Липень
Нарешті літо! Його хвилі так і огортають розум, тіло, душу - все. Довгоочікуване, воно не проходить марно, смачне, витримане і спокійне-преспокійне. Кожного ранку сходить сонце, а кожного вечора можна підставляти своє личко його ніжним полуничним променям.
«ВКачережках» було неїстово добре. Бо мене аж ніхто не чіпав - о мить, зупинись, ти чудова!+) Я цілими днями читала. Відкрила для себе Марка Леві, до речі. Не можу сказати, що стала великою його шанувальницею, проте легке «чтиво» ввечері чи у полуденну спеку - це ок. Прочитала «Поміж небом та землею», «Зустрітися знову», «Наступний раз» та «Сім днів створення» (о, як я кепсько переклала!). Щодо першої з цих книг, то декілька років тому бачила однойменний фільм, що дуже сподобався. Він не кращий за книгу. І не гірший - вони різні. Фільм комедійний, книга - філософська, більш-менш. В ній цікаво описана взаємна любов матері та сина, та, на жаль, в фільмі взагалі ця сюжетна лінія опущена . «Зустрітися знов» краще не читати - нікому не раджу. Псується враження від «Між небом та землею». Однозначно, продовження було зайвим. «Наступний раз» сподобався набагато менше аніж «Сім днів». В останній щось є… Щось таке - бажане, виразне, недосяжне. Читала Бредбері. Класика, чи ні? «451 градус за Фаренгейтом». Сподобалось «Були вони засмаглі та золотоокі». Перечитала стільки Cosmopolitan, що ніколи в житті стільки журналів не читала (мабуть, за такий короткий проміжок часу - так точно!).
Компанія була легка та ненав'язчива: Катюша Тесля, Вовчик Панченко, Аньо Полієнко та нові знайомі - Настя та Юля. З дівчатами (окрім Ані) рідко перетинались : вони вели нічний образ життя, я - денний. Так, інколи, ввечері… З Володею грали в бадмінтон, а з Анькою навіть гармонією займалися. А… Ледве не забула написати. Машуня. Це 4річне диво з кучерями до пліч - майбутній начальник : так усіма командувати!!! Ойойой, що далі буде! Не дивно, що її сестра, Саня, 19 років, залишилась дома відпочивати, а не поїхала «відпочивати» із Машею.
Маша: Так, Аня, зараз будемо збирати пазли!
Я: Машунь, а можна я піду з Вовою в бадмінтон пограю поки не темно?
Маша: Ні! Я тобі не дозволяю зараз грати в бадмінтон! Ні. Мамі розкажу!
мама Олена: Аня, іди, звісно, грай! Що ти її слухаєш?
Маша: Ааааа! Зараз дідові пожаліюся (її дід - зам начальника табору - заув. редактора)
Вова: Ну що, Ань, ідеш? (Пауза) Чи до вас мені іти, дівчата?
Маша: Не-гай-но! (їй 4 роки - заув. редактору)
(збираємо пазли, вона стоїть, тільки дивиться)
Маша: Працюємо, працюємо!
(з Володею потіємо, збираємо Попелюшку. А ви думали?.. Зібрали.)
Маша: О, молодці. Тепер наступний…
І так цілих два тижні. Я від неї в захваті. Особливо від її жорсткого «Аня, іди-ка сюда-ка!»
Наприкінці нашого сумісного відпочинку.
Я: Машунь, я буду за тобою сумувати, дитинко моя.
Маша: А я … Посумую, посумую - і нічого… =)
Приїжджав колишній голова нашої студ. ради. Декілька разів перетиналися на приматі. Діалог біля вогнища.
Денис: О, я знаю Аню. Вона класно грає на скрипці.
Аня: Я знаю Дениса, він…
Голос з темряви: безвилазно п’є.
Як виявилось, це так. Але навіть в нетверезому стані співає непогано. Мабуть-таки, то я його в ночі чула. Напевно. І ця шапка-ушанка при 40градусній спеці…ух!
Вдячна Артему, що зміг навідатися та не залишився байдужим до мого улюбленого місця у дніпровських краях.
Може щось забула? Хіба що розповісти, як я навипередки із джипом на веліці каталася =)Це було мило. А так - на сьогодні все. Велике дякую.