ще трохи занепадницької поезії...

[murasz]

ЕВДЖЕНІО МОНТАЛЕ

Може одного ранку, прозорого, наче шкло...

Може одного ранку, прозорого, наче шкло,

Я випадком обернуся й уздрію, як сталось чудо:

За мною розверзнеться раптом чорне німе ніщо,

І п’яний страх замлоїть в грудях.

І тут знов упаде завіса: з’являться, мов не зникали,

Звичні буденні омани: дерева, будинки, проспект,

Та буде вже надто пізно, мовчки піду я далі

І тим, хто не обертається, не розкажу свій секрет.

(с) переклав Р.С.