Червона шматка для бика ( про маніпуляціі зі словом "жид")
Написавши зваженно і розумно, Лосєв одночасно додав сюди і трохи загальної облуди на кшталт "Елементарна добропорядність вимагає від нас називати народ так, як він сам того хоче, щоб його називали".
Облуда тут в тому, що з одного боку,- тоді вже і німців не можна називати принизливим для них "німець" (від "німий"), і картвелів геть чужим для них персько-російським "Гюрджистан-гюрджи-грузин" (від країна св.Георгія), і в першу чергу треба заборонити українське "росіянин",- бо насправді вони називають себе "русскіє", а Єльцинське "росіянін"- багато хто з них вважає за образу.
З другого боку- слово "жид" ображає не "весь єврейський народ" (самоназва якого сьогодні в Ізраілі -"йєхудім", 100 років тому ідишемовні мешканці України мали самоназву аїід - тобто той самий жид мовою ідиш, жидами себе і до сьогодні називають і польські євреї і мадярські і словацькі і латиські), і навіть не всю світову еврейську діаспору, а тільки ії російськомовну частину.
Тих самих обрусілих ("асимильованих") євреїв про яких і писав Жаботинський, яки не можуть зрадити свому суто російскому шаблону сприняття, що не дозволяє ім сприймати українсьу мову за самодостатню і рівнопотужну з російською,- бо до інших слов"янських мов у них таких упереджень немає (хоча "на люди" вони ніколи в житті в цьому не зізнаються, бо занадто розумні і інтелигентні для цього).
Це слово стало образливим тільки в російській мові з відомих історично-політичних причин. І якщо зробивши за порадою Лосєва просто відкласти це питання "в довгу шуфляду", то і надалі ми будемо мати ту саму, перманентно дражливу сітуацію. І знов, кожному поколінню школярів, треба буде нелогічно і непереконливо пояснювати- чому у Лєрмонтова і Шевченка- "жид" то ще "не образа", а в інших, більш сучасних текстах,- то вже є "неприпустиме хамство".
За якихось 100-150 років свідомо зроблено з цього слова таку собі "червону шмату" для бика, і дуже багатьох ця каламутна водичка влаштовує. У одних є привід використати це слово у свому розумінні, і інших- щиро образитися, у третіх- використати це як привід до скандалу у своїх цілях.
Не політикам, а лінгвістам-науковцям України треба дати відповідь на просте питання- чі в українській мові (як і в решті слов"янських та европейських мов) це слово лишиться і надалі, чі в цьому конкретному питанні українська перейме шлях російської(в якій вже сталися ці хоч і неприродні, але незворотні патологічні зміни)- визнає ту неприродну, штучну, владою Росіі створену трансформацію цього слова.
Інакше, ця червона шматочка буде постійно, і в самий незручний момент, кимось викидатися серед арени суспільного життя.
І тоді, зі сторони, це буде продовжувати нагадувати біганину дурних биків навколо тої шмати.
А глядачив, кому таке видовище подобається, николи в історії України не бракувало.
Отже- стаття Ігоря Лосєва (і в кінці ії преклад російською) :
Ігор Лосєв
Блиск і убозтво політичної філології
«Український тиждень»
Російський телеканал НТВ почав транслювати громадсько-політичну передачу «Реакція Вассермана».
Зрозуміло, це не пов’язано з венерологією і лікуванням тієї хвороби, яку після подорожі Колумба до Нового світу в Іспанії тривалий час називали «французькою», а натомість у Франції - «іспанською». На НТВ у цій програмі обговорюють нагальні суспільні проблеми сучасної Росії. Солодка парочка ведучих складається з російського націоналіста Єґора Холмоґорова і Анатолія Вассермана, який скромно називає себе «ерудитом». Він колишня «зірка» різноманітних радянських КВК і вікторин, але згодом став радником мера Москви Юрія Лужкова з питань України (знаючи політику Лужкова, можна уявити, що Вассерман йому радив), напевне, через своє одеське походження.
Дует Холмоґоров - Вассерман оспівує Російську імперію і Радянський Союз, закликаючи повернутися до тих «блаженних» часів. Для Холмоґорова Вассерман - своєрідна індульгенція, охоронна грамота від будь-яких звинувачень в антисемітизмі, а для Вассермана Холмоґоров - живий сертифікат для певних російських кіл, що він є своїм, правильним. Ось так удвох вони працюють на інтереси імперії, що відновлюється.
Однак цікаво, що в той самий час, коли російський націоналіст (за його ж публічними заявами) Єґор Холмоґоров бере собі в союзники і партнери Анатолія Вассермана, нардеп від ВО «Свобода» вправляється у написанні й вимовлянні слова «жид». Прикро, але російські націоналісти в одному випадку виявилися розумнішими, ніж наші… Свободівці надмірно заглиблюється у філологію всупереч логіці сучасної політики.
Справді, в українській мові, як і в інших слов'янських (за винятком російської), слово «жид» ніколи не мало образливого значення, будучи слов'янською вимовою німецького «юде» - іудей, людина, яка сповідує іудаїзм. Львівський єврей-вихрест і видатний письменник-фантаст Станіслав Лем написав польською мовою книжку про Голокост, назва якої звучала як «Філософія жидобойства», себто євреєвбивства. Міністр праці в уряді Симона Петлюри Соломон Гольдельман, перебуваючи в еміграції, написав книжку «Жидівська національна автономія в Україні». Не вбачали в цьому слові нічого скандального інші керівні діячі УНР єврейського походження: Арнольд Марголін, Моше Зільберфарб, Пінхос Красний… Навіть дотепер деякі євреї Західної України сприймають це слово цілком спокійно.
Якщо слова «іудей», «жид» описували конфесійну, релігійну належність людини, то слова «євреї», «гебреї» - кровне, етнічне, расове походження. В Російській імперії єврею варто було хреститися, щоб він позбувся всіх проблем з дискримінацією. Щойно він ставав православним, для імперії переставав бути інородцем. У нацистській Німеччині єврей міг скільки завгодно навертатися до протестантизму і католицизму - його це не рятувало, бо для нацистів головною була расова належність, а не конфесійно-культурна.
Отже, суто філологічно жодного антисемітського змісту в українській мові слово «жид» не має. Але то філологія. А крім неї є ще політика, що вимагає не заплющувати очі на факти, а вони такі: абсолютна більшість наших єврейських співгромадян і співвітчизників навчалися російською мовою, виховані на російській культурі і традиціях, де слово «жид» є однозначно образливим і принизливим. При цьому у багатьох українців викликає обурення те, що їх нібито змушують зрікатися в ім'я політкоректності норм української мови. Проте за хутором Михайлівським завжди знайдеться чимало «фахівців», які доведуть, що у словах «хохол» і «малорос» немає нічого образливого, вони цілком відповідають нормам російської мови і тому українців слід називати саме так у «кращих «традиціях Російської імперії.
Елементарна добропорядність вимагає від нас називати народ так, як він сам того хоче, щоб його називали, і тоді ми матимемо моральне право не погоджуватися, протестувати проти неналежних назв, що накидатимуть.
Видатний борець за створення держави Ізраїль і водночас симпатик українського визвольного руху Владімір Жаботинський дав добру пораду євреям, яка також може бути дуже корисною українцям:
«Я радив і раджу єврейству Півдня дуже і дуже зважити на те, що українці-піонери (себто перші, хто свідомо визнав себе українцями. - Авт.) вбачають в обрусілих євреях головних русифікаторів міської України. Але чому треба з цим рахуватися? Аж ніяк не тому, що обрусілий єврей у Полтаві не має морального права розмовляти, читати й слухати драму по-російськи. А тому і лише тому, що керівні партії національного українства визнають право на єврейську національну культуру. Протестуючи проти обрусіння євреїв, вони не вимагають від нас перетворитися на малоросів і вітають кожний проблиск націоналізації єврейства.
Ця позиція цілком коректна. Ці люди - щонайменше тепер - розглядають нас як рівноцінний народ. Ці люди будують свої взаємини з нами - щонайменше тепер - на ґрунті добросусідського співжиття.
А коли йдеться про добросусідські взаємини, тоді слід і дуже слід рахуватися з тим, що для доброго сусіди є не приємною чи незручною така моя дія, на яку я маю цілковите моральне право».
Слово «жид», у якому з мовного боку немає нічого поганого, є неприємним і незручним для наших єврейських співгромадян, з якими нам разом розбудовувати і захищати Україну. І тому треба піти на філологічні поступки, що будуть аж ніяк не найбільшою жертвою на вівтар вільної України...
Мене давно дивує схильність наших політиків легко і без особливих емоцій здавати справді доленосні речі, як-от мову (закон Ківалова -Колесніченка), територіальну цілісність і незалежну геополітику (Харківська капітуляція), не помічати справжніх проблем українського суспільства (монополізація книжкового ринку російськими гравцями, відсутність українського культурного простору, свідоме витіснення з медіа-ринку україномовних ЗМІ тощо) і водночас демонструвати ослячу впертість в абсолютно маргінальних питаннях. Зараз, коли Україна балансує над геополітичною прірвою, ми сперечатимемося про слова? Як ставитися до партії, що бачить перед очима пастку і тупо туди лізе?
Різні сили в Україні та поза її межами намагаються маргіналізувати і дискредитувати ВО «Свобода», представивши його суспільству як примітивних, провінційних хлопців, здатних лише закликати до вигублення «жидів, ляхів та москалів». Невже це не зрозуміло? А вони бавляться філологією, хоча суспільство чекає від них насамперед твердої, мудрої й ефективної політики, позаяк саме від неї залежить доля України, а не від безвідповідальної гри у назви… Принциповість треба проявляти там, де справді йдеться про принципи. А то у Верховній Раді «піаністи» знову почали масово голосувати чужими картками, а «Свобода», заклопотана філологічними питаннями, чомусь не може довести справу наведення конституційного ладу у сесійній залі до ладу…
Перевод на русский:
Российский телеканал НТВ начал транслировать общественно-политическую передачу «Реакция Вассермана»
Разумеется, это не связано с венерологией и лечением этой болезни, которую после путешествия Колумба в Новый мир в Испании долгое время называли «французской», а взамен во Франции - «испанской». На НТВ в этой программе обсуждают насущные общественные проблемы современной России. Сладкая парочка ведущих состоит из русского националиста Егора Холмогорова и Анатолия Вассермана, скромно называющего себя «эрудитом». Он бывшая «звезда» различных советских КВН и викторин, но впоследствии стал советником мэра Москвы Юрия Лужкова по Украине (зная политику Лужкова, можно представить, что Вассерман ему советовал), наверное, из-за своего одесское происхождения.
Дуэт Холмогоров - Вассерман воспевает Российскую империю и Советский Союз, призывая вернуться к тем «блаженным» временам. Для Холмогорова Вассерман - своеобразная индульгенция, охранная грамота от любых обвинений в антисемитизме, а для Вассермана Холмогоров - живой сертификат для определенных российских кругов, что он свой, правильный. Вот так вдвоем они работают на интересы восстанавливающейся империи.
Однако интересно, что в то самое время, когда русский националист (по его же публичными заявлениями) Егор Холмогоров берет себе в союзники и партнеры Анатолия Вассермана, нардеп от ВО «Свобода» упражняется в написании и произнесении слова «жид». Досадно, но русские националисты в одном случае оказались умнее, чем наши ... Свободовцы чрезмерно углубляются в филологию вопреки логике современной политики.
Действительно, в украинском языке, как и в других славянских (за исключением русского), слово «жид» никогда не имело оскорбительного значения, будучи славянским произношением немецкого «юде» - иудей, человек, который исповедует иудаизм. Львовский еврей-выкрест и выдающийся писатель-фантаст Станислав Лем написал на польском языке книгу о Холокосте, название которой звучало как «Філософія жидобойства», то есть еврееубийства. Министр труда в правительстве Симона Петлюры Соломон Гольдельман, находясь в эмиграции, написал книгу «Жидівська національна автономія в Україні». Не видели в этом слове ничего скандального другие руководящие деятели УНР еврейского происхождения: Арнольд Марголин, Моше Зильберфарб, Пинхос Красный ... Даже до сих пор некоторые евреи Западной Украины воспринимают это слово вполне спокойно.
Если слова «иудей», «жид» описывали конфессиональную, религиозную принадлежность, то слова «евреи», «евреи» - кровное, этническое, расовое происхождение. В Российской империи еврею стоило креститься, чтобы он лишился всех проблем с дискриминацией. Только он становился православным, для империи переставал быть инородцем. В нацистской Германии еврей мог сколько угодно обращаться в протестантизм и католицизм - его это не спасало, потому что для нацистов главной была расовая принадлежность, а не конфессионально-культурная.
Итак, чисто филологически антисемитского содержания в украинском языке слово «жид» не имеет. Но это филология. А кроме нее есть еще политика, которая требует не закрывать глаза на факты, а они таковы: абсолютное большинство наших еврейских сограждан и соотечественников учились на русском языке, воспитанные на русской культуре и традициях, где слово «жид» однозначно оскорбительным и унизительным. При этом у многих украинцев вызывает возмущение то, что их якобы заставляют отрекаться во имя политкорректности норм украинского языка. Однако за хутором Михайловским всегда найдется немало «специалистов», которые докажут, что в словах «хохол» и «малоросс» нет ничего обидного, они полностью соответствуют нормам русского языка и поэтому украинцев следует называть именно так - в «лучших« традициях Российской империи.
Элементарная добропорядочность требует от нас называть народ так, как он сам того хочет, чтобы его называли, и тогда мы будем иметь моральное право не соглашаться, протестовать против ненадлежащих, навязанных названий.
Выдающийся борец за создание государства Израиль и одновременно симпатик украинского освободительного движения Владимир Жаботинский дал добрый совет евреям, которай также может быть очень полезен украинцам:
"Я советовал и советую еврейству Юга очень и очень учесть, что украинскцы-пионеры видят в обрусевших евреях главных русификаторов городской Украины. Но почему надо с этим считаться? Отнюдь не потому, что обрусевший еврей в Полтаве не имеет морального права говорить, читать и слушать драму по-русски. А потому и только потому, что руководящие партии национального украинства признают право евреев на еврейскую национальную культуру. Протестуя против обрусения евреев, они не требуют от нас превратиться в малороссов и приветствуют каждый проблеск национализации еврейства. Эта позиция полностью корректна. Эти люди - по крайней мере сейчас - рассматривают нас, как равноценный народ - на почве добрососедского сосуществования. А когда речь идет о добрососедских отношениях, тогда нужно, и очень нужно считаться с тем, что для хорошего соседа является неприятным или неудобным даже такое моё действие, на которое я имею полное моральное право "
Слово «жид», в котором с языковой стороны нет ничего плохого, является неприятным и неудобным для наших еврейских сограждан, с которыми нам вместе строить и защищать Украину. Для этого надо пойти на филологические уступки, будут отнюдь не самой большой жертвой на алтарь свободной Украине ...
Меня давно удивляет склонность наших политиков легко и без особых эмоций сдавать действительно судьбоносные вещи, например язык (закон Кивалова-Колесниченко), территориальную целостность и независимую геополитику (Харьковская капитуляция), не замечать настоящих проблем украинского общества (монополизация книжного рынка российскими игроками, отсутствие украинского культурного пространства, сознательное вытеснение с медиа-рынка украиноязычных СМИ и др.) и одновременно демонстрировать ослиное упрямство в абсолютно маргинальных вопросах. Сейчас, когда Украина балансирует над геополитической пропастью, мы спорить о словах? Как относиться к партии, которая видит перед глазами ловушку и тупо туда лезет?
Разные силы в Украине и за ее пределами пытаются маргинализировать и дискредитировать ВО «Свобода», представив его обществу как примитивных, провинциальных ребят, способных лишь призывать к погибели «жидов, ляхов и москалей». Неужели это не понятно? А они играются филологией, хотя общество ждет от них прежде твердой, мудрой и эффективной политики, поскольку именно от нее зависит судьба Украины, а не от безответственной игры в названия ... Принципиальность нужно проявлять там, где действительно дело принципа. А то в Верховной Раде «пианисты» вновь начали массово голосовать чужими карточками, а «Свобода», озабоченая филологическими вопросами, почему-то не может довести до завершения наведение конституционного порядка в сессионном зале ...
Облуда тут в тому, що з одного боку,- тоді вже і німців не можна називати принизливим для них "німець" (від "німий"), і картвелів геть чужим для них персько-російським "Гюрджистан-гюрджи-грузин" (від країна св.Георгія), і в першу чергу треба заборонити українське "росіянин",- бо насправді вони називають себе "русскіє", а Єльцинське "росіянін"- багато хто з них вважає за образу.
З другого боку- слово "жид" ображає не "весь єврейський народ" (самоназва якого сьогодні в Ізраілі -"йєхудім", 100 років тому ідишемовні мешканці України мали самоназву аїід - тобто той самий жид мовою ідиш, жидами себе і до сьогодні називають і польські євреї і мадярські і словацькі і латиські), і навіть не всю світову еврейську діаспору, а тільки ії російськомовну частину.
Тих самих обрусілих ("асимильованих") євреїв про яких і писав Жаботинський, яки не можуть зрадити свому суто російскому шаблону сприняття, що не дозволяє ім сприймати українсьу мову за самодостатню і рівнопотужну з російською,- бо до інших слов"янських мов у них таких упереджень немає (хоча "на люди" вони ніколи в житті в цьому не зізнаються, бо занадто розумні і інтелигентні для цього).
Це слово стало образливим тільки в російській мові з відомих історично-політичних причин. І якщо зробивши за порадою Лосєва просто відкласти це питання "в довгу шуфляду", то і надалі ми будемо мати ту саму, перманентно дражливу сітуацію. І знов, кожному поколінню школярів, треба буде нелогічно і непереконливо пояснювати- чому у Лєрмонтова і Шевченка- "жид" то ще "не образа", а в інших, більш сучасних текстах,- то вже є "неприпустиме хамство".
За якихось 100-150 років свідомо зроблено з цього слова таку собі "червону шмату" для бика, і дуже багатьох ця каламутна водичка влаштовує. У одних є привід використати це слово у свому розумінні, і інших- щиро образитися, у третіх- використати це як привід до скандалу у своїх цілях.
Не політикам, а лінгвістам-науковцям України треба дати відповідь на просте питання- чі в українській мові (як і в решті слов"янських та европейських мов) це слово лишиться і надалі, чі в цьому конкретному питанні українська перейме шлях російської(в якій вже сталися ці хоч і неприродні, але незворотні патологічні зміни)- визнає ту неприродну, штучну, владою Росіі створену трансформацію цього слова.
Інакше, ця червона шматочка буде постійно, і в самий незручний момент, кимось викидатися серед арени суспільного життя.
І тоді, зі сторони, це буде продовжувати нагадувати біганину дурних биків навколо тої шмати.
А глядачив, кому таке видовище подобається, николи в історії України не бракувало.
Отже- стаття Ігоря Лосєва (і в кінці ії преклад російською) :
Ігор Лосєв
Блиск і убозтво політичної філології
«Український тиждень»
Російський телеканал НТВ почав транслювати громадсько-політичну передачу «Реакція Вассермана».
Зрозуміло, це не пов’язано з венерологією і лікуванням тієї хвороби, яку після подорожі Колумба до Нового світу в Іспанії тривалий час називали «французькою», а натомість у Франції - «іспанською». На НТВ у цій програмі обговорюють нагальні суспільні проблеми сучасної Росії. Солодка парочка ведучих складається з російського націоналіста Єґора Холмоґорова і Анатолія Вассермана, який скромно називає себе «ерудитом». Він колишня «зірка» різноманітних радянських КВК і вікторин, але згодом став радником мера Москви Юрія Лужкова з питань України (знаючи політику Лужкова, можна уявити, що Вассерман йому радив), напевне, через своє одеське походження.
Дует Холмоґоров - Вассерман оспівує Російську імперію і Радянський Союз, закликаючи повернутися до тих «блаженних» часів. Для Холмоґорова Вассерман - своєрідна індульгенція, охоронна грамота від будь-яких звинувачень в антисемітизмі, а для Вассермана Холмоґоров - живий сертифікат для певних російських кіл, що він є своїм, правильним. Ось так удвох вони працюють на інтереси імперії, що відновлюється.
Однак цікаво, що в той самий час, коли російський націоналіст (за його ж публічними заявами) Єґор Холмоґоров бере собі в союзники і партнери Анатолія Вассермана, нардеп від ВО «Свобода» вправляється у написанні й вимовлянні слова «жид». Прикро, але російські націоналісти в одному випадку виявилися розумнішими, ніж наші… Свободівці надмірно заглиблюється у філологію всупереч логіці сучасної політики.
Справді, в українській мові, як і в інших слов'янських (за винятком російської), слово «жид» ніколи не мало образливого значення, будучи слов'янською вимовою німецького «юде» - іудей, людина, яка сповідує іудаїзм. Львівський єврей-вихрест і видатний письменник-фантаст Станіслав Лем написав польською мовою книжку про Голокост, назва якої звучала як «Філософія жидобойства», себто євреєвбивства. Міністр праці в уряді Симона Петлюри Соломон Гольдельман, перебуваючи в еміграції, написав книжку «Жидівська національна автономія в Україні». Не вбачали в цьому слові нічого скандального інші керівні діячі УНР єврейського походження: Арнольд Марголін, Моше Зільберфарб, Пінхос Красний… Навіть дотепер деякі євреї Західної України сприймають це слово цілком спокійно.
Якщо слова «іудей», «жид» описували конфесійну, релігійну належність людини, то слова «євреї», «гебреї» - кровне, етнічне, расове походження. В Російській імперії єврею варто було хреститися, щоб він позбувся всіх проблем з дискримінацією. Щойно він ставав православним, для імперії переставав бути інородцем. У нацистській Німеччині єврей міг скільки завгодно навертатися до протестантизму і католицизму - його це не рятувало, бо для нацистів головною була расова належність, а не конфесійно-культурна.
Отже, суто філологічно жодного антисемітського змісту в українській мові слово «жид» не має. Але то філологія. А крім неї є ще політика, що вимагає не заплющувати очі на факти, а вони такі: абсолютна більшість наших єврейських співгромадян і співвітчизників навчалися російською мовою, виховані на російській культурі і традиціях, де слово «жид» є однозначно образливим і принизливим. При цьому у багатьох українців викликає обурення те, що їх нібито змушують зрікатися в ім'я політкоректності норм української мови. Проте за хутором Михайлівським завжди знайдеться чимало «фахівців», які доведуть, що у словах «хохол» і «малорос» немає нічого образливого, вони цілком відповідають нормам російської мови і тому українців слід називати саме так у «кращих «традиціях Російської імперії.
Елементарна добропорядність вимагає від нас називати народ так, як він сам того хоче, щоб його називали, і тоді ми матимемо моральне право не погоджуватися, протестувати проти неналежних назв, що накидатимуть.
Видатний борець за створення держави Ізраїль і водночас симпатик українського визвольного руху Владімір Жаботинський дав добру пораду євреям, яка також може бути дуже корисною українцям:
«Я радив і раджу єврейству Півдня дуже і дуже зважити на те, що українці-піонери (себто перші, хто свідомо визнав себе українцями. - Авт.) вбачають в обрусілих євреях головних русифікаторів міської України. Але чому треба з цим рахуватися? Аж ніяк не тому, що обрусілий єврей у Полтаві не має морального права розмовляти, читати й слухати драму по-російськи. А тому і лише тому, що керівні партії національного українства визнають право на єврейську національну культуру. Протестуючи проти обрусіння євреїв, вони не вимагають від нас перетворитися на малоросів і вітають кожний проблиск націоналізації єврейства.
Ця позиція цілком коректна. Ці люди - щонайменше тепер - розглядають нас як рівноцінний народ. Ці люди будують свої взаємини з нами - щонайменше тепер - на ґрунті добросусідського співжиття.
А коли йдеться про добросусідські взаємини, тоді слід і дуже слід рахуватися з тим, що для доброго сусіди є не приємною чи незручною така моя дія, на яку я маю цілковите моральне право».
Слово «жид», у якому з мовного боку немає нічого поганого, є неприємним і незручним для наших єврейських співгромадян, з якими нам разом розбудовувати і захищати Україну. І тому треба піти на філологічні поступки, що будуть аж ніяк не найбільшою жертвою на вівтар вільної України...
Мене давно дивує схильність наших політиків легко і без особливих емоцій здавати справді доленосні речі, як-от мову (закон Ківалова -Колесніченка), територіальну цілісність і незалежну геополітику (Харківська капітуляція), не помічати справжніх проблем українського суспільства (монополізація книжкового ринку російськими гравцями, відсутність українського культурного простору, свідоме витіснення з медіа-ринку україномовних ЗМІ тощо) і водночас демонструвати ослячу впертість в абсолютно маргінальних питаннях. Зараз, коли Україна балансує над геополітичною прірвою, ми сперечатимемося про слова? Як ставитися до партії, що бачить перед очима пастку і тупо туди лізе?
Різні сили в Україні та поза її межами намагаються маргіналізувати і дискредитувати ВО «Свобода», представивши його суспільству як примітивних, провінційних хлопців, здатних лише закликати до вигублення «жидів, ляхів та москалів». Невже це не зрозуміло? А вони бавляться філологією, хоча суспільство чекає від них насамперед твердої, мудрої й ефективної політики, позаяк саме від неї залежить доля України, а не від безвідповідальної гри у назви… Принциповість треба проявляти там, де справді йдеться про принципи. А то у Верховній Раді «піаністи» знову почали масово голосувати чужими картками, а «Свобода», заклопотана філологічними питаннями, чомусь не може довести справу наведення конституційного ладу у сесійній залі до ладу…
Перевод на русский:
Российский телеканал НТВ начал транслировать общественно-политическую передачу «Реакция Вассермана»
Разумеется, это не связано с венерологией и лечением этой болезни, которую после путешествия Колумба в Новый мир в Испании долгое время называли «французской», а взамен во Франции - «испанской». На НТВ в этой программе обсуждают насущные общественные проблемы современной России. Сладкая парочка ведущих состоит из русского националиста Егора Холмогорова и Анатолия Вассермана, скромно называющего себя «эрудитом». Он бывшая «звезда» различных советских КВН и викторин, но впоследствии стал советником мэра Москвы Юрия Лужкова по Украине (зная политику Лужкова, можно представить, что Вассерман ему советовал), наверное, из-за своего одесское происхождения.
Дуэт Холмогоров - Вассерман воспевает Российскую империю и Советский Союз, призывая вернуться к тем «блаженным» временам. Для Холмогорова Вассерман - своеобразная индульгенция, охранная грамота от любых обвинений в антисемитизме, а для Вассермана Холмогоров - живой сертификат для определенных российских кругов, что он свой, правильный. Вот так вдвоем они работают на интересы восстанавливающейся империи.
Однако интересно, что в то самое время, когда русский националист (по его же публичными заявлениями) Егор Холмогоров берет себе в союзники и партнеры Анатолия Вассермана, нардеп от ВО «Свобода» упражняется в написании и произнесении слова «жид». Досадно, но русские националисты в одном случае оказались умнее, чем наши ... Свободовцы чрезмерно углубляются в филологию вопреки логике современной политики.
Действительно, в украинском языке, как и в других славянских (за исключением русского), слово «жид» никогда не имело оскорбительного значения, будучи славянским произношением немецкого «юде» - иудей, человек, который исповедует иудаизм. Львовский еврей-выкрест и выдающийся писатель-фантаст Станислав Лем написал на польском языке книгу о Холокосте, название которой звучало как «Філософія жидобойства», то есть еврееубийства. Министр труда в правительстве Симона Петлюры Соломон Гольдельман, находясь в эмиграции, написал книгу «Жидівська національна автономія в Україні». Не видели в этом слове ничего скандального другие руководящие деятели УНР еврейского происхождения: Арнольд Марголин, Моше Зильберфарб, Пинхос Красный ... Даже до сих пор некоторые евреи Западной Украины воспринимают это слово вполне спокойно.
Если слова «иудей», «жид» описывали конфессиональную, религиозную принадлежность, то слова «евреи», «евреи» - кровное, этническое, расовое происхождение. В Российской империи еврею стоило креститься, чтобы он лишился всех проблем с дискриминацией. Только он становился православным, для империи переставал быть инородцем. В нацистской Германии еврей мог сколько угодно обращаться в протестантизм и католицизм - его это не спасало, потому что для нацистов главной была расовая принадлежность, а не конфессионально-культурная.
Итак, чисто филологически антисемитского содержания в украинском языке слово «жид» не имеет. Но это филология. А кроме нее есть еще политика, которая требует не закрывать глаза на факты, а они таковы: абсолютное большинство наших еврейских сограждан и соотечественников учились на русском языке, воспитанные на русской культуре и традициях, где слово «жид» однозначно оскорбительным и унизительным. При этом у многих украинцев вызывает возмущение то, что их якобы заставляют отрекаться во имя политкорректности норм украинского языка. Однако за хутором Михайловским всегда найдется немало «специалистов», которые докажут, что в словах «хохол» и «малоросс» нет ничего обидного, они полностью соответствуют нормам русского языка и поэтому украинцев следует называть именно так - в «лучших« традициях Российской империи.
Элементарная добропорядочность требует от нас называть народ так, как он сам того хочет, чтобы его называли, и тогда мы будем иметь моральное право не соглашаться, протестовать против ненадлежащих, навязанных названий.
Выдающийся борец за создание государства Израиль и одновременно симпатик украинского освободительного движения Владимир Жаботинский дал добрый совет евреям, которай также может быть очень полезен украинцам:
"Я советовал и советую еврейству Юга очень и очень учесть, что украинскцы-пионеры видят в обрусевших евреях главных русификаторов городской Украины. Но почему надо с этим считаться? Отнюдь не потому, что обрусевший еврей в Полтаве не имеет морального права говорить, читать и слушать драму по-русски. А потому и только потому, что руководящие партии национального украинства признают право евреев на еврейскую национальную культуру. Протестуя против обрусения евреев, они не требуют от нас превратиться в малороссов и приветствуют каждый проблеск национализации еврейства. Эта позиция полностью корректна. Эти люди - по крайней мере сейчас - рассматривают нас, как равноценный народ - на почве добрососедского сосуществования. А когда речь идет о добрососедских отношениях, тогда нужно, и очень нужно считаться с тем, что для хорошего соседа является неприятным или неудобным даже такое моё действие, на которое я имею полное моральное право "
Слово «жид», в котором с языковой стороны нет ничего плохого, является неприятным и неудобным для наших еврейских сограждан, с которыми нам вместе строить и защищать Украину. Для этого надо пойти на филологические уступки, будут отнюдь не самой большой жертвой на алтарь свободной Украине ...
Меня давно удивляет склонность наших политиков легко и без особых эмоций сдавать действительно судьбоносные вещи, например язык (закон Кивалова-Колесниченко), территориальную целостность и независимую геополитику (Харьковская капитуляция), не замечать настоящих проблем украинского общества (монополизация книжного рынка российскими игроками, отсутствие украинского культурного пространства, сознательное вытеснение с медиа-рынка украиноязычных СМИ и др.) и одновременно демонстрировать ослиное упрямство в абсолютно маргинальных вопросах. Сейчас, когда Украина балансирует над геополитической пропастью, мы спорить о словах? Как относиться к партии, которая видит перед глазами ловушку и тупо туда лезет?
Разные силы в Украине и за ее пределами пытаются маргинализировать и дискредитировать ВО «Свобода», представив его обществу как примитивных, провинциальных ребят, способных лишь призывать к погибели «жидов, ляхов и москалей». Неужели это не понятно? А они играются филологией, хотя общество ждет от них прежде твердой, мудрой и эффективной политики, поскольку именно от нее зависит судьба Украины, а не от безответственной игры в названия ... Принципиальность нужно проявлять там, где действительно дело принципа. А то в Верховной Раде «пианисты» вновь начали массово голосовать чужими карточками, а «Свобода», озабоченая филологическими вопросами, почему-то не может довести до завершения наведение конституционного порядка в сессионном зале ...