Про волю народу і владу (про дві небезпеки).
Originally posted by ihorhulyk at Про дві небезпеки
Ілюстрація: demotivators.to
«Існують дві небезпеки для справжньої демократії:
перша з них - це непошанування волі народу,
а друга - непошанування народом самого себе».
Любомир Гузар
Судячи з усього, - другий з ризиків, зауважених Блаженнішим, сходить на пси. Завдяки Майдану і... владі, яка спровокувала його. Залишилося дати раду з першим. І в цьому - проблема з проблем, позаяк жоден режим у незалежній Україні не здавав собі справи у пошанівку думки власного народу. Немає у нас таких традицій. Є прагнення обдурити, обдерти, використати…
Я не можу нині передбачити, що трапиться далі. Цього, мабуть, не знає ніхто. Тим паче, що останній місяць безапеляційно підтвердив абсурдність будь-яких спроб прогнозу поведінки тих, хто на Банковій чи у Межигір’ї, зібравши такий собі «міжсобойчик», ухвалюють ті чи інші рішення. А ще події довкола тривалого протистояння влади і Майдану визначили основний тренд політики Януковича і К. Хтось із спостерігачів вже зауважив, що це «міліцейський метод»: приспати, розслабити, заспокоїти арештанта, а відтак бити його кийком у найвразливіші місця. Не виключено, що одним із таких маневрів стане учорашній так званий "круглий стіл" із "потьомкінськими студентами". Тому апелювати до моралі і послідовності, тим паче, здорового глузду, зараз якось не випадає.
Проблема в іншому. У тому, що ніхто достеменно не знає суті гри, затіяної ВФЯ і його вузьким колом радників. Ніхто сьогодні не може дати гарантій, що недільне віче не завершиться черговою кривавою банею. Як і того, що, навпаки, воно буде використане владою для певних аргументів для певних партнерів. Зокрема, з Америки.
У випадку Європи ми маємо таку-сяку прозорість: тамтешні очільники не тримають язик за зубами, і будь-який меседж із будь-якого політичного середовища, дотичного до Європарламенту, негайно потрапляє у новинні стрічки інформагенцій.
У випадку Росії ситуація дещо інша. Найпотужніші медіаресурси Москви транслюють, здебільша, пропагандистські штампи ворожого змісту, а ось суть того, що відбувається, залишається невідомим не тільки для широкого загалу українців, але й, видається, для більшості вітчизняних діячів (і провладних, і опозиційних). У цьому - схожість режимів, - путінського (вже сформованого і певною мірою стійкого), і режиму Януковича, який прагне збудувати таке ж тоталітарне одоробло.
Але така непевність приховує найнебезпечнішу пастку для влади: не прогнозованість поведінки Майдану. Вона - ілюстрація того, що ВФЯ і його команда не відмовляються від принципу «непошанування волі народу». У ситуації, коли народ навчився шанувати себе, це може обернутися дуже сумним сценарієм. Тим сумнішим, що, як зауважив колись Вадим Штепа, «переможці часто перебирають на себе риси переможених».
Ігор Гулик
О двух опасностях
«Существуют две опасности для настоящей демократии:
первая из них - это неуважение воли народа,
а вторая - неуважение народом самого себя».
Любомир Гузар
Судя по всему, - второй из рисков, замеченных Блаженнейшего, сходит на нет. Благодаря Майдану и власти, спровоцировавшей его. Теперь надо разобраться с первым. И в этом - проблема проблем, поскольку ни один режим в независимой Украине не отдавал себе отчет в почете в деле внимания к судьбе собственного народа. Нет у нас таких традиций. Есть стремление обмануть, ободрать, использовать...
Я не могу сейчас предсказать, что случится дальше. Этого, наверное, не знает никто. Тем более, что последний месяц безапелляционно подтвердил абсурдность любых попыток прогноза поведения тех, кто на Банковой или в Межигорье, собрав некий «междусобойчик», принимают те или иные решения. А еще события вокруг длительного противостояния власти и Майдана определили основной тренд политики Януковича и К. Кто-то из наблюдателей уже отметил, что это «милицейский метод»: усыпить, расслабить, успокоить арестанта, а затем бить его дубинкой в уязвимые места. Не исключено, что одним из таких маневров станет и вчерашний так называемый "круглый стол" с участием "потемкинских студентов". Поэтому апеллировать к морали и последовательности, тем более, здравому смыслу, сейчас как-то не приходится.
Проблема в другом. В том, что никто точно не знает сути игры, затеянной ВФЯ и его узким кругом советников. Никто сегодня не может дать гарантий, что воскресное вече не закончится очередной кровавой баней. А также то, что, наоборот, оно будет использовано властями для определенных аргументов для определенных партнеров. В частности, из Америки.
В случае Европы мы имеем хоть какую-то прозрачность: тамошние руководители не держат язык за зубами, и любой месседж из любой политической среды, присутствующей в Европарламенте, немедленно попадает в новостные ленты информагентств.
В случае России ситуация несколько иная. Мощные медиаресурсы Москвы транслируют, большей частью, пропагандистские штампы враждебного содержания, а вот суть происходящего остается неизвестной не только для широкой украинской общественности, но и, кажется, для большинства отечественных деятелей (и провластных, и оппозиционных). В этом - сходство режимов, - путинского (уже сложившегося и в определенной степени устойчивого), и режима Януковича, который стремится склеить такое же тоталитарное чучело.
Но такая неопределенность таит опасную ловушку для власти: непрогнозируемость поведения Майдана. Она - иллюстрация того, что ВФЯ и его команда не отказываются от принципа "неуважение воли народа». В ситуации, когда народ научился уважать себя, это может обернуться очень печальным сценарием. Тем печальнее, что, как заметил когда-то Вадим Штепа, «победители часто унаследуют черты побежденных».
Игорь Гулык
Ілюстрація: demotivators.to
«Існують дві небезпеки для справжньої демократії:
перша з них - це непошанування волі народу,
а друга - непошанування народом самого себе».
Любомир Гузар
Судячи з усього, - другий з ризиків, зауважених Блаженнішим, сходить на пси. Завдяки Майдану і... владі, яка спровокувала його. Залишилося дати раду з першим. І в цьому - проблема з проблем, позаяк жоден режим у незалежній Україні не здавав собі справи у пошанівку думки власного народу. Немає у нас таких традицій. Є прагнення обдурити, обдерти, використати…
Я не можу нині передбачити, що трапиться далі. Цього, мабуть, не знає ніхто. Тим паче, що останній місяць безапеляційно підтвердив абсурдність будь-яких спроб прогнозу поведінки тих, хто на Банковій чи у Межигір’ї, зібравши такий собі «міжсобойчик», ухвалюють ті чи інші рішення. А ще події довкола тривалого протистояння влади і Майдану визначили основний тренд політики Януковича і К. Хтось із спостерігачів вже зауважив, що це «міліцейський метод»: приспати, розслабити, заспокоїти арештанта, а відтак бити його кийком у найвразливіші місця. Не виключено, що одним із таких маневрів стане учорашній так званий "круглий стіл" із "потьомкінськими студентами". Тому апелювати до моралі і послідовності, тим паче, здорового глузду, зараз якось не випадає.
Проблема в іншому. У тому, що ніхто достеменно не знає суті гри, затіяної ВФЯ і його вузьким колом радників. Ніхто сьогодні не може дати гарантій, що недільне віче не завершиться черговою кривавою банею. Як і того, що, навпаки, воно буде використане владою для певних аргументів для певних партнерів. Зокрема, з Америки.
У випадку Європи ми маємо таку-сяку прозорість: тамтешні очільники не тримають язик за зубами, і будь-який меседж із будь-якого політичного середовища, дотичного до Європарламенту, негайно потрапляє у новинні стрічки інформагенцій.
У випадку Росії ситуація дещо інша. Найпотужніші медіаресурси Москви транслюють, здебільша, пропагандистські штампи ворожого змісту, а ось суть того, що відбувається, залишається невідомим не тільки для широкого загалу українців, але й, видається, для більшості вітчизняних діячів (і провладних, і опозиційних). У цьому - схожість режимів, - путінського (вже сформованого і певною мірою стійкого), і режиму Януковича, який прагне збудувати таке ж тоталітарне одоробло.
Але така непевність приховує найнебезпечнішу пастку для влади: не прогнозованість поведінки Майдану. Вона - ілюстрація того, що ВФЯ і його команда не відмовляються від принципу «непошанування волі народу». У ситуації, коли народ навчився шанувати себе, це може обернутися дуже сумним сценарієм. Тим сумнішим, що, як зауважив колись Вадим Штепа, «переможці часто перебирають на себе риси переможених».
Ігор Гулик
О двух опасностях
«Существуют две опасности для настоящей демократии:
первая из них - это неуважение воли народа,
а вторая - неуважение народом самого себя».
Любомир Гузар
Судя по всему, - второй из рисков, замеченных Блаженнейшего, сходит на нет. Благодаря Майдану и власти, спровоцировавшей его. Теперь надо разобраться с первым. И в этом - проблема проблем, поскольку ни один режим в независимой Украине не отдавал себе отчет в почете в деле внимания к судьбе собственного народа. Нет у нас таких традиций. Есть стремление обмануть, ободрать, использовать...
Я не могу сейчас предсказать, что случится дальше. Этого, наверное, не знает никто. Тем более, что последний месяц безапелляционно подтвердил абсурдность любых попыток прогноза поведения тех, кто на Банковой или в Межигорье, собрав некий «междусобойчик», принимают те или иные решения. А еще события вокруг длительного противостояния власти и Майдана определили основной тренд политики Януковича и К. Кто-то из наблюдателей уже отметил, что это «милицейский метод»: усыпить, расслабить, успокоить арестанта, а затем бить его дубинкой в уязвимые места. Не исключено, что одним из таких маневров станет и вчерашний так называемый "круглый стол" с участием "потемкинских студентов". Поэтому апеллировать к морали и последовательности, тем более, здравому смыслу, сейчас как-то не приходится.
Проблема в другом. В том, что никто точно не знает сути игры, затеянной ВФЯ и его узким кругом советников. Никто сегодня не может дать гарантий, что воскресное вече не закончится очередной кровавой баней. А также то, что, наоборот, оно будет использовано властями для определенных аргументов для определенных партнеров. В частности, из Америки.
В случае Европы мы имеем хоть какую-то прозрачность: тамошние руководители не держат язык за зубами, и любой месседж из любой политической среды, присутствующей в Европарламенте, немедленно попадает в новостные ленты информагентств.
В случае России ситуация несколько иная. Мощные медиаресурсы Москвы транслируют, большей частью, пропагандистские штампы враждебного содержания, а вот суть происходящего остается неизвестной не только для широкой украинской общественности, но и, кажется, для большинства отечественных деятелей (и провластных, и оппозиционных). В этом - сходство режимов, - путинского (уже сложившегося и в определенной степени устойчивого), и режима Януковича, который стремится склеить такое же тоталитарное чучело.
Но такая неопределенность таит опасную ловушку для власти: непрогнозируемость поведения Майдана. Она - иллюстрация того, что ВФЯ и его команда не отказываются от принципа "неуважение воли народа». В ситуации, когда народ научился уважать себя, это может обернуться очень печальным сценарием. Тем печальнее, что, как заметил когда-то Вадим Штепа, «победители часто унаследуют черты побежденных».
Игорь Гулык