Cвятий Йосафат на гербі Жировичів
Досліджуючи особу св. Йосафата Кунцевича з нагоди його ювілею: 400-ліття від дня мученицької смерті (1623-2023), натрапив також на невідому мені досі інформацію... Виявляється, наш український святець зображений на гербі білоруського села Жировичі. Ось історичні факти, котрі це чітко пояснюють.
У 1613 році Йосафат теж був короткий час час ігуменом Битенського і Жировицького монастирів, де були теж засновані новіціяти, адже кількість монахів збільшувалася.
Литовський шляхтич, Слонімський маршалок Григорій Тризна просив Велямина Рутського організувати нову чернечу фундацію в його маєтках у Битені, біля міста Слоніма, у Новгородському воєводстві. У 1607 році він разом із дружиною Реґіною з Сапегів подарував вільнюським василіянам маєток Дятковичі, заснувавши монастир. Спочатку його планували зробити жіночим, адже нову обитель Григорій спорудив найперше для своєї дочки Єфросинії. Дівчина не мала доброго духовного проводу в пустинному монастирі, тож, прислухавшись до слів Йосафата, подалася жити до монастиря вільнюських Василіянок. Для організування монастирського побуту Рутський послав туди Кунцевича разом із кількома ченцями. Завдяки прихильному ставленню Тризни обитель почала швидко розвиватися, ставши першим новіціятом вільнюської реформи протягом цілого XVII століття . Новіціят при Успенському монастирі з дозволу і благословення Римського Папи був відкритий у 1615 році. З нього згодом вийшли різні відомі діячі Руської Унійної Церкви. Син Г. Тризни, скарбник великий литовський Микола Тризна, в 1626 і 1640 роках також пожертвував кошти на будівництво монастиря і церкви. З фонду при монастирі була заснована лікарня на 10 місць. Між іншим, у часі повстання Богдана Хмельницького в надійно укріпленому Битенському монастирі переховувалися греко-католики з України та інших місць. Під час війни Речі Посполитої з Московською державою (1654-1667) в Успенському монастирі знайшли безпеку представники Василіянського Чину з Вільнюса, Полоцька, Вітебська та Мінська. Також тут зберігалася ікона Жировицької Матері Божої.
У Тризни був добрий сусід і приятель - Іван Мелешко, смоленський неунійний каштелян (у час середньовіччя в різних країнах Західної Європи, зокрема Польщі, ̶ службова особа, яку призначав король або князь для управління цитаделлю у місті, а пізніше ̶ наглядач замку чи громадського будинку). Він намагався приєднати його до Католицької Церкви, проте не зміг. Отож скористався Йосафатовим побутом у Битені і познайомив із Мелешком. Вже з першої зустрічі Іван був так захоплений першим битенським ігуменом, що між ними зав’язалася щира дружба, котра привела Мелешка до Сповіді та Причастя по-католицьки. Він став добрим католиком і товаришем Йосафата і також оборонцем східного католицизму. Будучи вдячним за ласку свого навернення, Мелешко подарував василіянам село Жировиці, де була церква з чудотворним образом Пресвятої Богородиці . Жировичі отримали у 1652 році Магдебурзьке право від короля та великого князя Яна ІІ Казимира. Невдовзі вони стали великим торговим центром, що користувався власним гербом.
Теперішній герб Жировичів (відновлений у 2014 році) ̶ бароковий щит, у блакитному полі котрого наявні дві чоловічі фігури: св. Йосафат Кунцевич у чорному одязі з німбом над головою тримає у простягнутих руках книгу. У білому вбранні, згідно з однією із версій, клячить Іван Мелешко із чудотворною Жировицькою іконою овальної форми. Зображено якраз символічно момент її передачі новому ігуменові. У нижній частині герба намальовано золотий меч.
Жировицька чудотворна ікона
Більше про Жировицьку Богоматір ТУТ.
У 1613 році Йосафат теж був короткий час час ігуменом Битенського і Жировицького монастирів, де були теж засновані новіціяти, адже кількість монахів збільшувалася.
Литовський шляхтич, Слонімський маршалок Григорій Тризна просив Велямина Рутського організувати нову чернечу фундацію в його маєтках у Битені, біля міста Слоніма, у Новгородському воєводстві. У 1607 році він разом із дружиною Реґіною з Сапегів подарував вільнюським василіянам маєток Дятковичі, заснувавши монастир. Спочатку його планували зробити жіночим, адже нову обитель Григорій спорудив найперше для своєї дочки Єфросинії. Дівчина не мала доброго духовного проводу в пустинному монастирі, тож, прислухавшись до слів Йосафата, подалася жити до монастиря вільнюських Василіянок. Для організування монастирського побуту Рутський послав туди Кунцевича разом із кількома ченцями. Завдяки прихильному ставленню Тризни обитель почала швидко розвиватися, ставши першим новіціятом вільнюської реформи протягом цілого XVII століття . Новіціят при Успенському монастирі з дозволу і благословення Римського Папи був відкритий у 1615 році. З нього згодом вийшли різні відомі діячі Руської Унійної Церкви. Син Г. Тризни, скарбник великий литовський Микола Тризна, в 1626 і 1640 роках також пожертвував кошти на будівництво монастиря і церкви. З фонду при монастирі була заснована лікарня на 10 місць. Між іншим, у часі повстання Богдана Хмельницького в надійно укріпленому Битенському монастирі переховувалися греко-католики з України та інших місць. Під час війни Речі Посполитої з Московською державою (1654-1667) в Успенському монастирі знайшли безпеку представники Василіянського Чину з Вільнюса, Полоцька, Вітебська та Мінська. Також тут зберігалася ікона Жировицької Матері Божої.
У Тризни був добрий сусід і приятель - Іван Мелешко, смоленський неунійний каштелян (у час середньовіччя в різних країнах Західної Європи, зокрема Польщі, ̶ службова особа, яку призначав король або князь для управління цитаделлю у місті, а пізніше ̶ наглядач замку чи громадського будинку). Він намагався приєднати його до Католицької Церкви, проте не зміг. Отож скористався Йосафатовим побутом у Битені і познайомив із Мелешком. Вже з першої зустрічі Іван був так захоплений першим битенським ігуменом, що між ними зав’язалася щира дружба, котра привела Мелешка до Сповіді та Причастя по-католицьки. Він став добрим католиком і товаришем Йосафата і також оборонцем східного католицизму. Будучи вдячним за ласку свого навернення, Мелешко подарував василіянам село Жировиці, де була церква з чудотворним образом Пресвятої Богородиці . Жировичі отримали у 1652 році Магдебурзьке право від короля та великого князя Яна ІІ Казимира. Невдовзі вони стали великим торговим центром, що користувався власним гербом.
Теперішній герб Жировичів (відновлений у 2014 році) ̶ бароковий щит, у блакитному полі котрого наявні дві чоловічі фігури: св. Йосафат Кунцевич у чорному одязі з німбом над головою тримає у простягнутих руках книгу. У білому вбранні, згідно з однією із версій, клячить Іван Мелешко із чудотворною Жировицькою іконою овальної форми. Зображено якраз символічно момент її передачі новому ігуменові. У нижній частині герба намальовано золотий меч.
Жировицька чудотворна ікона
Більше про Жировицьку Богоматір ТУТ.