Воно не тільке хворе на голову, але ще й зелене, бо неосвічене і не знає історію кіно.
Міністр культури, молоді та спорту Володимир Бородянський висловив думку, про те, що в Україні треба зменшити виробництво прокатних фільмів.
Про це у п’ятницю, 29 листопада, повідомляє “Укрінформ”.
“Я вважаю, що треба зменшити кількість прокатних фільмів до 25-30 на рік. Це максимум. Але це повинні бути фільми іншої якості, іншої спроможності з точки зору телевізійної і кінотеатральної аудиторії”, - підкреслив Бородянський.
Він додав, що наша спроможність виробляти фільми на масову аудиторію - обмежена.
“Ми бачили, що у нас 17 фільмів за 5 років зібрали 80% аудиторії. Ми повинні рухатись крок за кроком: зробимо 20 якісно, потім 25…”, - сказав міністр.
В історії радянського кіно був так званий "період малокартінья". Це коли Сталін і наближені до нього дурні в керівництві СРСР придумали, що навіщо кожен рік знімати певну кількість фільмів, якщо згідно статистики з них хорошими получається лише невеликий їх відсоток?
А давайте наступного року ми знімемо тільки той самий відмінний відсоток фільмів, приділим їм якнайбільше уваги і всі вони автоматично стануть відмінними. А на решту гроші витрачати не будемо.
Як придумали, так і зробили:
Кількість відзнятих художніх фільмів в СРСР
1937 - 44 (54 полнометражных и 3 короткометражных)
1938 - 40 (41 полнометражный и 6 короткометражный)
1939 - 57 (54 полнометражных и 3 короткометражных)
1940 - 47 (41 полнометражный и 6 короткометражный)
1941 - 64 (37 полнометражных и 27 короткометражных)
1942 - 34 (28 полнометражных и 6 короткометражных)
1943 - 23 (19 полнометражных и 4 короткометражных)
1944 - 25 (24 полнометражных и 1 короткометражный)
1945 - 19 (все полнометражные)
1946 - 23 (все полнометражные)
1947 - 23 (все полнометражные)
1948 - 17 (15 полнометражных и 2 короткометражных)
1949 - 18 (все полнометражные)
1950 - 13 (12 полнометражных и 1 короткометражный)
1951 - 9 (все полнометражные) - пик малокартинья
1952 - 24 (23 полнометражных и 1 короткометражный)
1953 - 45 (41 полнометражный и 4 короткометражных) - кинопромышленность СССР вышла на довоенный уровень (1940) производства полнометражных художественных фильмов
1954 - 51 (44 полнометражных и 7 короткометражных)
1955 - 75 (66 полнометражных и 9 короткометражных)
1956 - 104 (98 полнометражных и 6 короткометражных)
1957 - 108 (98 полнометражных и 10 короткометражных)
Але ці марксисти хєрові забули про їх же принцип діалектичного матеріалізму за яким кількість перерастає в якість.
Результат:
Відзняті протягом всього 1951 року 9 фільмів вийшли так собі, нічого цікавого (хоча на ці фільми було призначено най-най-най народних і заслужених найвідоміших тогочасних сенаристів режисерів і операторів СРСР).
Випускники ВИШів в котрих вчили фахівців кіно, залишилися без роботи за фахом.
В кіно СРСР почалося безробіття і галузь почала розвалюватися. Бо кіношні спеціалісти різних професій (гримери, декоратори, освітлювачи, піротехники, костюмери і.т.д.) котрі також були позбавлені роботи за фахом мусіли звільнятися з кіностудій і шукати собі інші місця роботи.
Кінотеатрам того року лишалося весь рік крутити по колу ці 9 фільмів (рятували ситуацію німецькі трофейні фільми).
Але ЗЕміністр Бородянський про це не знає, тому придумав наступити ще раз на ті старі радянські граблі.
Про це у п’ятницю, 29 листопада, повідомляє “Укрінформ”.
“Я вважаю, що треба зменшити кількість прокатних фільмів до 25-30 на рік. Це максимум. Але це повинні бути фільми іншої якості, іншої спроможності з точки зору телевізійної і кінотеатральної аудиторії”, - підкреслив Бородянський.
Він додав, що наша спроможність виробляти фільми на масову аудиторію - обмежена.
“Ми бачили, що у нас 17 фільмів за 5 років зібрали 80% аудиторії. Ми повинні рухатись крок за кроком: зробимо 20 якісно, потім 25…”, - сказав міністр.
В історії радянського кіно був так званий "період малокартінья". Це коли Сталін і наближені до нього дурні в керівництві СРСР придумали, що навіщо кожен рік знімати певну кількість фільмів, якщо згідно статистики з них хорошими получається лише невеликий їх відсоток?
А давайте наступного року ми знімемо тільки той самий відмінний відсоток фільмів, приділим їм якнайбільше уваги і всі вони автоматично стануть відмінними. А на решту гроші витрачати не будемо.
Як придумали, так і зробили:
Кількість відзнятих художніх фільмів в СРСР
1937 - 44 (54 полнометражных и 3 короткометражных)
1938 - 40 (41 полнометражный и 6 короткометражный)
1939 - 57 (54 полнометражных и 3 короткометражных)
1940 - 47 (41 полнометражный и 6 короткометражный)
1941 - 64 (37 полнометражных и 27 короткометражных)
1942 - 34 (28 полнометражных и 6 короткометражных)
1943 - 23 (19 полнометражных и 4 короткометражных)
1944 - 25 (24 полнометражных и 1 короткометражный)
1945 - 19 (все полнометражные)
1946 - 23 (все полнометражные)
1947 - 23 (все полнометражные)
1948 - 17 (15 полнометражных и 2 короткометражных)
1949 - 18 (все полнометражные)
1950 - 13 (12 полнометражных и 1 короткометражный)
1951 - 9 (все полнометражные) - пик малокартинья
1952 - 24 (23 полнометражных и 1 короткометражный)
1953 - 45 (41 полнометражный и 4 короткометражных) - кинопромышленность СССР вышла на довоенный уровень (1940) производства полнометражных художественных фильмов
1954 - 51 (44 полнометражных и 7 короткометражных)
1955 - 75 (66 полнометражных и 9 короткометражных)
1956 - 104 (98 полнометражных и 6 короткометражных)
1957 - 108 (98 полнометражных и 10 короткометражных)
Але ці марксисти хєрові забули про їх же принцип діалектичного матеріалізму за яким кількість перерастає в якість.
Результат:
Відзняті протягом всього 1951 року 9 фільмів вийшли так собі, нічого цікавого (хоча на ці фільми було призначено най-най-най народних і заслужених найвідоміших тогочасних сенаристів режисерів і операторів СРСР).
Випускники ВИШів в котрих вчили фахівців кіно, залишилися без роботи за фахом.
В кіно СРСР почалося безробіття і галузь почала розвалюватися. Бо кіношні спеціалісти різних професій (гримери, декоратори, освітлювачи, піротехники, костюмери і.т.д.) котрі також були позбавлені роботи за фахом мусіли звільнятися з кіностудій і шукати собі інші місця роботи.
Кінотеатрам того року лишалося весь рік крутити по колу ці 9 фільмів (рятували ситуацію німецькі трофейні фільми).
Але ЗЕміністр Бородянський про це не знає, тому придумав наступити ще раз на ті старі радянські граблі.