Поза Богом більш не варто щось чи когось обожнювати
Часто нині можна почути в реальному житті, що хтось когось чи щось там землі сильно обожнює... Наприклад, може часом звучати: "Обожнюю квіти", "тебе обожнюю", "ця сукня просто божественна", "обожнюю музику, котів, любов...", "солодке обожнюю" і т. п. Прикладів такого легковажного "обожнення" скрізь хоч греблю гати...
Вважається, що дієслово "обожнювати" в українській мові також звучить у ролі "паразита", будучи калькою з російської від знаного "обожать". В нашій мові таке начебто появилося в той час, коли відповідно до ідеології СССР лексему "Бог" наважувалися писати лиш з малої літери... Згідно з тлумачним словником Даля, "обожнювати" означає когось боготворити, величати Богом чи божеством тощо.
Але є ще така річ... З погляду моральної теології християнам так не личить висловлюватися! На цьому акцентує свою увагу теж і Жан-Марі Обер у посібникові "Моральне богослов'я". Чому не варто? Ну, найперше через те, що це право стосується тільки Господа Бога, єдиного та гідного правдивого обожнення у цьому дочасному світі. Подібні вислови не можуть застосовуватися до будь-якого предмета або бажаної істоти! А це, звісно, важливо! Для чого ще робити собі якихось другорядних божків, якщо Всевишній має стояти в самому центрі життя?
"Мій коханий (-а), я тебе обожнюю... " ( з щоденного життя людей у суспільстві). Чимало навіть, до слова, моїх знайомих, зокрема католиків, вживають сміливо те "обожнюю" у своїй усній чи писемній мові. Однак це все з області так званого "кумирства". Не варто творити собі тут кумирів, великих чи малих у різних іпостасях, бо можна, певним чином, призабути за Триєдиного Господа та повсякчасну пошану до Його божественності, маєстату... Зрештою, найперша Господня заповідь нас від цього теж застерігає, тобто від подібного гріха на межі богохульства.
На перший погляд, не ніби вигядає трохи смішно та не по-сучасному, що подібні речі порушується, але не варто цим нехтувати теж, адже все починається, як знаємо, з малого: з іскри - вогонь, із джерельця - ріка тощо. А за кожне пусте словечко прийдеться в судний день дати відповідь перед Всевишнім, як мовиться у св. Писанні (пор. Мт. 12, 36-37). Вірний у малому - вірний також у великому!
Коли сказати, що, мовляв, ці квіти мені вельми подобаються (без обожнення) чи ця сукня і т. д., то звучить більш правильніше і свідчить якраз про певну духовну зрілість людини, зокрема у релігійно-християнському плані. Амінь.