Томас Стернс Еліот. «Порожні люди» / T. S. Eliot. The Hollow Men

[murasz]

ПОРОЖНІ ЛЮДИ

I

Ми люди-порожняки,

Ми - ганчір’яні ляльки,

Тулимось, хилимо

Головешки, набиті тринням. Ба!

Шепчемо щось,

Але наші сухі голоси,

Надто тихо і марно звучать,

Наче вітер у висхлій траві,

Наче мишка на битому склі

У холодному нашому погребі.

Обрис без форми, тіні без барви,

Немічна сила, порух завмерлий.

А всі ті, що, піднявши чоло, відійшли за межу,

Там де ще одне царство смерти, -

Нас вони спом’януть - або й ні -

Не як душі блудні, бунтівні,

А як порожніх людей,

Ляльок із ганчір’я.

ІІ

Очі, що я не смію стріти в сні, -

Там, у примарнім царстві смерти,

Вже не являються мені:

Там замість очей

Блиск сонця на уламках колонади,

Там - дерево віттям колише,

І в голосах,

Що ними вітер дише,

Більше далекої урочої принади,

Ніж у зорі, що гасне в небесах.

Нехай же не наближусь

До примарного царства смерти,

Нехай же й я зодягнусь

У вишукані маски:

Щуряча шкура, пір’я крука, схрещені киї,

У чистім полі

Нехай я погуляю, як гуляє вітер,

Не наближаючись -

Тільки не ця остання зустріч

У царстві сутінок.

III

Тут, на мертвій землі,

Кактусяній землі,

Ідоли кам’яні

Постають, і до них

Молитвують мерці, і зоря

Зблимнувши, гасне вгорі.

Тут усе, як і там,

Де ще одне царство смерти:

Прокидаєшся сам

О тій самій порі, коли ти

Від ніжности весь тремтиш,

І вуста, цілувати готові,

Шлють молитви камінним стовпам.

IV

Тут очей не побачиш,

Ніде, нічиїх,

В цій долині вмирущих зірок,

Ця пустельна долина -

Зламана щелепа наших утрачених царств.

Останнє місце зустрічі -

Навпомацки збираємось докупи,

Соромлячися слів,

На березі розбухлої ріки.

Невидющі ми доти, доки

Нам не являться знову очі

Мов та вічна зоря

Мов рожа о ста пелюстках -

У смерковому царстві смерти

Така лиш, одна лиш надія

Порожніх людей.

V

А ми все танцюєм танок

Круг колючого дерева груші,

Танок круг колючої груші,

О п’ятій годині ранку.

Між ідеєю

І реальністю

Між поривом

І діянням

Падає Тінь

Яко же Твоє єсть Царство

Між замислом

І сотворінням

Між почуттям

І сказаним словом

Падає Тінь

Життя-бо таке довге

Між любов’ю

І пожаданням

Між можливістю

І існуванням

Між суттєвим

І випадковим

Падає Тінь

Яко же Твоє єсть Царство

Яко же Твоє

Життя-бо

Яко же єсть

Так-то кінчається світ,

Так-то кінчається світ,

Так-то кінчається світ,

Не вибухом, а схлипом.

З англійської переклав Р. С.