Надсяння
Про західну межу Галичини можна говорити багато. Згадувати німецький кордон на мості в Перемишлі, мріяти про Краків і Освєнцім, скромно рахувати кордон по Ряшеві (колись так сам робив), слухати лемківські пісні, трястись по ямах в Мостисках чи з вікна сянківської електрички дивитись на синьо-жовті і біло-червоні стовпчики. Можна робити багато чого. Тим не менш, зараз є наявний факт лінії з виміняними Устриками Долішніми і Белзом і нема на то ради. Але ше не повалились всі церкви з хрестами, цвинтарі не позаростали з обох боків, тому я розумію претензії поляків на Львув і сам не цураюсь час від часу заявити про кордон на Сяні в бесідах з поляками. Так от.
Протягом минулорічного Дня Незалежності України я був в
Шляк би трафив той піший перехід і тих спекулянтів в загоні для худоби. Категорично не сприймаю то стадо, яке з диким вереском і ревом з матюками штурмує ворота, які час від часу відкривають пограничники. Багато хто знає, багато хто бачив, нервувати ні себе ні вас не буду. Знимок кордону нема. Аналогічно як і не буде тут фоток з Перемишля. На Перемишль зроблю окремий пост. Якось.
Сян надвечір
Головною метою подорожі була найстаріша православна церква на теренах Польщі, яка знаходиться за кілометрів 30 від Перемишля в Богом забутому селі Посаді Риботицькій. З перемиської станції в районі 12- (забув точний час :) ) годині дня відправляється автобус якраз до Посади.
Якраз біля церкви він зупиняється. І от і церква святого Онуфрія
Скромна, оточена невисоким муром і деревами (власне, вони надто сильно закривають церкву, тому фотографій з боків немає). Зачинена, до вікон не добратись і не зазирнути (ну ясно, оборонна ж!), хоча інтернет захоплено розписує поліхромію всередині, так шо не виключаю можливості повторних відвідин.
Біля входу до церкви стоїть хрест, дивом збережений.
Деталь
Вигляди ззаду, спереду вежа
графіті над порталом
Останній погляд
А далі. Далі була несказанна удача. За замовчуванням, треба було плентати в сусіднє село, де і чекати дві години до автобуса на Перемишль. Але тут біля церкви зупинився чорний мерс, звідти вилізло подружжя і почало з цікавістю оглядати храм. Машина рушила, я сміху ради підняв руку і о чудо! Паньство їхало до Перемишля, але не просто так, а оглядаючи по дорозі пам'ятки Надсяння. Виявляється, на кожну область кожне воєводство існують такі собі друковані книжечки з маршрутами і описами цікавинок. Вирушаючи в шлях, треба в кожному пункті поставити або печатку (розказували ці поляки шо якось по війта аж в поле бігали)) або купити шось в магазині і отримати чек з печаткою. Коли заповниш всю книжечку, отримуєш титул знавця Малопольські, Шьвєнтокшизтва, Вєлькопольскі і т.д., мєдаль на груди і наділ землі на цвинтарі (про цвинтар я загнув). Ці люблінські поляки були в якомусь весіллі в Перемишлі, і, відповідно, маючи вільний день, гайнули по фредропольській гміні.
Ми скромно впали на хвіст :)
Отже, по дорозі бачили:
дім війта в Риботичах (є там і костел, але він мене зовсім не вразив, нічого цікавого)
костел в Вугниках (польською чомусь Хувнікі)
Кальварію Пацлавську, величезний паломницький центр, присвячений спижвкраденій вивезеній з Кам'янця-Подільського іконі і решткам якогось новітнього міжвоєнного польського святого, родом з-під Чишків, здається.
мої найпрекрасніші в світі галицькі горби
Церква в Фредрополі. Перепрошую за надто різку хдрку, але сонце сліпило, а з інших ракурсів було закрито деревами.
Дзвіниця
На жаль, на руїни замку часу не було. Ну нічого, ше вернусь.
Направду, часу в поляків було не надто багато. Тому проскочили і Серакізці і Аксманичі і український військовий цвинтар в Перемишлі. Але я щиро вдячний навіть і за те. Хороші люди, дай їм Боже.
Оскільки Позаяк часу ше було вільного купа, в екстреному порядку було прийняте рішення гайнути під шумок і в Красічин. В Красічині я був і раніше, але погода тоді була геть ніяка.
В Красічині гарно. Там є костьол, який мені ліньки було фотографувати, і замок. Ех, який там замок!
Його недавно відреставрували, якість реставрації залишає бажати кращого, але тим не менш, нашим б замкам таку реставрацію, як в Красічині.
Дивіться самі:
я з своїм прапором пензлюю фоткатись в заваленому горизонті
в подвір'ї замку
і замок, Замок!
З Красічина був автобус до Перемишля, медове пиво і горішки. Але це вже інша історія :)
Підсумовуючи, мушу сказати, шо:
1. населення в тамтешніх селах таке ж, як і в наших - знають, де знаходиться церква і замок. Питання типу де в вас тут городище чи заїжджий двір чи руїни замку заганяють їх в глухий кут. Починається чухання потилиці, перепитування всіх своїх сусідів, тикання пальцями навмання за горизонт в невідомому напрямку і таке інше. Бидла вистачає теж. Вандалізм у відношенні наших церков був помічений.
Я так розумію, шо очікувати від них прибирання наших могил хоча б на Паску - річ з області фантастики. Ну, але дивуватись нема чому;
2. їздити і планувати певним чином легше, бо є розклади автобусів. Дійсні. Ето плюс. Зате немає маршруток шопівгодини. Ето мінус;
3. суцільна terra incognita. Вже навіть по наших селах звикли до, на їх думку, йолопів, які по вихідних приїжджають, фотографують церкви, квіточки, корів і курей і пристають з дурними питаннями. З іншого боку кордону не звикли. Реагують дещо насторожено, чи то бояться, шо повернулись нащадки переселенців, не то чекають якоїсь каверзи. Краще планувати поїздку заздалегідь. Або купити книжечку (див. вище).
П.С. цілком несподівано побачив звичну Медику геть з іншого боку. А саме:
З Галіції до Галісії :)
Дзвіниця церкви.
Завіса.
Ше ся верну до Надсяння, як буде тепліше. До нових встрєч, друзья
Протягом минулорічного Дня Незалежності України я був в
Шляк би трафив той піший перехід і тих спекулянтів в загоні для худоби. Категорично не сприймаю то стадо, яке з диким вереском і ревом з матюками штурмує ворота, які час від часу відкривають пограничники. Багато хто знає, багато хто бачив, нервувати ні себе ні вас не буду. Знимок кордону нема. Аналогічно як і не буде тут фоток з Перемишля. На Перемишль зроблю окремий пост. Якось.
Сян надвечір
Головною метою подорожі була найстаріша православна церква на теренах Польщі, яка знаходиться за кілометрів 30 від Перемишля в Богом забутому селі Посаді Риботицькій. З перемиської станції в районі 12- (забув точний час :) ) годині дня відправляється автобус якраз до Посади.
Якраз біля церкви він зупиняється. І от і церква святого Онуфрія
Скромна, оточена невисоким муром і деревами (власне, вони надто сильно закривають церкву, тому фотографій з боків немає). Зачинена, до вікон не добратись і не зазирнути (ну ясно, оборонна ж!), хоча інтернет захоплено розписує поліхромію всередині, так шо не виключаю можливості повторних відвідин.
Біля входу до церкви стоїть хрест, дивом збережений.
Деталь
Вигляди ззаду, спереду вежа
графіті над порталом
Останній погляд
А далі. Далі була несказанна удача. За замовчуванням, треба було плентати в сусіднє село, де і чекати дві години до автобуса на Перемишль. Але тут біля церкви зупинився чорний мерс, звідти вилізло подружжя і почало з цікавістю оглядати храм. Машина рушила, я сміху ради підняв руку і о чудо! Паньство їхало до Перемишля, але не просто так, а оглядаючи по дорозі пам'ятки Надсяння. Виявляється, на кожну область кожне воєводство існують такі собі друковані книжечки з маршрутами і описами цікавинок. Вирушаючи в шлях, треба в кожному пункті поставити або печатку (розказували ці поляки шо якось по війта аж в поле бігали)) або купити шось в магазині і отримати чек з печаткою. Коли заповниш всю книжечку, отримуєш титул знавця Малопольські, Шьвєнтокшизтва, Вєлькопольскі і т.д., мєдаль на груди і наділ землі на цвинтарі (про цвинтар я загнув). Ці люблінські поляки були в якомусь весіллі в Перемишлі, і, відповідно, маючи вільний день, гайнули по фредропольській гміні.
Ми скромно впали на хвіст :)
Отже, по дорозі бачили:
дім війта в Риботичах (є там і костел, але він мене зовсім не вразив, нічого цікавого)
костел в Вугниках (польською чомусь Хувнікі)
Кальварію Пацлавську, величезний паломницький центр, присвячений спижвкраденій вивезеній з Кам'янця-Подільського іконі і решткам якогось новітнього міжвоєнного польського святого, родом з-під Чишків, здається.
мої найпрекрасніші в світі галицькі горби
Церква в Фредрополі. Перепрошую за надто різку хдрку, але сонце сліпило, а з інших ракурсів було закрито деревами.
Дзвіниця
На жаль, на руїни замку часу не було. Ну нічого, ше вернусь.
Направду, часу в поляків було не надто багато. Тому проскочили і Серакізці і Аксманичі і український військовий цвинтар в Перемишлі. Але я щиро вдячний навіть і за те. Хороші люди, дай їм Боже.
Оскільки Позаяк часу ше було вільного купа, в екстреному порядку було прийняте рішення гайнути під шумок і в Красічин. В Красічині я був і раніше, але погода тоді була геть ніяка.
В Красічині гарно. Там є костьол, який мені ліньки було фотографувати, і замок. Ех, який там замок!
Його недавно відреставрували, якість реставрації залишає бажати кращого, але тим не менш, нашим б замкам таку реставрацію, як в Красічині.
Дивіться самі:
я з своїм прапором пензлюю фоткатись в заваленому горизонті
в подвір'ї замку
і замок, Замок!
З Красічина був автобус до Перемишля, медове пиво і горішки. Але це вже інша історія :)
Підсумовуючи, мушу сказати, шо:
1. населення в тамтешніх селах таке ж, як і в наших - знають, де знаходиться церква і замок. Питання типу де в вас тут городище чи заїжджий двір чи руїни замку заганяють їх в глухий кут. Починається чухання потилиці, перепитування всіх своїх сусідів, тикання пальцями навмання за горизонт в невідомому напрямку і таке інше. Бидла вистачає теж. Вандалізм у відношенні наших церков був помічений.
Я так розумію, шо очікувати від них прибирання наших могил хоча б на Паску - річ з області фантастики. Ну, але дивуватись нема чому;
2. їздити і планувати певним чином легше, бо є розклади автобусів. Дійсні. Ето плюс. Зате немає маршруток шопівгодини. Ето мінус;
3. суцільна terra incognita. Вже навіть по наших селах звикли до, на їх думку, йолопів, які по вихідних приїжджають, фотографують церкви, квіточки, корів і курей і пристають з дурними питаннями. З іншого боку кордону не звикли. Реагують дещо насторожено, чи то бояться, шо повернулись нащадки переселенців, не то чекають якоїсь каверзи. Краще планувати поїздку заздалегідь. Або купити книжечку (див. вище).
П.С. цілком несподівано побачив звичну Медику геть з іншого боку. А саме:
З Галіції до Галісії :)
Дзвіниця церкви.
Завіса.
Ше ся верну до Надсяння, як буде тепліше. До нових встрєч, друзья