спогади дєцтва :)
ifalko навіяла своєю історією (лінк не дам, бо під замком) з глибокого дитинства і на мене спогади з тих прекрасних безтурботних часів. Розкажу :)
Ми малишатами (в класі 3-ому десь) створили свою супертаємну організацію, в яку само собою могли вступити лише хлопці. Досі з приємністю згадую як дівчата намагалися підслухати, про шо шушукаються пацани. А ми мали про шо шушукатись. В організації було ой як багато обов'язків і місій і треба було придумати назву, розприділити посади, зробити ксіви і вирішити чи приймем ми в наші ряди одного заучку з першої парти. Всьо як книжка пише.
Нашу суперспілку реальних третьокласників ми назвали "Чорні лицарі добра" (або просто ЧЛД). Добра - тому шо ми мали допомагати людям, переводити бабусь через дорогу, бігати пенсіонерам в магазин за кефіром. Чому "Чорні"? Тому шо солідніше звучить. Ну з лицарами все ясно гг. Ну всьо вже було готово у нас. Ксіви навіть намалювали на якихось етикетках від турецьких светрів. Але бабусі все ще мусили переходити дорогу самі, бо наша солідна організація ще мала знайти офіс (а хулє?). Штаб-квартиру ми в складі 4 представників пішли шукати на закинутий Калійний комбінат. Половина нашої команди відразу була відсторонена від виконання завдання, коли побачили покинуті ржаві автобуси і трактори. Почалося зовсім несолідне для такої організації "Бжжжж-Бжжжж Біпііііп" і крутіння рулем :) Я з Русом на спокусу не піддалися і продовжили шаритись по території комбінату. Вилізли на дах, назбирали якихось цвяхів, кольорової металевої стружки, спускаємся. Чую "Стій, стріляти буду!". Ми канєха зробили абсолютно протилежну дію і дали на ноги, аж вітер у вухах засвистів. Я встиг перескочити через паркан, а Рус (він трохи товстячком був, завис). Ну я відразу спрогнозував, що моїм батькам всеодно подзвонять, бо Рус здасть і переліз назад.
В сторожці, куди нас завели уже засідали двоє членів нашої безстрашної команди. Ну нас пошугали, що подзвонять батькам. Помахали ремньом і питали "Хто перший?". Рус зразу підірвався: "Я! Я! тільки батькам не дзвоніть!" :) В результаті відпустили, але суки стружку і цвяхи позабирали :)
На наступний день ЧЛД припинила своє існування :(
а ше я регулярно тікав з садіка, катався на автобусах з робочими на хімзавод і пистів всім шо їду до тата, ходив на рибалку, в ліс по гриби, грав у дворіку в футбол і кучу інших ігор, час від часу розбивав собі коліна і лікті, домахувався до старших дівчат. Кльові були часи :)
А якими ви були в дитинстві? Маєте якісь цікаві історійки? :)
Ми малишатами (в класі 3-ому десь) створили свою супертаємну організацію, в яку само собою могли вступити лише хлопці. Досі з приємністю згадую як дівчата намагалися підслухати, про шо шушукаються пацани. А ми мали про шо шушукатись. В організації було ой як багато обов'язків і місій і треба було придумати назву, розприділити посади, зробити ксіви і вирішити чи приймем ми в наші ряди одного заучку з першої парти. Всьо як книжка пише.
Нашу суперспілку реальних третьокласників ми назвали "Чорні лицарі добра" (або просто ЧЛД). Добра - тому шо ми мали допомагати людям, переводити бабусь через дорогу, бігати пенсіонерам в магазин за кефіром. Чому "Чорні"? Тому шо солідніше звучить. Ну з лицарами все ясно гг. Ну всьо вже було готово у нас. Ксіви навіть намалювали на якихось етикетках від турецьких светрів. Але бабусі все ще мусили переходити дорогу самі, бо наша солідна організація ще мала знайти офіс (а хулє?). Штаб-квартиру ми в складі 4 представників пішли шукати на закинутий Калійний комбінат. Половина нашої команди відразу була відсторонена від виконання завдання, коли побачили покинуті ржаві автобуси і трактори. Почалося зовсім несолідне для такої організації "Бжжжж-Бжжжж Біпііііп" і крутіння рулем :) Я з Русом на спокусу не піддалися і продовжили шаритись по території комбінату. Вилізли на дах, назбирали якихось цвяхів, кольорової металевої стружки, спускаємся. Чую "Стій, стріляти буду!". Ми канєха зробили абсолютно протилежну дію і дали на ноги, аж вітер у вухах засвистів. Я встиг перескочити через паркан, а Рус (він трохи товстячком був, завис). Ну я відразу спрогнозував, що моїм батькам всеодно подзвонять, бо Рус здасть і переліз назад.
В сторожці, куди нас завели уже засідали двоє членів нашої безстрашної команди. Ну нас пошугали, що подзвонять батькам. Помахали ремньом і питали "Хто перший?". Рус зразу підірвався: "Я! Я! тільки батькам не дзвоніть!" :) В результаті відпустили, але суки стружку і цвяхи позабирали :)
На наступний день ЧЛД припинила своє існування :(
а ше я регулярно тікав з садіка, катався на автобусах з робочими на хімзавод і пистів всім шо їду до тата, ходив на рибалку, в ліс по гриби, грав у дворіку в футбол і кучу інших ігор, час від часу розбивав собі коліна і лікті, домахувався до старших дівчат. Кльові були часи :)
А якими ви були в дитинстві? Маєте якісь цікаві історійки? :)