Українська політична клініка
Основні проблеми посттоталітарних суспільств надаються до раціонального вивчення: відсутність моралі, корумпованість, заблокованість історичної пам’яті тощо.
Але в пострадянських суспільствах - насамперед серед трьох православних «народів-братів» - є ще одне явище: політичний ідіотизм, який не піддається аналізу, який виходять за рамки раціонального осягнення. Не виключено, що це один з результатів невивершеної ідентичності, помноженої на багатолітню (а у випадку Росії багатостолітню) замкненість, що призвело до втрати орієнтації в часі і просторі, до самовідчуття ексклюзивності, антагоністичної несхожості до решти світу.
Тут, на цих територіях, мозок був завжди затиснений, на нього діяла сума патологічних явищ. Тому для цих суспільств часто характерне бачення світу у спотворених пропорціях, невміння адаптуватись до реальності та - як результат - нездатність вибудовувати раціональну (і моральну) парадигму життя. Некерована агресивність поєднується з нездатністю захиститись.
В медицині це має назву ідіотизму.
З точки зору медичної, наприклад, однією з характеристик ідіотів є нездатність захищатись: якщо ідіота вколоти, він кривиться від болю, але не відсмикує руку. В ідіотів немає жодних координат культурних, суспільних, моральних. Якщо їм щось подобається, вони їдять його руками, а форми реального світу перетворюються в їхній несвідомості на тільки їм зрозумілі картини.
Українська політика останнього часу є відображенням такої клінічної картини.
Навіть справа не в нелюбові до України.
Зрештою, і нелюбові немає, бо в такій формі несвідомості немає ані України, ані жодної іншої реальності, - просто світ, який складається із субстанцій, що перетворюються на гроші. Ідіот запускає руки в тарілку і їсть.
Звідси відчуття, що лише до певної міри те, що діється в політиці, можна пояснити раціональними - юридичними, економічними тощо - термінами, а далі - все, провал...
Ідіотизм як питання національної безпеки
Оксана Пахльовська
http://tyzhden.ua/Columns/50/54060
* * *
Слов’яни сьогодні розділились на два світи. Ні, вже не на католиків і православних, як у давні часи. А на слов’ян європейських. І слов’ян - євразійських.
Нині від Варшави до Загреба, від Праги до Софії Славія - це вже Європа. Чорногорія, в якій трохи більше, як півмільйона людей, - ще не в Європі, а вже з євро. На наших очах відбувається грандіозний геокультурний розворот історії. Європа, одним із ідентитарних кодів якої є західне християнство, вбирає в себе країни східного християнства, що перебували у тисячолітньому протистоянні з Римом. Християнство стає єдиним. Сербія, остання цитадель Росії на Балканах, Москві ілюзій не лишає. Хоч би хто там був при владі, з 1 березня цього року вона має статус кандидата в члени ЄС. Як самі російські аналітики колись припускали: «Сербія вибере престижний клуб». Підтверджуючи тим самим, що Росія - клуб не престижний.
От і дала історія відповідь на сакраментальне пушкінське запитання: «Славянские ль ручьи сольются в русском море? Оно ль иссякнет? Вот вопрос».
«Бути чи не бути» російської історії. Підступні «славянские ручьи» злились у морі європейському. Схоже, що «русскому морю» таки доведеться «иссякнуть».
Але нічого. У «русского моря» в запасі ще Україна. Країна в комплексній панорамі слов’янських країн - найбідніша. І найкорумпованіша. В такому стані в Європу не приймають. А в Росію - хоч зараз.
Зачумлені
Оксана Пахльовська
http://tyzhden.ua/Columns/50/54046
Але в пострадянських суспільствах - насамперед серед трьох православних «народів-братів» - є ще одне явище: політичний ідіотизм, який не піддається аналізу, який виходять за рамки раціонального осягнення. Не виключено, що це один з результатів невивершеної ідентичності, помноженої на багатолітню (а у випадку Росії багатостолітню) замкненість, що призвело до втрати орієнтації в часі і просторі, до самовідчуття ексклюзивності, антагоністичної несхожості до решти світу.
Тут, на цих територіях, мозок був завжди затиснений, на нього діяла сума патологічних явищ. Тому для цих суспільств часто характерне бачення світу у спотворених пропорціях, невміння адаптуватись до реальності та - як результат - нездатність вибудовувати раціональну (і моральну) парадигму життя. Некерована агресивність поєднується з нездатністю захиститись.
В медицині це має назву ідіотизму.
З точки зору медичної, наприклад, однією з характеристик ідіотів є нездатність захищатись: якщо ідіота вколоти, він кривиться від болю, але не відсмикує руку. В ідіотів немає жодних координат культурних, суспільних, моральних. Якщо їм щось подобається, вони їдять його руками, а форми реального світу перетворюються в їхній несвідомості на тільки їм зрозумілі картини.
Українська політика останнього часу є відображенням такої клінічної картини.
Навіть справа не в нелюбові до України.
Зрештою, і нелюбові немає, бо в такій формі несвідомості немає ані України, ані жодної іншої реальності, - просто світ, який складається із субстанцій, що перетворюються на гроші. Ідіот запускає руки в тарілку і їсть.
Звідси відчуття, що лише до певної міри те, що діється в політиці, можна пояснити раціональними - юридичними, економічними тощо - термінами, а далі - все, провал...
Ідіотизм як питання національної безпеки
Оксана Пахльовська
http://tyzhden.ua/Columns/50/54060
* * *
Слов’яни сьогодні розділились на два світи. Ні, вже не на католиків і православних, як у давні часи. А на слов’ян європейських. І слов’ян - євразійських.
Нині від Варшави до Загреба, від Праги до Софії Славія - це вже Європа. Чорногорія, в якій трохи більше, як півмільйона людей, - ще не в Європі, а вже з євро. На наших очах відбувається грандіозний геокультурний розворот історії. Європа, одним із ідентитарних кодів якої є західне християнство, вбирає в себе країни східного християнства, що перебували у тисячолітньому протистоянні з Римом. Християнство стає єдиним. Сербія, остання цитадель Росії на Балканах, Москві ілюзій не лишає. Хоч би хто там був при владі, з 1 березня цього року вона має статус кандидата в члени ЄС. Як самі російські аналітики колись припускали: «Сербія вибере престижний клуб». Підтверджуючи тим самим, що Росія - клуб не престижний.
От і дала історія відповідь на сакраментальне пушкінське запитання: «Славянские ль ручьи сольются в русском море? Оно ль иссякнет? Вот вопрос».
«Бути чи не бути» російської історії. Підступні «славянские ручьи» злились у морі європейському. Схоже, що «русскому морю» таки доведеться «иссякнуть».
Але нічого. У «русского моря» в запасі ще Україна. Країна в комплексній панорамі слов’янських країн - найбідніша. І найкорумпованіша. В такому стані в Європу не приймають. А в Росію - хоч зараз.
Зачумлені
Оксана Пахльовська
http://tyzhden.ua/Columns/50/54046