Щодо св. Причастя: клякання, стояння та приймання...
Пресвята Євхаристія - «джерело і вершина всього християнського життя» (II Ватиканський Собор, Догм, конст. «Lumen gentium», 11). «Усі інші таїнства, як і всі церковні служіння та діла апостольства, пов'язані з Євхаристією і до неї спрямовані. Бо Євхаристія містить у собі весь духовний скарб Церкви, тобто Самого Христа - нашу Пасху» (II Ватиканський Собор, Декр. «Presbyterorum ordinis», 5).
КАТЕХИЗМ КАТОЛИЦЬКОЇ ЦЕРКВИ
Лунають від декого нині мало не закиди, що, мовляв, у всіх греко-католицьких цервах закликають приймати Євхаристійного Христа настоячи, а у василіянських це є на колінах... Доходить теж до того, що дехто з вірних сумнівається, чи василіяни, зокрема в Україні, є... греко-католиками. Пишуть і таке... І то попри те, що Василіянський Чин св. Йосафата належить до Католицької Церкви, є папського права та складає навіть окремий обіт на вірність Римському Архиєрею. Так, закликають священики по парафіях УГКЦ не клякати, але є всюди, звісно, неоднаково. Часом такі заклики, не всім до кінця зрозумілі, не мають великого успіху. Відомий також факт у контексті цієї непростої теми, що раніше в одному селі у Карпатах (Сколівщина, Самбірсько-Дрогобицька єпархія), один знаний мені на той час молодий парох, закликав усіх своїх парафіян приймати Причастя настоячи, виконуючи так звані вказівки місцевого ієрарха тощо, та було різне... Говорив, говорив, що не буде... причащати на колінах і т. п., але потім змирився: спочатку причащав до кінця всіх охочих настоячи, а потім меншу частину - на колінах. І так триває вже "традиційно" роками... Греко-католики прерізні, віра католицька одна та спасительна.
У всіх василіянських церквах клякають до Причастя? Ні! Василіяни ж є по численних країнах світу і всюди по-різному. У Брюховицькому інституті (ВІФБС) оо. Василіян в Україні це є вже тривало настоячи, бо й місця нема багато для цього в тамтешній каплиці. У столиці України, Києві, де розташований василіянський монастир, до Євхаристії підходять довгий час. В Канаді по василіянських храмах (обителях) теж переважно настоячи і там не роблять із цього проблеми чи неадекватних дивацтв, як наприклад, на українських землях і т.д. Мабуть, то тільки там з цим поки що чи не найбільше непорозумінь у літургійному ракурсі як теж і з уживанням "всіх православних". Дві великі проблеми... Колись вирішаться до кінця?
Швидше всього, у нашій Католицькій Церкві назагал немає якогось чіткого документального наказу як приймати Св. Причастя, заборони на щось, пов'язане із тим. А завжди є, мабуть, альтернатива та пропозиції, а не накази. Сам Вселенський Архиєрей, буває, причащає не раз стоячи. Правда, ще раніше кардинал, Ратцінгер (теперішній Римський Папа, - авт.) писав, що так зване «причащання досягає своєї глибини лише тоді, коли воно підтримане і пройняте поклонінням» («Introduzione allo spirito della liturgia», «Cinisello Balsamo», Сан-Паоло, 2001 р., з . 86). Тому він говорив, що «практика схиляння колін для святого Причастя підтверджується багатовіковою традицією і є особливо виразним знаком поклоніння, цілком відповідним вірі в реальну і субстанційну присутність Господа нашого Ісуса Христа під священними видами» (цит. в посланні Конгрегації у справах богошанування і дисципліни таїнств від 1 липня 2002 р.: EV 21, п. 666). Дивіться уважно тут.
"Тільки сатана не хоче клякати перед Богом"... Можна почути серед віруючих ці слова ще й досі. Хм, але цей біблійний вислів, який нині по-різному інтерпретують, не стосувався виключно Причастя (там начебто не йдеться про людські обрядові справи, а щось глибше відповідно до суті божественної віри), бо читаємо, що Ісус Христос - перед Котрим «всяке коліно приклониться на Небі, на землі чи під землею,» (Фил. 2, 10) і усякий язик визнає, що Він один є Життєдайний і Господь. Він є Той, Хто живе і править вічно. Він є Той, Хто своєю завжди милостивою волею поширює Своє Царство, Свою славу та Свою спадщину від Свого Отця, кожному хто розділить з Ним Його Хрест, Його смерть та Його Воскресіння, бо «Він є Первородний …» (Рим. 8, 29).
Люблять це теж цитувати і так звані сучасні "традиціоналісти" (до речі, є різноманітні вітки традиціоналізму тепер), особливо контексті причащання... О. Василь Ковпак, між іншим, у книзі "Переслідувана традиція" ототожнює навіть традицію, змінну, на людському рівні із Божим Переданням, котре є у св. Писанні вказівка теж берегти, та менше з тим. Береже наша Католицька Церква Господнє Передання на противагу до анархізму протестантів і т. д.
Часта проблема... Цікаво, чи ті, що осуджують причащання теж і в неколінноприклонний спосіб відповідно до духу Христового Воскресіння більше, а не покути. Ніколи не задумувалися, що в час Тайної Вечері (найпершої св. Літургії, коли теж було установлено таїнство Євхаристії) апостоли теж могли й сидіти на підлозі у стіп Христа на килимах за тогочасними звичаями (сидіння за столом на лавках може бути більш пізнішим підходом, як це нині видно так само на іконах-образах), адже бачимо ту євангельську подію в різний спосіб на іконографічних зображеннях. Теж стрічав, що й декотрі тоді були при святій трапезі на колінах, інші стояли в ту саму пору на іконі, були в напівлежачому стані, адже лежачу позу вважали за часів римського правління якраз ознакою вільної людини і вона начебто більше відповідала святкуванню єврейської Пасхи-свята Виходу, тобто звільнення з єгипетського полону, та це напевно несуттєво, адже подібне (поза) є тільки зовнішнім боком події-з ними всіма був тоді в мить установлення Євхаристії сам Господь. А це найголовніше! Духовенство, як відомо, причащається у час св. Літургії якраз настоячи; чому ряд кволих людей, наприклад, спаралізованих чи з проблемними ногами приймають Євхаристійного Христа не на колінах? Трохи не той контекст застосовується швидше. Але це притаманно не раз "боговибраним" традиціоналістам з догматизуванням традиції (-ій) та вішанням без духа братньої християнської любові ярликів типу "модерністи", "Юди" ... Звичайно, не все гладко в сучасній Церкві на людському рівні, але варто тут, мабуть, діяти по правді та дещо об'єктивніше!
Відповідно до виділеного вище цитування зі св. Писання (пор. Фил. 2, 10), йдеться, ніби більше, що так станеться в сенсі есхатологічному, зокрема серед Божих послідовників та вибранців, які схиляться перед іменем Сина Божого. Зверніть увагу тут на майбутній час. Між іншим, о. Боніфацій Гюнтер (Чин Кармелітів Босих) навіть написав раніше книгу "Тільки сатана не хоче клякати перед Богом і Божою Матір´ю". Також подібне, що "тільки сатана не хоче клякати перед Богом" (йдеться про вживаний вислів у контексті), що поширюють, отже, послідовники о. Ковпака тощо, не цілком виглядає в усіх обставинах розсудливим. Як на мене, тут мається на увазі, що горда богоненависна людина, не хоче взагалі в житті впасти ниць перед Ісусом, де б не була у світі та щоб не чинила... Намір грає чи не головну роль у св. Причасті. Ну яка може бути духовна користь для людини, що весь час причащається на колінах чи стоячи і затаює заодно якісь мерзенні гріхи? Кривдить ближніх, робить із людської традиції, що весь час в історії розвивається, божка чи своєрідну мумію, що немовби возноситься понад сердечною християнською вірою?
Пригадую ще, як минулого року зайшов у Києві в час робочого тижня до Києво-Печерської Лаври. В одному храмі в час Служби Божої (це РПЦ, як відомо) батюшка причащав людей... настоячи. Був трохи здивований.
Консервативна, певною мірою, парафія св. Андрія в центрі м. Львова, специфічна дещо, мені самому не був до вподоби надмірний фанатизм декого іх прихожан, певних жіночок тощо, що намагалися брати чи не все у свої руки... Знаю ситуацію, бо був там 2009 року довгий час дияконом постійним, тож доволі часто вділяв св. Дари... Згадую, як дехто із старших немовби винувато казав часом в часі Причастя: "Не можу клякнути, після операції...". Проте не робив із цього трагедії чи комедії. Ішов назустріч людям. По-різному вірні приступали до Євхаристійного Христа та й приступають часто, тобто як підказує серце, виходить комусь і позволяє стан фізичного здоров'я. Не кожному, отже, іноді під силу встояти довго на колінах... До слова, якщо заглянути в одну з віток офіційного форуму УГКЦ, то, наприклад, тамтешній користувач Сергій пише таке: "Якщо читати твори Отців Церкви, то про Причастя навколішки жодного слова не знайдете. Що більше, святий мученик Іполит Римський, який нам залишив опис Літургії ІІ століття в Римі, говорить що вірні приступають до жертовника, де з рук священика приймають Тіло і Кров...".
Мабуть, то тільки в Україні з цим поки що найбільше проблем. Наприклад, у нашій УГКЦ в Канаді люди переважно причащаються настоячи і не роблять із цього непорозумінь...
Ну але якщо лефевристи в Україні пишуть у контексті Євхаристії, що, наприклад, тільки сатана не хоче клякати перед Богом і т.п., про що згадано в замітці, бо сам бачив подібне від традиціоналістів по різних місцях, на церковних календарях тощо, то й маємо потім своєрідний фанатизм, перевагу емоцій над розумом, часом і здоровим глуздом... Суть віри може загубитися під тиском обрядовщини. Нема навіть у св. Писанні чіткої вказівки що, Євхаристійного Христа треба приймати тільки на колінах як і про те, як ми повинні хреститися. Це належить до справ Церкви, що ці речі координує. Якщо якийсь вірний чи вірна на св. Літургії клякають перед настанням євхаристійного моменту, встають та приcтупають (згідно зі Служебником, закликом священика) з вірою та любов'ю до Христа в Євхаристії, потім вкінці знову падають на коліна у благодаренні, не гублячи доброго наміру та ласки душі, то невже все так погано чи нема пошанування Ісуса?..
"... Якщо не споживатимете тіла Чоловічого Сина і не питемете Його крові, не матимете життя в собі. Хто Тіло Моє їсть і Кров Мою п'є, той живе життям вічним, і Я воскрешу його останнього дня" (Йо. 6, 53-54).
Це нам нагадує Божественний Спаситель на сторінках свого Слова. Пресвята Євхаристія-це тайна Вселенської Церкви!
Людство йде вперед, а не назад. "Все тече, все змінюється", - як міркував колись древній філософ Геракліт. Між іншим, раніше в Церкві сповідь навіть не була перед священиком, бо мала публічний характер у ранньохристиянських спільнотах...
Ціле дитинство причащався навколішки, непогано було... Щодо теми, під завісу ще скажу, що особисто легше, практичніше, більш доцільніше та безпечніше вділяти вірним Причастя саме на колінах, бо часом дехто стоячи не хоче відповідно нахилитися, проте ситуації різноманітні... Однак коли починають св. Причастя, роздавання Євхаристійного Христа настоячи, не називати Причастям узагалі (зауважте, що й сам Папа Римський часто причащає вірних не на колінах), то це схоже швидше на ознаку, що більше віриться в цьому випадку у форму, а не у біблійну суть як таку, що є головніше за все. Така позиція теж шкодить християнській (католицькій) вірі. Євхаристія тільки на колінах - не догма в Церкві, бо також бачимо з усього й інші можливості її прийняття у християнстві, зокрема до свого серця: чи тепер, чи раніше. На це варто дивитися саме очима нашої віри...
Може колись і настане в цьому бажаний порядок, зокрема в УГКЦ, та поки що важко з неоднаковими духовними людськими проблемами. Напевно більша біда все-таки не сам спосіб причащання, а те, що дехто взагалі не приймає ніколи Євхаристійного Спаса (раз-два абияк на ціле життя) до свого серця-душі чи чинить це по-святотатськи весь час... Бачимо, що причащаються вірні сьогодні по-різному... Треба їх волю теж врахувати.
Що скажете на це, дорогі у Христі брати та сестри? Як вирішити цю проблему в Церкві? Ваші думки, якщо будуть. Свої приватні висловив уже впору... І наголошую: я не мав наміру зачепити чиїхось релігійних почуттів, зокрема тих, що відносять себе до так званих категоричних традиціоналістів. І, якщо чесно, я проти модернізму в Церкві як такого, адже є навіть "Антимодерністська присяга" Вселенського Архиєрея Пія X (Sanctorum Antistitum). Зрозумійте правильно!
Нехай між нами буде Христовий мир... Дискусія відкрита для кожного!
«Святе Причастя - це найкоротша й найпевніша дорога до неба» (св. Пій Х).
