Велике прання.
Про життя починаєш думати, тільки-но коли зіткнешся зі смертю.
Багато з вас думали про смерть? Мабуть, так. Нам про неї просто не дають можливості забути: чи то засоби масової інформації, чи то книги, спектаклі, фільми, чи похорони близьких, рідних.
Я не боюся смерті. "Я боюсь не успеть хотя бы что-то успеть". Адже коли починаєш міркувати про небуття, змінюєш свій погляд на цей світ. А? Ох, не знаю, проте в мене так, і я не думаю. що я вийняток.
Сьогодні ти зірка: в тебе маса близьких друзів, здорові щирі любимі батьки, добре навчання, купа амбіцій і планів на майбутнє - і ти живеш, не відчуваючи часу, можеш одну книжку перечитувати тричі, або ходити по магазинам два тижні.
Хлоп.
І все може змінитися. І ще вчора тобі здавалося, що ти все сформована особистість з твердим поглядом на цей світ, вся така із себе розтака, а сьогодні - ти вже ні в чому не впевнен, дивуєшся всьому, поводишся як невмаля. Тобі чужді твої вчорашні слова і вчинки, дивно, що цих людей ти вважав друзями. Ти обертаєшся назад і не бачиш нічого, що може тебе заспокоїти чи порадувати, принести сенс от для саме цієї секундочки твого життя. І все як з нуля. І ти думаєш, що все буде інакше, краще, звісно, краще.
Але, я певена, що одного ранку прокинешся і все піде по колу. Знов буде інше сонячне світло і дивовижне блакитне небо, спів пташок на підвіконні і мандри найтаємнішими закуточками твоєї душі, які будуть жерти тебе зсередини, не давати і години спокою - бо все не так.
Це оновлення, це становлення. Але ніщо не має заважати вам жити цілеспрямовано, бо всі ми точно знаємо, що рано чи пізно кудись прийдемо, і навіть якщо захочемо, нічого змінити не зможемо - кінець існує у всього живого.
Якби ми знали, скільки нам ще ходити і бруднити повітря, то ми жили б інакше, о, я певна. Навіть, якби нам сказали, що ще 100 років .. - все рівно інакше б думали, відчували кожну секунду.
Добрі люди, ви знаєте задля чого живете?
Цілі, мрії, бажання, надія - це все нас тримає на бурних водах існування.
А я мрію встигнути...
... політати: на лікаку (так, я ще не разу не літала), не гелікоптері, на дельтоплані. Мені завжди здавалося, що в небі є свобода, якась приваблива необмеженість.
... побувати на півночі Росії та в Африці. Розлелеяна Європа, це звісно, круто - чинні екскурсії, вилизані вулички. Та це не мрія - це я он влітку сяду на потяг і поїду.
... дати сольний скрипічний концерт на великій сцені. Мені потрібні не афіші, не квіти, не привітання. Це тонкі і солодкі відчуття, до речі чимость рідні польоту. Свобода, енергія, душа.
... почути дзвін Собору Паризької Богоматері.
... зробити цей світ хоч на йоту кращим.
Звісно, це не все. Звісно, я хвора, і все це не можна сприймати серйозно. Так, так, я побігла вчити чисельні методи. Але кожен день хочеться робити хоч щось нерутинне, необов'язкове, але таке, щоб це можна було б назвати життям.
Багато з вас думали про смерть? Мабуть, так. Нам про неї просто не дають можливості забути: чи то засоби масової інформації, чи то книги, спектаклі, фільми, чи похорони близьких, рідних.
Я не боюся смерті. "Я боюсь не успеть хотя бы что-то успеть". Адже коли починаєш міркувати про небуття, змінюєш свій погляд на цей світ. А? Ох, не знаю, проте в мене так, і я не думаю. що я вийняток.
Сьогодні ти зірка: в тебе маса близьких друзів, здорові щирі любимі батьки, добре навчання, купа амбіцій і планів на майбутнє - і ти живеш, не відчуваючи часу, можеш одну книжку перечитувати тричі, або ходити по магазинам два тижні.
Хлоп.
І все може змінитися. І ще вчора тобі здавалося, що ти все сформована особистість з твердим поглядом на цей світ, вся така із себе розтака, а сьогодні - ти вже ні в чому не впевнен, дивуєшся всьому, поводишся як невмаля. Тобі чужді твої вчорашні слова і вчинки, дивно, що цих людей ти вважав друзями. Ти обертаєшся назад і не бачиш нічого, що може тебе заспокоїти чи порадувати, принести сенс от для саме цієї секундочки твого життя. І все як з нуля. І ти думаєш, що все буде інакше, краще, звісно, краще.
Але, я певена, що одного ранку прокинешся і все піде по колу. Знов буде інше сонячне світло і дивовижне блакитне небо, спів пташок на підвіконні і мандри найтаємнішими закуточками твоєї душі, які будуть жерти тебе зсередини, не давати і години спокою - бо все не так.
Це оновлення, це становлення. Але ніщо не має заважати вам жити цілеспрямовано, бо всі ми точно знаємо, що рано чи пізно кудись прийдемо, і навіть якщо захочемо, нічого змінити не зможемо - кінець існує у всього живого.
Якби ми знали, скільки нам ще ходити і бруднити повітря, то ми жили б інакше, о, я певна. Навіть, якби нам сказали, що ще 100 років .. - все рівно інакше б думали, відчували кожну секунду.
Добрі люди, ви знаєте задля чого живете?
Цілі, мрії, бажання, надія - це все нас тримає на бурних водах існування.
А я мрію встигнути...
... політати: на лікаку (так, я ще не разу не літала), не гелікоптері, на дельтоплані. Мені завжди здавалося, що в небі є свобода, якась приваблива необмеженість.
... побувати на півночі Росії та в Африці. Розлелеяна Європа, це звісно, круто - чинні екскурсії, вилизані вулички. Та це не мрія - це я он влітку сяду на потяг і поїду.
... дати сольний скрипічний концерт на великій сцені. Мені потрібні не афіші, не квіти, не привітання. Це тонкі і солодкі відчуття, до речі чимость рідні польоту. Свобода, енергія, душа.
... почути дзвін Собору Паризької Богоматері.
... зробити цей світ хоч на йоту кращим.
Звісно, це не все. Звісно, я хвора, і все це не можна сприймати серйозно. Так, так, я побігла вчити чисельні методи. Але кожен день хочеться робити хоч щось нерутинне, необов'язкове, але таке, щоб це можна було б назвати життям.