Коли довершуємо гріх убивства? (Проповідь)
Слава Ісусу Христу!
Дорогі у Христі! Як знаємо, кожен з нас появився в цьому світі не випадково. Не відповідно до якогось фатуму. Творець передбачив, щоб ми прийшли на землю, де зможемо виконати певне завдання. Пізнаємо від нашого народження багато потрібних речей. Цікавимось, навчаємося мудрості, працюємо, живемо найперше і... помираємо. Немає сумніву в тому, що життя разом із смертю знаходяться весь час у міцних Господніх долонях. Подібно як Він дарує життя, цей один з багатьох безцінних людських дарів, так само й повинен як Творець усього його назад забрати, тобто наблизити смерть, якою страшною вона нам би не здавалася.
Як бачимо, найдорожчі, нікому не дозволено в добровільний спосіб комусь те життя відібрати без Божої волі, навіть собі. Зокрема від цього важкого гріховного вчинку, прямого й свідомого вбивства, кожну людину земної кулі перестерігає п'ята заповідь Всевишнього. «Не вбиватимеш», - знаходимо у книзі Виходу, гортаючи сторінки Біблії (Вих. 20, 13). Її заодно пригадує у своїй Нагірній проповіді теж і Божественний Спаситель (пор. Мт. 5, 21) і долучає до цієї вказівки згори заборону ненависті, гніву і помсти. Радить не чинити спротиву злому, підставити іншу щоку, коли хтось наважиться вдарити (пор. Мт. 5, 39). Що важливо, Ісус рекомендує виявляти любов також і до наших ворогів, якщо вони б появились, молитися за своїх гонителів-переслідувачів (пор. Мт. 5, 44). Сам Христос колись не захищався у напасливих ситуаціях, хоч міг. Наприклад, одного дня дав наказ апостолові Петру сховати вийнятий меч назад до піхви (пор. Мт. 26, 52).
Але не всі мають добрий намір: появляються, на превеликий жаль, скрізь по світі вбивці (не раз серійні!), професійні кілери, ласі на скороминучі гроші, котрі мусять служити першою чергою людям, а не вони - їм; самогубці, губителі ненароджених діточок, ті, що нищать необдумано гнівливим агресивним словом, калічать по-різному тіло чи душу, погрузли сповна у гріховності зі злом, провокують жахні війни, вбиваючи безвинних мешканців певної території тощо...
Люблячий та терпеливий Небесний Отець завжди чекає... Дає шанс для навернення, показуючи у світлі св. Писання істинний шлях до вічного спасіння. Християни (віруючі) через Тайну Хрещення отримали насамперед безсмертну Надію, котра світить їм протягом земної мандрівки немовби досвітня зоря.
Зібралися якось раніше на заплановану вечірку радянські інтелектуали та й вели мову про Шекспіра. Дехто на зібранні процитував слова леді Макбет, котрі вона сказала після вбивства короля Дункана в часі його сну. Дивлячись на свої закривавлені руки, жінка вигукує: «Щезни, проклята плямо! Щезни!».
Один із присутніх, що виявився християнином, поставив таке питання: «Які можливості є у леді Макбет, аби очиститися від особистої вини?». Тамтешній комуніст йому відповів: «Людина - розумна істота. Правильне виховання і необхідна порада в останню хвилину могли стримати її від злого проступку». Проте ця відповідь не зможе допомогти. Леді Макбет уже здійснила вбивство, тому філософствувати про те виховання, яке вона повинна була отримати, абсолютно буде без користі. Інший комуніст підмітив: «Я вважаю, що вбивць варто піддавати смертному покаранню». І ця пропозиція була так само надаремною, бо ж душогубець, засуджений на смерть, помирає все-таки зі свідомістю власної провини. Третій же ідеолог комунізму запевнив присутніх, що, мовляв, у майбутньому щасливому соціалістичному суспільстві не буде більше ні королів, ні егоїстичного самолюбства, котре стримиться до задоволення, ні стремління... здійснювати злочини. Та такого комуністичного суспільства нема ніде...
Тоді мовив нарешті християнин: «Єдиним вирішенням питання залишається саме Біблія: кров Ісуса Христа очищує всіх нас від гріха».
З наведеного прикладу бачимо добре, любі брати та сестри, яку надію в житті, духовну радість із миром і т. п. дарує нам якраз та Добра Новина, що її приніс у цей світ для добра багатьох найдорожчий Спаситель, Господь Ісус. Християнська душа після падіння, вчинених гріхів часто щиро розкаюється у вчиненому, встає, перепрошує Бога у св. Сповіді, йдучи чітко вперед до мети і просячи сили в нелегкій боротьбі за Боже Царство, котре, як зазначає св. Писання, здобувається силою. Тому просто не може мати місце в нашому людському бутті постійний гріховний сон, повна безнадія як це не раз бачимо у нехристиянському світі серед безвірних, які можуть забувати за ту важливу дійсність, що існує теж і поза їхніми головами...
Будь-якого роду вбивство як гріх проти Життя уявляється свідомим людям, які вибрали правильну дорогу для своїх кроків, огидним. Так, скажете, мабуть, не всі вбивства є вчинені навмисно, бо ж буває, що іноді непоправна шкода чиниться ненароком, тобто без згоди волі людини. Як у цьому випадку має тоді бути? Коли відкрити Катехизм Католицької Церкви, то можна там зустріти, що «ненавмисне вбивство морально не звинувачується. Але не можна виправдати людини від важкої провини, якщо вона без відповідних мотивів спричинила смерть, навіть без наміру призвести до неї» (ККЦ, 2268). Мається, отже, на увазі, що є теж убивства наче морально нейтральні й ті, що спровоковані актом або більшої, або меншої вини. Сюди відносимо з погляду морального богослов'я, для прикладу, смертельні дорожні випадки (через недбайливість водія чи недобрий технічний стан автомобіля) і т. д.
Людське життя, як бачимо, найдорожчі в Господі, безцінне від самого початку, і воно не завмирає навіки під сонцем... До чого ведеться? А до того, що, як дізнаємося з достовірних джерел, уже в першу секунду життя визначаються стать, колір, волосся, шкіри й очей, міцне здоров'я чи нахил до декотрих захворювань, високий і низький ріст... Ці риси встановлені якраз відповідно до генетичного людського коду. Однак скрізь поширюється, мов чума, ця своєрідна «культура смерті», знищення ненароджених народженими, робляться аборти... Болеслав Пашковський ставить виважено ось це питання: «Не запитуй, у яких випадках можна вбивати ненароджених. Дай відповідь: за що?». Чому топтати ті квіти нашого життя?
Пригадують нам Документи II-го Ват. Собору у «Душпастирській Конституції про Церкву в сучасному світі» (Gaudium et spes), що «людське життя і обов'язок його передавання не обмежується тільки до цього світу, і не можна його тільки до нього примірювати та розуміти, але завжди стосується також і вічного призначення людини».
У Старому Завіті, коли ще мав вагу принцип «око за око, зуб за зуб», вказувалося, що якщо хтось когось ударить так, що той віддасть духа, тоді його треба скарати безпощадно смертю (пор. Вих. 21, 12). «Якби ж хто замислив, - наголошував Господь через Мойсея у законах про вбивства та поранення, - підступно вбити ближнього свого, то навіть від жертовника мого відірвеш його, щоб смертю скарати...» (Вих. 21, 14). Тобто якщо тільки подумав на майбутнє вчинити це зло поміж людом, уже був винуватий...
Немало нам відомо з історії української держави, а також інших світових країн, про різноманітні кроваві злочини, пов'язані з несправедливими війнами, ворожими міжусобицями... Читаємо, що Фрідріх II, король Пруссії, багато воював з метою розширення своїх так званих володінь. Як товариш Вольтера, він міг дати оцінку якійсь дотепній відповіді, зокрема своїх підданих.
Одного разу якось король запитався в особистого лікаря:
- Докторе, чи були у вашій лікарській практиці помилки? Скажіть мені відверто, скільки смертей є тепер на вашій совісті?
Лікар відповів йому:
- Принаймні на 300 000 смертей буде менше, ніж на совісті вашої величності».
Сказано влучно й без упередження. Можливо, дещо з перебільшенням, але Всевишньому все від А до Я давно відомо. Бо пізнаємо ближніх (і вони нас!) згідно з учиненими в житті ділами. На кого мав Фрідріх II ображатися? Звичайно, не на лікаря, що не налякався сказати у вічі правду.
Отож, дорогі браття та сестри, ми збагнули, що не можна аж ніяк легковажити собі життям (ні своїм, ні іншим), тим прекрасним Божим даром на землі. Бо ж, живучи в дочасному світі, готуємось до вічності. Чи вона буде щаслива або ганебна - чимало тут залежить і від кожного особисто як розумного створіння Господа Бога, здатного робити завжди вільно вибір.
Ми застановилися над волею нашого небесного Батька, котра теж виразилася і через Його п'яту Заповідь, одну з десяти. Пригадали, що вбивство може бути як на фізичному рівні, так і на духовному. Як явище, воно має численні форми включно із самогубством, абортами тощо.
Любімо тих, що ще живуть, шануймо тих, хто вже відійшов... Не сміємо ніколи забирати для себе права Творця. Як було вже сказано, лиш Він є єдиним Паном як життя, так і смерті, протилежності до нього. Кожен, за задумом Бога, повинен дбати про своє життя, оберігати цей скарб від усіляких небезпек. Піклуватися про те, що є завжди необхідним для його утримання, а також - про тілесно-душевне здоров'я. Стрічаємо у біблійній книзі Йова, що, мовляв, у руці Вседержителя перебуває душа всього живого і дихання кожного людського тіла... (пор. Йов. 12, 10).
