ШАМАНКА
"знаєш, якщо мене розірвати - там тільки вона і більше нічого не існує..." шепоче, попоївши грибів, богуслав лінда і витягує з акваріуму забальзамованого шамана. за такі моменти я й обожнюю анджея жулавскі.
ще більше люблю за те, що більшість його ненавидить і класифікує фільми, як "польське гімно" і "нестерпну гидоту". дивно, що стадо споживачів, які живуть істинктом насичення та самозбереження, не здатне оцінити трагічної реалістичності і чистоти творінь жулавскі. бо режисер не будує нагромаджених образів та складних характерів - його персонажі оголені аж до кісток, подібно до тварин, вони некеровані і тому ж - небезпечні. жулавскі цікавий ще й тим, що повністю розкриває природу жінки, її інстинктивну суть: деструктивну, хаотичну, руйнівну і неконтрольовану.
вперше я подивилась "шаманку" пять років назад польською мовою, сьогодні подивлюсь вдруге, сподіваюсь, в перекладі. одна з небагатьох схвальних рецензій говорить: "Анджей Жулавскі знімає фільми, що балансують на грані і долають всі немислимі межі. Ходять нескінченні чутки про його методи впливу на акторів (включаючи використання техніки магії вуду), правда це чи ні, але настільки розкутої гри акторів ви не побачите більше ніде! Одержимість головних героїв один одним - це не просто хіть, яка виникла при першій їх зустрічі, до знахідки тіла шамана, це щось більше, ніж навіть сама сексуальність, яку вони до цього приховували і тримали в собі''
на мою ж думку, героїня нічого в собі не відкривала, вона виступає істотою напівміфічною, провокативною, вона і є тією речовиною, що дурманить і вивільняє природню суть оточуючих.
фільм пронизаний символами: шаманка не ходить, вона ніби женеться по життю, напівреальність героїні підтверджує те, що дівчина доволі відсторонено реагує на все, окрім обєкта своєї пристарасті, часто її в прямому розумінні нудить від реакції на неї інших, інстинктивність образу підтвержує тваринний голод героїні і хіть, в кінці фільму її руйнівне начало тріумфує і шаманка зїдає свого коханого.
ще більше люблю за те, що більшість його ненавидить і класифікує фільми, як "польське гімно" і "нестерпну гидоту". дивно, що стадо споживачів, які живуть істинктом насичення та самозбереження, не здатне оцінити трагічної реалістичності і чистоти творінь жулавскі. бо режисер не будує нагромаджених образів та складних характерів - його персонажі оголені аж до кісток, подібно до тварин, вони некеровані і тому ж - небезпечні. жулавскі цікавий ще й тим, що повністю розкриває природу жінки, її інстинктивну суть: деструктивну, хаотичну, руйнівну і неконтрольовану.
вперше я подивилась "шаманку" пять років назад польською мовою, сьогодні подивлюсь вдруге, сподіваюсь, в перекладі. одна з небагатьох схвальних рецензій говорить: "Анджей Жулавскі знімає фільми, що балансують на грані і долають всі немислимі межі. Ходять нескінченні чутки про його методи впливу на акторів (включаючи використання техніки магії вуду), правда це чи ні, але настільки розкутої гри акторів ви не побачите більше ніде! Одержимість головних героїв один одним - це не просто хіть, яка виникла при першій їх зустрічі, до знахідки тіла шамана, це щось більше, ніж навіть сама сексуальність, яку вони до цього приховували і тримали в собі''
на мою ж думку, героїня нічого в собі не відкривала, вона виступає істотою напівміфічною, провокативною, вона і є тією речовиною, що дурманить і вивільняє природню суть оточуючих.
фільм пронизаний символами: шаманка не ходить, вона ніби женеться по життю, напівреальність героїні підтверджує те, що дівчина доволі відсторонено реагує на все, окрім обєкта своєї пристарасті, часто її в прямому розумінні нудить від реакції на неї інших, інстинктивність образу підтвержує тваринний голод героїні і хіть, в кінці фільму її руйнівне начало тріумфує і шаманка зїдає свого коханого.