Чуттєва сірість. Все однакове. Все точно не з тобою

[munawirtum]

Інколи дивишся мистецтво, живопис графіку з монітору, чи картини, чи зображення з одягом, різне... І ніби як не відчуваєш різниці... Дивишся ніби як перед собою в світло-сірий бліклий-вицвілий екран... Який обезцвічує, наповнює байдужістю, й обезцінює екзістенціальне... Втрачаєш зміст буття, втрачаєш зміст існування... Все сприйняття заповнює блікло-світло-сіра, непричетна бадужість, немов чого не торкається увага, і секунди продовжувати не можеш, немов все настільки не має значення...

Ніяк, без смаку і запаху.

Інколи дивишся і відчуття в грудях, відчуття-розуміння в голові... Не знаходять відклику всередині образи візуальні які бачиш ззовні.

Немов все що бачиш, світло-сіре, блікле-вицвівше... Втративше свою цінність давним давно...

Тебе не стосується... І все одноманітне.

Все одноманітне.
Все одноманітне.
Все одноманітне.

Що викликає, якийсь найменший емоційний відклик... Щось взагалі, що залишає небайдужим, ніби як на секунду волосся дибом підіймається... Немов як легко б'є током... Немов як у нічному небі "зірка впала"... Коротке захоплення...

Коротке захоплення.
Але його не відчуєш! Ніби всі людські відчуття, замінила якась електроніка, штучність, статичний струм... Напруга постійна, ледь відчутна.

Світло-сіра аналітична безчуттєвість. Її не може існувати, чуттєвості, її не існувало, її ніколи ніхто ніяк не розумів з твого оточення... Такого явища як "чуттєва сприйнятливість", не може існувати.

Чуттєва сірість. Все однакове. Все точно не з тобою.
Ти навіть не спостерігач вже.
І давним давно не учасник.