ЮДИНА ЗРАДА
«Юда ж Іскаріотський, один з дванадцятьох, пішов до первосвящеників, щоб видати його їм. 11 Вони, почувши це, зраділи й обіцяли дати йому гроші. І він шукав, як би його видати у сприятливий час» (Мк. 14, 10-11).
Як зазначає біблійний коментатор Вільям Барклі, з неперевершеною майстерністю ставить Марко поруч ці два епізоди − помазання у Витанії і ганебний учинок Юди: акт безрозсудної любові і жахливу зраду. Наше серце здригається завжди, коли ми думаємо про Юду. Данте в «Божественній комедії» помістив цього апостола в найглибшому дев'ятому колі пекла, тобто в пеклі холоду і льоду, де приготовано місце не тим, хто згрішив в пориві пристрасті, а тим, хто холодно і розраховано переступив закон любові Божої. Варто всім поміркувати над ницістю цього вчинку Юди.
Найперше ним рухала жадібність. У Матея 26, 15 навіть сказано, що Юда пішов до влади, щоб дізнатися, що вона готова заплатити, і сторгувався на тридцять срібняків. Дещо можна почерпнути теж і в євангелиста Івана 11, 57, де сказано, що первосвященики з фарисеями бажали дізнатися, де знаходиться Ісус, щоб Його заарештувати. Може навіть бути, що до цього часу Божий Син був поставлений так само й поза законом і за Його голову була обіцяна нагорода, а Юда, знаючи про це, хотів уточнити розмір встановленої суми. Іван виражається зовсім ясно: він говорить, що, будучи скарбником Христових учнів, Юда використовував своє становище для особистого збагачення, тобто крав із загальної скарбниці (пор. Ів. 12, 6). Так воно могло й бути. Пристрасть до грошей може стати жахливою річчю, вона може засліпити людину, позбавити чесності і заодно змусити забути норми пристойності. Юда занадто пізно дізнався, що деякі речі коштують досить багато…
Відтак Юдою заволоділи заздрість і ревнощі. Німецький поет Ф. Клопшток вважав, що Юда, коли він приєднався до учнів, був дуже обдарований і досяг усіх чеснот, щоб стати великою людиною, але що потім його почали з'їдати заздрість і ревнощі до Івана, улюбленого учня Спасителя, і що саме ці ревнощі штовхнули Юду на таке його страшне діяння... Навіть у Євангеліях можна легко зауважити, що серед апостолів існували певні розбіжності та протиріччя. Інші учні, либонь, змогли оволодіти собою і подолати це, а в серці Юди, швидше всього, поселився нестримний і безконтрольний дух ревнощів і заздрощів. Ревнощі і заздрість можуть неабияк зіпсувати життя кожного.
Юда теж був у полоні честолюбства. Відомо зі сторінок св. Писання, що апостоли мислили собі Царство в чисто земних категоріях і поняттях, мріючи про видне та важливе положення в ньому. Мабуть, і Юда мислив подібно. Цілком можливо, що коли інші учні ще продовжували вірити у свою мрію, Юда вже зрозумів, наскільки вона далека від реальності, наскільки помилковою ця мрія була взагалі і як мало шансів у них було досягти всього бажаного на землі… Напевно, любов, котру Юда колись відчував до Ісуса, обернулася тепер у ненависть. У п'єсі «Генріх VIII» Шекспір, до слова, вкладає в уста Уолсі наступні слова, звернені до Томаса Кромвеля:
«Кромвель, я звинувачую тебе, відкинь честолюбство; цей гріх призвів до падіння ангелів; як може людина, образ свого Творця, сподіватися досягти успіху завдяки цього? Найменше люби себе».
Буває, на жаль, у людей таке самолюбство, що пожирає любов, честь і все хороше у прагненні домогтися виношуваних в серці цілей.
Багато людей плекали думку, нібито Юда зовсім і не хотів смерті Ісуса… Можна з упевненістю стверджувати, що Юда був фанатичним націоналістом, який бачив в Ісусі людину, яка може здійснити його мрії про національну незалежність і славу, а тепер він побачив, що Ісус цілком свідомо йшов назустріч Своїй смерті на хресті… Тому, цілком можливо, що Юда зрадив Ісуса у своїй останній спробі здійснити власну мрію про національну незалежність − він зрадив Христа, віддавши в руки владі, щоб вдихнути сили в Його руки, щоби Ісус, опинившись у руках первосвящеників, був змушений діяти заради Свого порятунку, і щоб це діяння Ісуса стало початком тієї переможної кампанії, про яку він мріяв. Можливо, ця теорія підкріплюється ще тим фактом, що Юда, побачивши результати свого вчинку, кинув отримані ним гроші до ніг юдейських властей, пішов геть і повісився (Мт. 27, 3-5). Якщо це дійсно так було, то Юду спіткала найбільша в історії трагедія…
Між іншим, євангелисти Лука та Іван стверджують, що, мовляв, в Юду вселився диявол (пор. Лк. 22, 3; Ів. 13, 27). Насамкінець саме це й сталося. Юда хотів, аби Христос був тим, ким він хотів Його бачити, а не Тим, Ким хотів бути сам Ісус. Юда, власне, став учнем Христа не для того, щоб бути Його послідовником, а щоб спонукати Ісуса втілити в життя свої честолюбні задуми та бажання. Далекий від того, щоб підкоритися волі Ісуса, Юда немовби хотів підпорядкувати Спаса своїй волі, а побачивши, що Ісус вибрав Свій шлях, шлях на Голгофу, Юда так обурився, що пішов і Його зрадив.
В основі людського гріха лежить гординя, його суть у прагненні до незалежності; корінь гріха − у прагненні робити те, що хочемо робити ми, а не те, що хоче Бог, а саме це потрібно дияволові чи нечистому духові. Він стоїть на боці всього, що є проти Бога і не хоче перед схилитися Ним. Ось цей злий дух і увійшов у Юду. Одна лишень думка про особу цього біблійного зрадника приводить нас до тремтіння. Але подумаємо собі ще раз: жадібність, заздрість, ревнощі, честолюбство, непереборне бажання робити все по-своєму − хіба ми вже так відрізняємося від нього? Все це, отже, призвело нещасного Юду до того, що він зрадив самого Спасителя, і ці ж якості також нині штовхають людство на шлях зради Ісуса Христа.
Підготував о. Микола Микосовський