Oct 16, 2010 03:46
Сидячи сам на сам з собою в напівтемній квартирі, слухаєш дихання своїх легень, які, якщо розслабитись, відпустити їх, живуть своїм життям, слухаєш стукіт свого серця, який ти не можеш ані стримати, ані контролювати. Вийшовши на балкон ти слухаєш звук міста - п"яний голос п"ятничних секретарок, шорох кота на смітнику і далекий звук мотору чорного Брабуса, який мчить десь за два будинки від тебе, а за кермом робочі губи, які уже готові працювати на благо київського бізнесмена, що, власне, й купив цей брабус, оформивши його спочатку на свою маму, а через два місяці переоформив на робочі губи зі світлим волоссям, крізь яке видніються чорні пасма. Атже колись вона була чорнявою. Вона танцювала в шкільному гуртку "Ча-ча-ча" і ходила з подружками на молочний коктейль. Вона й зараз ходить на коктейлі, але вже не на молочні. Хіба тільки тоді коли витягує в місто свою маму чи молодшу сестру. Десь за пів кілометра світиться МакДональдз, в якому ще до сих пір сидять тонкі підлітки, які підкреслюють свою мало чоловічу тонкість вузькими штанями і обтягаючими шкірянками. Саме зараз вони думають де би пробити на Оболоні п"ятку, потягнути сухий і смачно вимати пару дівчаток з фарбованими чілками. Комусь з них все-таки це вдасться, будемо надіятись. Саме зараз неподалік в одному з замаскованих казино на Набережній програє двадцяту тисячу доларів син якогось з українських політиків. Це він робить в той час, коли його кілька друзів мають на повну кількох юних дівчаток, яких підібрали вечором неподалік ресторану китайської кухні, дівчаток, що після кількох стаканів Хенесі вирішили поділитися своєю цнотою, вірніше віддати її цілком і зі всюду.
А вже через кілька годин знову зійде сонечко над заспаним Києвом, знову попрокидаються маленькі сусідські дітки за стінами і знову буде чути їх милий гомін. Знову стануть яскравішими парки, по яких будуть гуляти веселі туристи. Знову день!