениска і Антон трошки сварили Мішу, Леся трошки переживала, я трошки її заспокоювала, а Варюшка цмоктала молочко (не дуже трошки) і навіть примудрилась закуняти в цьому галасі :) Потім ми з Лесею погодились, що мультики не завадять, і гомін, галас і сварки стихли :) Найскладнішим з усіх гостин було закінчити їх: Лесині хлопці не хотіли йти. Звісно, зі старшим проблем не було. А от середніх зібрати до купи було непросто.
Але перше, що сказали мої дівчата, коли гості пішли, і Лесині хлопці, коли повернулись додому: хочемо ще! :)
Сподіваюсь, ми не будемо чекати на наступну вітрянку, щоб це повторити. Але думаю, що Саші не варто брати в цьому участь - чоловіки так тонко оргнізовані! Отже, треба дочекатись його наступного відрядження ;-)
Мучиться, бідненька ;-)
До речі, Поля пропускала не всі розвивайки. Точніше, вона лише раз пропустила підготовку до школи (але відпрацювала вдома на повну) і два малювання, але вчителька сама їх відмінила.
Кіндерленд - Вікусин садочок - дозволив Поліні відвідувати всі гуртки, на які вона зазвичай ходить: англійську мову, акторську майстерність і бісероплетіння. Адже хвороба пішла від них, у них свій осередок, свій умовний карантин, свої хворі і Поліна їм не загрожуватиме, навіть якщо прийде хвора. Більше того, ми з Полею скористалися тимчасовою свободою від садка і хореографії, яка закрилася, та почали ходити на черговий курс пісочної терапії у нашої улюбленої "тьоті Лесі". Але про це окремо.
А ще ми не стали пропускати басейн. Так! Я ганебно знехтувала карантином і водила Полю на тренування. Звісно, перед тим оглядаючи її на предмет вітрянки. І не можу сказати, що мені соромно за це. По-перше, в Києві у школах зараз і так "тимчасове призупинення навчального процесу". Тому школяри не відвідують уроки. Наш басейн (який знаходиться у школі) був закритий на декілька днів, але потім відновив роботу. Тренерка попросила батьків написати заяву про згоду, аби діти відвідували басейн під час карантину, і потому. Отже, батьки самі брали на себе відповідальність за здоров`я їхніх дітей. А я цим лише скористалась.
На прогулянці після басейну
Чесно кажучи, дуже неприємно пропускати заняття, за які не повертаються гроші в разі пропуску. Відпрацьовувати плавання Поля може лише у понеділок, середу або п`ятницю в 3 години дня, для чого її треба забрати із садка після обіду перед сном - не найвигідніший варіант. Через пропуски страждає навчальний процес, хоч в садку, хоч у басейні. Я вже мовчу про той факт, що ми постійно чесно "хворіємо вдома", втрачаючи час, гроші і так далі, а більшість батьків водить дітей по садках і розвивайках, не зважаючи на їх шмарклі і кашлі.
І взагалі, моє особисте ставлення до дитячих хвороб більш проєвропейське: і вітрянкою, і іншими схожими хворобами хворіти треба у дитинстві. Так вони легше переносяться і приносять менше шкоди. Тому виходить, що ми дотримувались умов карантину лише відносно садочка, підготовки до школи і наших друзів, з якими в цей час не бачились.
Так мучиться, що харчується самим шоколадом ;-)
Між іншим, знайшлися люди, які не побоялися нашого карантину - ті, що самі на цей час хворіли вітрянкою :) До нас на гостину приходила Леся (наша "тьотя Леся") зі своїми дітьми. З усіма чотирьма. З них хворів вітрянкою (в ті самі терміни, що і Вікуся) лише другий син - Дениска (6 років). Старший Антон (14 років, чергове "перше кохання" Поліни) хворів маленьким, а молодші Міша (2,5 р.) і "принцеса Варюшка" (5 місяців) хворіти, як і Поля, відмовились.
Куштуємо з дівчатами "мраморний кексик", що спекли для гостей ;-) лише декілька невеличких шматочків, гості і не помітили :) До речі, Леся у мене рецептик потім попросила - каже, що всім дуже сподобався ;-)
Гостина видалась незвична на жаль, не зробила жодної фотки).
По-перше, в нашій квартирі вперше зібралось так багато дітей і так мало батьків: на 2 мами (Саша був у Відні, а Леся прийшла без чоловіка) - 6 дітей, з яких 3 хлопця і 3 дівчинки. До цього у нас було: максимум 4 дітей; максимальний вік - 8 років (хрещениця Настя); дівчата завжди в більшості; з хлопчиків нас відвідує лише небіж Коля (поки що!!!) і одного разу був у гостях син моєї давньої знайомої, але це навряд чи повториться. По-друге, діти, звісно, страшенно галасували і гомоніли, малеча (Міша і Вікуся) весь час сварилися і ділили все, що впадало в око. Міша трошки ображав ВІкусю, Вікуся трошки ображалась і плакала, Поля, Дениска і Антон трошки сварили Мішу, Леся трошки переживала, я трошки її заспокоювала, а Варюшка цмоктала молочко (не дуже трошки) і навіть примудрилась закуняти в цьому галасі :) Потім ми з Лесею погодились, що мультики не завадять, і гомін, галас і сварки стихли :) Найскладнішим з усіх гостин було закінчити їх: Лесині хлопці не хотіли йти. Звісно, зі старшим проблем не було. А от середніх зібрати до купи було непросто.
Але перше, що сказали мої дівчата, коли гості пішли, і Лесині хлопці, коли повернулись додому: хочемо ще! :)
Сподіваюсь, ми не будемо чекати на наступну вітрянку, щоб це повторити. Але думаю, що Саші не варто брати в цьому участь - чоловіки так тонко оргнізовані! Отже, треба дочекатись його наступного відрядження ;-)