Мандри мощей св. Йосафата: Полоцьк, Тракай і Вільнюс
Унійний архієпископ Йосафат Кунцевич загинув мученицькою смертю у 1623 році, віддавши своє життя за єдність Христової Церкви. Плоди пролитої мученицької крові виявилися щедрими. Протягом недовгого часу майже вся правобережна Україна прийняла католицьку віру у грецькому обряді. Згодом після ослаблення давньої Польщі на українських землях, які перешли під кроваву владу російських царів, знищено насильницьким способом віру св. Йосафата, проте вона затрималася на землях, зайнятих колишньою Австрією - у Східній Галичині.
У половині сімнадцятого століття Польща боролася зі своїми різними ворогами. Багато міст було зруйновано, а Полоцьк декілька разів вистояв… І це насамперед через неабияку Йосафатову допомогу. У 1627 році шведи наблизилися до міських мурів. Мешканці з переляку, відчуваючи небезпеку, звернулися з проханням допомогти до св. Йосафата. І зненацька шведи втекли звідти подалі.
У 1633 р. російські війська захопили Полоцьк і вже хотіти здобути замок, біля котрого була церква св. Софії з мощами мученика. Коли перелякані вороги запримітили велике військо на мурах замку, то дременули геть. Це було явним чудом, адже в замку перебували десь лише п’ятдесят осіб…
Спочатку нетлінне тіло мученика Йосафата перебувало в соборі св. Софії (Полоцьк) до 1653 року. Затим церковна влада, побоюючись ворожого наступу, заховала його у незнаному місці.
У 1650 р. під час перенесення мощей до нового срібного саркофагу трапився такий цікавий випадок. Полоцький архієпископ (заодно і Київський митрополит) Антін Селява зробив при тій нагоді третій канонічний огляд мощей Кунцевича. Коли мощі мученика вкладали до нового саркофагу, на голові святця відкрилася рана, з котрої витекло багато свіжої крові. Це сталося, отже, 27 років після смерті…
Згодом срібний саркофаг із мощами св. Йосафата вивезли з Полоцька на безпечну територію, тому що московські війська як союзники гетьмана Богдана Хмельницького ввійшли на кордони Польсько-Литовської держави, захопивши Білорусь і Литву.
Архієпископ Гавриїл Коленда, наступник митрополита Селяви, протягом кількох років переховувався з мощами Божого слуги по різних місцевостях Польщі, Литви та Білорусі. У 1657 р. Коленда перевіз Йосафатові мощі до м. Супрасля, що був на той час від московської і шведської навали. Там мощі пробули 10 років і опісля їх вдалося повернути назад до Полоцька. Вірні радісно вітали мощі святого в різних селах і містах, зокрема найурочистіше - у Вільно (Вільнюсі) та Жировицях.
Митрополит Коленда прибув теж і до Троків (тепер - Тракай), передмістя Вільнюса. Там тоді знаходився табір польського війська. Почувши новину, що наближається похід із Йосафатовими мощами, більш як 100 000 тисяч жовнірів вийшли назустріч. У мальовничому Тракаї, що розташований серед багатьох озер, мощі поклали у шатрі, яке замінило каплицю, для прилюдного вшанування. Побожні пісні, пушки та жовнірські труби не стихали протягом цілої ночі.
Мощі священномученика у Вільнюсі
25 вересня 1667 року відбувся тріумфальний в’їзд з мощами Йосафата до Вільнюса. Гавриїл Коленда разом із своїми єпископами і теж п’ятьма латинськими та з можновладцями Литви взяв участь у тій урочистій події.
Тіло мученика поклали на гарний віз, до котрого було запряжено 6 коней митрополита. Проте тут трапилася одна дивна річ: запряжені коні жодним чином не хотіли зрушити з місця. Тоді їх відпрягли і запрягли шість інших принадних коней, що належали вождеві польського війська, та й ті стояли, мов укопані… В одну мить піднеслися вгору тисячі рук і труна лягла на плечі шляхти, різних вельмож, урядовців. Кожен відчував велику шану до святого.
Вірні співали пісні на честь св. Йосафата. Під гучний гуркіт пушок і відгомін дзвонів усіх храмів наш мученик єдності дістався прикрашеними вулицями литовської столиці до церкви св. Трійці. Дорогу труну врочисто занесли до святині, в котрій він колись ще як юнак, а згодом як покірний чернець щиро молився. Там тіло пробуло 15 днів. Богобоязливий люд рікою лився до знаного храму, щоб доручитися опіці улюбленого святця. Трапилося багато нових чудес за його посередництвом, зокрема тоді навернулося чимало нез’єдинених.
Присутність мощей у церкві, повсякчасні богослужіння та проповіді, котрі були виголошені на честь подвижника віри Йосафата, зібрали тисячі вірних, навіть із віддалених кутків. Прибулі старалися очистити свою совість через тайну сповіді та зміцнити її в чистоті у св. Причасті.
Противники святої Унії теж не дрімали й почали розносити по Вільнюсі різні побрехеньки. Також вони говорили й таке: «Та срібна домовина варта більше, ніж те, що в ній. Тіла Йосафата вже нема. На його місце католики поклали каміння, а що залишилося, те сточене хробаками й перемінилося в порох…». У відповідь на видумки недругів, коли було більше присутніх, митрополит сказав відчинити домовину. Весь народ відразу побачив на свої очі нетлінне тіло Кунцевича, що обуло одягнуте в архиєрейські ризи. Архімандрит звернувся до нез’єдинених словами Ісуса: «Погляньте і доторкніться до мене - це я сам» (пор. Луки 24, 39). Після такої ревної промови та всього побаченого вдосталь душ у той день знову поєдналися із Вселенською Христовою Церквою. Затим Йосафатові мощі перенесли до катедрального храму і в саму річницю мученицької смерті перевезли назад до Полоцька.
У Полоцьку чудодійні мощі спричинилися до нових чудес і навернень, великих паломництв тощо, ставши благословенням для побожного люду та джерелом численних ласк.
Див. також: Зримий слід св. Йосафата Кунцевича у Вільнюсі
Відкриття Року святого Йосафата у Литві
Підготував о. Миколай МИКОСОВСЬКИЙ, ЧСВВ за книгою о. Євгена Козаневича, ЧСВВ "Життя святого великомученика Йосафата Чину св. Василія В., Архієпископа Полоцького". Львів: Місіонер 1994.
P.S. Матеріал із моєї майбутньої книги про св. Йосафата, апостола єднання.
У половині сімнадцятого століття Польща боролася зі своїми різними ворогами. Багато міст було зруйновано, а Полоцьк декілька разів вистояв… І це насамперед через неабияку Йосафатову допомогу. У 1627 році шведи наблизилися до міських мурів. Мешканці з переляку, відчуваючи небезпеку, звернулися з проханням допомогти до св. Йосафата. І зненацька шведи втекли звідти подалі.
У 1633 р. російські війська захопили Полоцьк і вже хотіти здобути замок, біля котрого була церква св. Софії з мощами мученика. Коли перелякані вороги запримітили велике військо на мурах замку, то дременули геть. Це було явним чудом, адже в замку перебували десь лише п’ятдесят осіб…
Спочатку нетлінне тіло мученика Йосафата перебувало в соборі св. Софії (Полоцьк) до 1653 року. Затим церковна влада, побоюючись ворожого наступу, заховала його у незнаному місці.
У 1650 р. під час перенесення мощей до нового срібного саркофагу трапився такий цікавий випадок. Полоцький архієпископ (заодно і Київський митрополит) Антін Селява зробив при тій нагоді третій канонічний огляд мощей Кунцевича. Коли мощі мученика вкладали до нового саркофагу, на голові святця відкрилася рана, з котрої витекло багато свіжої крові. Це сталося, отже, 27 років після смерті…
Згодом срібний саркофаг із мощами св. Йосафата вивезли з Полоцька на безпечну територію, тому що московські війська як союзники гетьмана Богдана Хмельницького ввійшли на кордони Польсько-Литовської держави, захопивши Білорусь і Литву.
Архієпископ Гавриїл Коленда, наступник митрополита Селяви, протягом кількох років переховувався з мощами Божого слуги по різних місцевостях Польщі, Литви та Білорусі. У 1657 р. Коленда перевіз Йосафатові мощі до м. Супрасля, що був на той час від московської і шведської навали. Там мощі пробули 10 років і опісля їх вдалося повернути назад до Полоцька. Вірні радісно вітали мощі святого в різних селах і містах, зокрема найурочистіше - у Вільно (Вільнюсі) та Жировицях.
Митрополит Коленда прибув теж і до Троків (тепер - Тракай), передмістя Вільнюса. Там тоді знаходився табір польського війська. Почувши новину, що наближається похід із Йосафатовими мощами, більш як 100 000 тисяч жовнірів вийшли назустріч. У мальовничому Тракаї, що розташований серед багатьох озер, мощі поклали у шатрі, яке замінило каплицю, для прилюдного вшанування. Побожні пісні, пушки та жовнірські труби не стихали протягом цілої ночі.
Мощі священномученика у Вільнюсі
25 вересня 1667 року відбувся тріумфальний в’їзд з мощами Йосафата до Вільнюса. Гавриїл Коленда разом із своїми єпископами і теж п’ятьма латинськими та з можновладцями Литви взяв участь у тій урочистій події.
Тіло мученика поклали на гарний віз, до котрого було запряжено 6 коней митрополита. Проте тут трапилася одна дивна річ: запряжені коні жодним чином не хотіли зрушити з місця. Тоді їх відпрягли і запрягли шість інших принадних коней, що належали вождеві польського війська, та й ті стояли, мов укопані… В одну мить піднеслися вгору тисячі рук і труна лягла на плечі шляхти, різних вельмож, урядовців. Кожен відчував велику шану до святого.
Вірні співали пісні на честь св. Йосафата. Під гучний гуркіт пушок і відгомін дзвонів усіх храмів наш мученик єдності дістався прикрашеними вулицями литовської столиці до церкви св. Трійці. Дорогу труну врочисто занесли до святині, в котрій він колись ще як юнак, а згодом як покірний чернець щиро молився. Там тіло пробуло 15 днів. Богобоязливий люд рікою лився до знаного храму, щоб доручитися опіці улюбленого святця. Трапилося багато нових чудес за його посередництвом, зокрема тоді навернулося чимало нез’єдинених.
Присутність мощей у церкві, повсякчасні богослужіння та проповіді, котрі були виголошені на честь подвижника віри Йосафата, зібрали тисячі вірних, навіть із віддалених кутків. Прибулі старалися очистити свою совість через тайну сповіді та зміцнити її в чистоті у св. Причасті.
Противники святої Унії теж не дрімали й почали розносити по Вільнюсі різні побрехеньки. Також вони говорили й таке: «Та срібна домовина варта більше, ніж те, що в ній. Тіла Йосафата вже нема. На його місце католики поклали каміння, а що залишилося, те сточене хробаками й перемінилося в порох…». У відповідь на видумки недругів, коли було більше присутніх, митрополит сказав відчинити домовину. Весь народ відразу побачив на свої очі нетлінне тіло Кунцевича, що обуло одягнуте в архиєрейські ризи. Архімандрит звернувся до нез’єдинених словами Ісуса: «Погляньте і доторкніться до мене - це я сам» (пор. Луки 24, 39). Після такої ревної промови та всього побаченого вдосталь душ у той день знову поєдналися із Вселенською Христовою Церквою. Затим Йосафатові мощі перенесли до катедрального храму і в саму річницю мученицької смерті перевезли назад до Полоцька.
У Полоцьку чудодійні мощі спричинилися до нових чудес і навернень, великих паломництв тощо, ставши благословенням для побожного люду та джерелом численних ласк.
Див. також: Зримий слід св. Йосафата Кунцевича у Вільнюсі
Відкриття Року святого Йосафата у Литві
Підготував о. Миколай МИКОСОВСЬКИЙ, ЧСВВ за книгою о. Євгена Козаневича, ЧСВВ "Життя святого великомученика Йосафата Чину св. Василія В., Архієпископа Полоцького". Львів: Місіонер 1994.
P.S. Матеріал із моєї майбутньої книги про св. Йосафата, апостола єднання.