Готика душі
Наївність і доброта - дві риси, якими користуються інші, якщо ти можеш собі дозволити бути саме такою, а не якоюсь...
І ще якась така схильність до закоханості. Немає значення, хто ця людина. Головне, що ти можеш не спати, частково не їсти і не думати про важливі і справді суттєві речі. Існує тільки він. А хто він? Яка різниця. Хлопець, який думає, що має право порушити все те, на чому стояв твій крихітний світ.
Погано, коли ти уявляєш одне, а насправді відбувається до протилежності інше.
Не ідеалізувати - ось в чому фішка нормального жіночого принципу, а в тебе все навпаки, до запаморочення в голові навпаки.
І не кажи, що ти не давала йому свого номера телефону (запитую "навіщо?!!") , тепер можеш до безкінечності сидіти і думати що ти не так зробила. В голові безлад, на столі безлад, риєшся у спогадах і нічого хорошого там не знаходиш для себе. Усі сторінки книги пам'яті пронизані його ім'ям.
Колір неба вже не такий голубий, світло, яке щодня пробирається крадькома у твоє вікно тьмяніє при одній згадці про те, що все не так просто.
- Сумуєш за ним?
- Та ні. Пора б уже, але це - як пісня, звуки якої знову і знову повертають тебе до місця і простору подій.
- Значить треба розівчитись співати.
- Ні, для мене це все рівно, що порізати собі вени...
- Думай...