Ода
Я вигадала свою мову - мову, із влаштованими функціями love(x, y:string): boolean; friends(x, y:string): boolean; happiness(x:string):real; мову, в якій немає минулого, а майбутнє - лише плани теперішнього; мову, в якій нема ні цифр, ні нот, проте є ти і я, я і ти, мій любий. Ця мова - що музика доща, із великими такими бульбашками на асфальті (ну, знаєш, як під час зливи). Крапельки щоденного існування відбиваються від підвіконь життєвого каркасу, вистукуючи ритми креолського танго. Крап. Крап, крап, крап. Ти не помітиш, як я прийду вночі: заморена, знищена, роздерта; як зварю собі кави і довго буду самоналаштовуватися на краще; не помітиш, що в мене нова зачіска та свіжа сукня, що очі красні, а губи білі. Але ти чекатимеш мене, о так, кожну хвилиночку, кожну секундочку чекатимеш мене, мій любий. І я тебе не підведу: не одурманю, не зраджу, не покину. Я буду повз, буду тепла і сонячна, буду ділитися із тобою своїм щастям, своїми успіхами, навіть своїм печивом - ти ж не проти? Я завжди буду із тобою - тому одного ранку ми опинимося далеко один від одного. Дуже далеко, мій любий. Між нами буде прірва, і ноти, і цифри, між нами буде земля і небо, світло і темрява, добро і зло - цілий всесвіт буде нас відокремлювати. Але я не буду сумувати, ніколи-ніколи-ніколи, ні, мій любий, не буду. Я буду радіти... О тааак! Я буду щаслива, дуже щаслива, хоча й буду тебе згадувати, мій любий кластерний аналіз!!!