Карма. Дхарма...
Фотокартка © "Пернаті друзі".
Які б не були життєві події. Складності. Криза.
Приймаєш все як є. Навіть немов як стоїш з простертими руками в сторони, приймаєш й вітаєш, хочеш. Відкрито, з певною, навіть, радістю (не обов'язково з оптимізмом).
Навіть страждання, біль, скрута. Це все життя кожного дня, твоє життя...
Не бачиш ззовні? Що не так?
Відчуваєш всередині.
Що б не трапилось, десь є усвідомлення: наскільке дивовижне багатствами життя, життя кожного з нас (скільки всього навколо, кожного з нас).
Наскільки все індивідуально! Й в той же час непомітно кожному... Знаходишся й не бачиш, не розумієш, що навколо, що поряд... Що не дає бачити?
Своє розуміння: звиклість, буденність, рутина... Складений якось спосіб мислення, спосіб дії, спосіб перебування.
Сталість, звиклість. Нічого не змінюється, ти й сам не змінюєшся. Нема чому чи кому щось змінити.
Це своє (моє) бачення, розуміння. Кому його змінити? Нічого не відбувається. Мінімум подій, ще менше людей. Зачинено. Звичне для мене. Для тебе, взагалі темний ліс...