спекоспогади
Під час літньої спеки я завжди згадую одну історію.
Хоч мене сприймають як кошатницю, але насправді я з задоволенням завела б собі будь-яку домашню тваринку (навіть свинку), крім папуги, бо кричить незносно. Але з усіх тварюк у квартирі найзручніше утримувати кицьку. Так що от.
Був час, коли я заповзято заводила собі крис. Вони так само заповзято в мене дохли максимум за рік-півтора, хоча мали б жити принаймні по три. Після третьої передчасно упокоїної крисячої душі я тимчасово відмовилася від цих симпатичних улюбленців.
Але спогади про крис у мене лишилися якнайкращі. Вони розумні, смішні і лагідні. А ще вони дуже сміливі - не бояться виступити проти значно більшого пухнастого та нявкучого ворога.
Так от, був колись у мене крис - другий, той що протягнув найдовше. Якось рано вранці влітку, в неймовірну спеку - як оце зараз, підходжу до його клітки і бачу: лежить мій крис догори пузом, щелепа перекошена, лапки склав як неживий... Все, думаю, здох мій крис, недогледіла :(
Аж він почув, що я поруч і підскочив.
Що ж було: він згріб під поїлку стружку, на ту стружку перевернув воду, знявши поїлку з петель і сам улігся в це кубельце на спинку і, видать, нарешті міцно заснув - адже так прохолодніше! :)
А ще цей же крис покусав кицю за одне місце, коли вона вирішила його ловити, сидячи на клітці зверху. Відтоді кицька не наближалася до нього ближче, ніж на 15 см. Але це вже спеки не стосується :)
Хоч мене сприймають як кошатницю, але насправді я з задоволенням завела б собі будь-яку домашню тваринку (навіть свинку), крім папуги, бо кричить незносно. Але з усіх тварюк у квартирі найзручніше утримувати кицьку. Так що от.
Був час, коли я заповзято заводила собі крис. Вони так само заповзято в мене дохли максимум за рік-півтора, хоча мали б жити принаймні по три. Після третьої передчасно упокоїної крисячої душі я тимчасово відмовилася від цих симпатичних улюбленців.
Але спогади про крис у мене лишилися якнайкращі. Вони розумні, смішні і лагідні. А ще вони дуже сміливі - не бояться виступити проти значно більшого пухнастого та нявкучого ворога.
Так от, був колись у мене крис - другий, той що протягнув найдовше. Якось рано вранці влітку, в неймовірну спеку - як оце зараз, підходжу до його клітки і бачу: лежить мій крис догори пузом, щелепа перекошена, лапки склав як неживий... Все, думаю, здох мій крис, недогледіла :(
Аж він почув, що я поруч і підскочив.
Що ж було: він згріб під поїлку стружку, на ту стружку перевернув воду, знявши поїлку з петель і сам улігся в це кубельце на спинку і, видать, нарешті міцно заснув - адже так прохолодніше! :)
А ще цей же крис покусав кицю за одне місце, коли вона вирішила його ловити, сидячи на клітці зверху. Відтоді кицька не наближалася до нього ближче, ніж на 15 см. Але це вже спеки не стосується :)