Село, Батьківщина та прощання з минулим
Одразу попереджаю: пост довгий ( а довгі пости усім читати ліньки)), але для мене дуже близький і цікавий!Роздуми і події..)
Коли я їду до рідного міста, то, навіть перебуваючи там мало часу (а конкретно 2 дні на цей раз), я примудряюся привести до Києва стільки емоцій і вражень, ніби там рік прожила...
Цього разу це емоції різного характеру. Але всьому свій час.
1)На прохання бабусі та дідуся довелося виступати на Дні села..)Приємно, коли даруєш можливість бабусі зайвий раз сказати :"А це моя онучка співає!", щоб всі сусіди почули..)
***
Ще раз дивуюся нашому українському менталітету, нашому вихованню, а особливо небайдужості! та всезагальній спорідненості мешканців села...Зараз розповсюджене таке якесь зверхнє ставлення до села взагалі, навіть слово це набуло якогось насміхуватого характеру, а дарма. Так, я сама в трохи в шоці від обмеженості світогляду, а ще більше від абсолютного небажання до його розширення, до пізнянання та розвитку моїх однолітків, що мешкають у селі. Можливо вони й не винні, бо не звикли жити інакше, бо вчаться в першу чергу у тих, хто їх оточує, таким чином фактично "варячись в совствєнном соку", адже вирватись з цього кола дуже складно. Але, з іншого боку, ніхто ж не заважає їм здобути гарну освіту і вирватися на рівень вище, як це зробили мої батьки...Але, до чого я все це веду, у селі є своєрідний такий плюс. Поясню на прикладі.
Я прийшла на своє улюблене місце і лягла на товсте зрублене дерево, щоб насолодитись співом пташок, вітру у дереві наді мною та грою хмаринок у синьому небі. Аж тут до мене підійшов зовсім незнайомий дідусь і запитав, чи не жорстко мені лежати і чи не потрібна подушка! Ну тільки уявіть собі! Ми трохи розговорились..)
Приклад другий. Ми з батьками йшли вулицею і розмірковували, куди поділися мешканці такого красивого колись будиночку з подвір"ям під навісом з винограду. І тут на наше питання відповідає теж незнайомий дідусь,що проходив повз. Та, більш того, починає розповідати нам і де вони зараз мешкають, і що будують зараз на тому місці, цілу історію..)
Може то і не правильно - втручатись у чужу розмову, та, якщо ти знаєш те, чим цікавляться інші, то чому б і не розповісти! Хіба у великих містах таке є? Це бажання допомогти, не пройти повз. Погодьтесь, що не часто..
***
2) Взагалі-то до Куп"янську ми їздили у справах. Все це стосується переїзду і зміни прописки. Ха. Найголовніше те, що мої батьки і сестра будуть прописуватись у Києві , і тільки одна я не маю на це право до 18 років..уу..Так що привітайте, офіційно я - мешканка села Новоосиново, тобто мене прописали вдома у бабусі!) Хі, я сільська дівчинка)))
3) Доки з"ясовували справи з пропиской, я, перебуваючи у центрі міста, ну просто не могла пройти повз музичну школу!І мені пощастило- побачилась з усіма своїми любими викладачами! Зіграла своїй першій вчительці по фортепіано, викликала у неї сльози своїм "Прелюдом",ну тобто не своїм, а Жданова..)Наче тільки вчора зайшла до неї вперше клас і безапеляційно сказала :"Я буду грати все. Аби тільки грати!"....
4)Прощання з минулим з"явилося переді мною в образі великих ящиків з упакованими в них речами в коридорі нашої старої квартири (не за віком, а за статусом..) Мама говорить, що то важко - коли не можеш зайти до квартири, де провів своє дитинство, де кожен куточок зберігає спогади. Так, так, так...! Мабуть, у кожного є, а може й ні, на мм..як же це називається українською..на "дверном косяке" замітки про зміну вашого зросту. Ось і там. "Аліна 8 р", Аліна "11 р"...А ще у кладовці полиці обклеєні наклєйкамі (тьфу, українську мову забуваю чи що!), які збирали ми з сестрою.. Та, як не дивно, проходиш коридором і розумієш, що це вже не твоє, хоч фактично ще поки тобі належить! Та ти вже наче перейшов, зробив крок "над"..!І все це вже не таке рідне, а те ще незвідане київське вже рідніше, та нова квартира, де ще шпалери не поклеяні..!І взагалі я за ці чотири роки вже так до столиці звикла...А спогади завжди лишаються зі мною...Такі маленькі моменти спливають у пам"яті. Як тато на перше квітня традиційно підходив до вікна і вигукував:"Ой, дивіться, слони!" А ми з сестрою завжди підхоплювались і підбігали до нього, хоч давно вже в слонів на нашій вулиці не вірили...))А ще я по вихідних завжди приходила до бітьків і вже в них досипала :) А потім мама, щоб мене зайняти, приносила у ліжко купу книжок. І я могла до обіду читати і розглядати картинки.. На ці дитячі книжки я і натрапила цього разу...Думаю, що кожен зрозуміє ту веселку емоцій, що сповнили мене...
Я можу згадувати ще багато, та вже треба бігти у справах..
Фух..)
Висловилась..)Це компенсація, а то всі минулі пости все про музику та про музику...)
Коли я їду до рідного міста, то, навіть перебуваючи там мало часу (а конкретно 2 дні на цей раз), я примудряюся привести до Києва стільки емоцій і вражень, ніби там рік прожила...
Цього разу це емоції різного характеру. Але всьому свій час.
1)На прохання бабусі та дідуся довелося виступати на Дні села..)Приємно, коли даруєш можливість бабусі зайвий раз сказати :"А це моя онучка співає!", щоб всі сусіди почули..)
***
Ще раз дивуюся нашому українському менталітету, нашому вихованню, а особливо небайдужості! та всезагальній спорідненості мешканців села...Зараз розповсюджене таке якесь зверхнє ставлення до села взагалі, навіть слово це набуло якогось насміхуватого характеру, а дарма. Так, я сама в трохи в шоці від обмеженості світогляду, а ще більше від абсолютного небажання до його розширення, до пізнянання та розвитку моїх однолітків, що мешкають у селі. Можливо вони й не винні, бо не звикли жити інакше, бо вчаться в першу чергу у тих, хто їх оточує, таким чином фактично "варячись в совствєнном соку", адже вирватись з цього кола дуже складно. Але, з іншого боку, ніхто ж не заважає їм здобути гарну освіту і вирватися на рівень вище, як це зробили мої батьки...Але, до чого я все це веду, у селі є своєрідний такий плюс. Поясню на прикладі.
Я прийшла на своє улюблене місце і лягла на товсте зрублене дерево, щоб насолодитись співом пташок, вітру у дереві наді мною та грою хмаринок у синьому небі. Аж тут до мене підійшов зовсім незнайомий дідусь і запитав, чи не жорстко мені лежати і чи не потрібна подушка! Ну тільки уявіть собі! Ми трохи розговорились..)
Приклад другий. Ми з батьками йшли вулицею і розмірковували, куди поділися мешканці такого красивого колись будиночку з подвір"ям під навісом з винограду. І тут на наше питання відповідає теж незнайомий дідусь,що проходив повз. Та, більш того, починає розповідати нам і де вони зараз мешкають, і що будують зараз на тому місці, цілу історію..)
Може то і не правильно - втручатись у чужу розмову, та, якщо ти знаєш те, чим цікавляться інші, то чому б і не розповісти! Хіба у великих містах таке є? Це бажання допомогти, не пройти повз. Погодьтесь, що не часто..
***
2) Взагалі-то до Куп"янську ми їздили у справах. Все це стосується переїзду і зміни прописки. Ха. Найголовніше те, що мої батьки і сестра будуть прописуватись у Києві , і тільки одна я не маю на це право до 18 років..уу..Так що привітайте, офіційно я - мешканка села Новоосиново, тобто мене прописали вдома у бабусі!) Хі, я сільська дівчинка)))
3) Доки з"ясовували справи з пропиской, я, перебуваючи у центрі міста, ну просто не могла пройти повз музичну школу!І мені пощастило- побачилась з усіма своїми любими викладачами! Зіграла своїй першій вчительці по фортепіано, викликала у неї сльози своїм "Прелюдом",ну тобто не своїм, а Жданова..)Наче тільки вчора зайшла до неї вперше клас і безапеляційно сказала :"Я буду грати все. Аби тільки грати!"....
4)Прощання з минулим з"явилося переді мною в образі великих ящиків з упакованими в них речами в коридорі нашої старої квартири (не за віком, а за статусом..) Мама говорить, що то важко - коли не можеш зайти до квартири, де провів своє дитинство, де кожен куточок зберігає спогади. Так, так, так...! Мабуть, у кожного є, а може й ні, на мм..як же це називається українською..на "дверном косяке" замітки про зміну вашого зросту. Ось і там. "Аліна 8 р", Аліна "11 р"...А ще у кладовці полиці обклеєні наклєйкамі (тьфу, українську мову забуваю чи що!), які збирали ми з сестрою.. Та, як не дивно, проходиш коридором і розумієш, що це вже не твоє, хоч фактично ще поки тобі належить! Та ти вже наче перейшов, зробив крок "над"..!І все це вже не таке рідне, а те ще незвідане київське вже рідніше, та нова квартира, де ще шпалери не поклеяні..!І взагалі я за ці чотири роки вже так до столиці звикла...А спогади завжди лишаються зі мною...Такі маленькі моменти спливають у пам"яті. Як тато на перше квітня традиційно підходив до вікна і вигукував:"Ой, дивіться, слони!" А ми з сестрою завжди підхоплювались і підбігали до нього, хоч давно вже в слонів на нашій вулиці не вірили...))А ще я по вихідних завжди приходила до бітьків і вже в них досипала :) А потім мама, щоб мене зайняти, приносила у ліжко купу книжок. І я могла до обіду читати і розглядати картинки.. На ці дитячі книжки я і натрапила цього разу...Думаю, що кожен зрозуміє ту веселку емоцій, що сповнили мене...
Я можу згадувати ще багато, та вже треба бігти у справах..
Фух..)
Висловилась..)Це компенсація, а то всі минулі пости все про музику та про музику...)