Туди, де закінчуються дороги.
Я все не писала як ми змотались в Монголію, але мабуть нарешті вже дозріла, щоб занотувати, аби остаточно не забути.
Почати мабуть треба не з ліричного вступу, а з чітких даних, щоб все розкласти по поличках, так сказать.
Подорож тривала 40 днів, грошей пішло 300 баксів на все про все, подолали цілу купу км, десь так під 15000км на вскидку, бо тільки від Києва до Байкала 6000 км (які, до речі, ми проїхали за вісім днів).
В Росії кльовий автостоп, в Монголії його майже немає(точніше є, але за гроші:).Його відсутність зумовлена відсутністю доріг і дорогим пальним.
Про монгольську подорож я знала дуже заздалегідь, але точно не уявляла чи це реально таки туди поїхати, тому підготовкою особливо не займалась. Всю мене поглинула дипломна робота, а потім ще й татова хвороба. Мої домашні роз*їхались ще на початку літа(сестра - в Прибалтику, мама - на Алтай). Тож вся відповідальність була на мені. Вночі активно ковбасила ілюстрації для диплому, готувалась до іспитів, вдень вирішувала купу організаційних питань і бігла в лікарню.
Короче, диплом зробила, іспити завалила, тато *став на ноги* і вже можна було його лишати самого. Тож за кілька днів до орієнтованої дати від*їзду (кінець липня), я закинула оголошення в спільноту автостопшиків з пропозицією скласти мені компанію в цій мандрівці. Буквально одразу знайшовся доброволець zelena_zaraza, з яким ми і вирушили в Путь.
За день до від*їзду в мене розпухла щока - виявили гранульому, але, почаклувавши над моєю пащею, стоматолог дала добро на від*їзд. Всьо до купи как всігда.
Дорога була далека і нелегка, ми майже нічого не їли, бо не було часу спинятись щоб готувати, а грошей майже не було (бо тупанули поміняти на кордоні гривні! ). Рятувала магічно-енергетична суміш (з горіхів, насіння і меду) зеленої-зарази, яку ми вживали по три ложки коли вже дуже припече (а це десь раз на добу). Їхали вдень і вночі. Щока в мене росла і боліла, особливо коли зависали і мерзли на трасі в районі Уралу (бо там у них в серпні - осінь).
Поспішали, бо мали встигнути на Байкал, адже домовились з дурзями там зустрітись (вони летіли літаком),щоб далі всім разом рухатись в Монголію. Ми і так вже запізнювались.
Запис у щоденнику:
*Від недосипу маю щось типу галюцінацій, варто лишень подумати якоюсь візуальною картинкою, як вона починає мене засмоктувати в середину, за кілька секунд Зараза штовхає мене в бік -прокинься! (бо один водій зробив нам зауваження,що ми вирубались,то тепер перестрахані, постійно одне одного штурхали), і я не можу усвідомити де я знаходжусь і що відбувається. Сиджу з виряченими очима,заборонила собі спиратись на спинку сидіння.*
Пилюка заліплює очі, коли пролітає повз вантажівка (фото моє)
Флюс мій вилікувався оригінально:)
Сіли у фуру в якій не вимикався підігрів пасажирського крісла, і так мені гаряче було, що вже ледь терпіла, але за кілька годин відчула як розм*якла щока і почала *спадати*, так і пройшла і більше під час подорожі мене не турбувала.
Расія матушка, кафе, де їли наші водії, а ми кружляли навколо і запевняли себе,що їсти ніфіга не хочеться (фото моє)
В Іркутськ ми приїхали вночі, бухнули пива під бюстом Сталіна, обійнялись і пішли вбивати ніч в інтернет-кафе (о,цивілізація!), а тим часом онлайн був nashe_lito , який сидів з нетбуком на вокзалі і юзав безкоштовний вайфай, сказав що по-тупому посварився з gohatto_n і тепер в Монголію не поїде.
Ми зустрілись і довго блукали нічним Іркутськом, знайомились з місцевими пацанчіками, грали в квача,щоб зігрітись, а на світанку пили каву з хлібом.
Післякавовий сон (фото Літа)
Зуби - святе! (фото Літа)
Літечко поміняв нам українські гривні на долари і життя налагодилось. Потім проводив до вокзалу - місце зустрічі з рештою *групи*. Зараза став єдиним чоловіком в нашій зграї, адже Літо вибув. Ми, бувалі бійці, розбились на пари, щоб стопити в Монголію. Я поїхала з leaves_blog , їхалось пречудово, годували полуницями, ночували на зупинці просто на лавці, зранку їхали на *швидкій*, яку англійці женуть з Британії в Монголію як гуманітарну допомогу. А в Монголії сіли на нічного потяга в загальний вагон (вони там справді дешеві), щоб не втрачати ще одну ніч. І підчепили італійця Массімо, який потім вирішив приєднатись до нашого гурту скажених дівок.
Почати мабуть треба не з ліричного вступу, а з чітких даних, щоб все розкласти по поличках, так сказать.
Подорож тривала 40 днів, грошей пішло 300 баксів на все про все, подолали цілу купу км, десь так під 15000км на вскидку, бо тільки від Києва до Байкала 6000 км (які, до речі, ми проїхали за вісім днів).
В Росії кльовий автостоп, в Монголії його майже немає(точніше є, але за гроші:).Його відсутність зумовлена відсутністю доріг і дорогим пальним.
Про монгольську подорож я знала дуже заздалегідь, але точно не уявляла чи це реально таки туди поїхати, тому підготовкою особливо не займалась. Всю мене поглинула дипломна робота, а потім ще й татова хвороба. Мої домашні роз*їхались ще на початку літа(сестра - в Прибалтику, мама - на Алтай). Тож вся відповідальність була на мені. Вночі активно ковбасила ілюстрації для диплому, готувалась до іспитів, вдень вирішувала купу організаційних питань і бігла в лікарню.
Короче, диплом зробила, іспити завалила, тато *став на ноги* і вже можна було його лишати самого. Тож за кілька днів до орієнтованої дати від*їзду (кінець липня), я закинула оголошення в спільноту автостопшиків з пропозицією скласти мені компанію в цій мандрівці. Буквально одразу знайшовся доброволець zelena_zaraza, з яким ми і вирушили в Путь.
За день до від*їзду в мене розпухла щока - виявили гранульому, але, почаклувавши над моєю пащею, стоматолог дала добро на від*їзд. Всьо до купи как всігда.
Дорога була далека і нелегка, ми майже нічого не їли, бо не було часу спинятись щоб готувати, а грошей майже не було (бо тупанули поміняти на кордоні гривні! ). Рятувала магічно-енергетична суміш (з горіхів, насіння і меду) зеленої-зарази, яку ми вживали по три ложки коли вже дуже припече (а це десь раз на добу). Їхали вдень і вночі. Щока в мене росла і боліла, особливо коли зависали і мерзли на трасі в районі Уралу (бо там у них в серпні - осінь).
Поспішали, бо мали встигнути на Байкал, адже домовились з дурзями там зустрітись (вони летіли літаком),щоб далі всім разом рухатись в Монголію. Ми і так вже запізнювались.
Запис у щоденнику:
*Від недосипу маю щось типу галюцінацій, варто лишень подумати якоюсь візуальною картинкою, як вона починає мене засмоктувати в середину, за кілька секунд Зараза штовхає мене в бік -прокинься! (бо один водій зробив нам зауваження,що ми вирубались,то тепер перестрахані, постійно одне одного штурхали), і я не можу усвідомити де я знаходжусь і що відбувається. Сиджу з виряченими очима,заборонила собі спиратись на спинку сидіння.*
Пилюка заліплює очі, коли пролітає повз вантажівка (фото моє)
Флюс мій вилікувався оригінально:)
Сіли у фуру в якій не вимикався підігрів пасажирського крісла, і так мені гаряче було, що вже ледь терпіла, але за кілька годин відчула як розм*якла щока і почала *спадати*, так і пройшла і більше під час подорожі мене не турбувала.
Расія матушка, кафе, де їли наші водії, а ми кружляли навколо і запевняли себе,що їсти ніфіга не хочеться (фото моє)
В Іркутськ ми приїхали вночі, бухнули пива під бюстом Сталіна, обійнялись і пішли вбивати ніч в інтернет-кафе (о,цивілізація!), а тим часом онлайн був nashe_lito , який сидів з нетбуком на вокзалі і юзав безкоштовний вайфай, сказав що по-тупому посварився з gohatto_n і тепер в Монголію не поїде.
Ми зустрілись і довго блукали нічним Іркутськом, знайомились з місцевими пацанчіками, грали в квача,щоб зігрітись, а на світанку пили каву з хлібом.
Післякавовий сон (фото Літа)
Зуби - святе! (фото Літа)
Літечко поміняв нам українські гривні на долари і життя налагодилось. Потім проводив до вокзалу - місце зустрічі з рештою *групи*. Зараза став єдиним чоловіком в нашій зграї, адже Літо вибув. Ми, бувалі бійці, розбились на пари, щоб стопити в Монголію. Я поїхала з leaves_blog , їхалось пречудово, годували полуницями, ночували на зупинці просто на лавці, зранку їхали на *швидкій*, яку англійці женуть з Британії в Монголію як гуманітарну допомогу. А в Монголії сіли на нічного потяга в загальний вагон (вони там справді дешеві), щоб не втрачати ще одну ніч. І підчепили італійця Массімо, який потім вирішив приєднатись до нашого гурту скажених дівок.