Доводилося не раз спілкуватися з мусульманами, атеїстами, людьми без знання християнства тощо. Чимало з них були надзвичайно вихованими, культурними, мали певні моральні норми; боялися сказати якесь криве слово, образити тощо.
Про що то свідчить? Що часто нам, християнам, бракує елементарної вихованості чи поваги до інших. Не кожен, що ходить завше до храму, є насправді Людиною (з великої літери). Сонце Божого Слова світить, безперечно, для всіх, однак є такі, що воліють немовби перебувати весь час у затінку, не хочуть ставати щоразу кращими, людянішими, в чому нехристияни чи невіруючі можуть їх перевищувати...
Хіба не парадокс на площині віри?!