Диканька. Частина друга
Закінчення. Початок був раніше.
Наприкінці XVIII століття Віктор Кочубей розпочав також будівництво розкішної резиденції. Князівська садиба з величезним парком була однією з найсолідніших в Україні. (Не в порівняння з будинком генерального судді Кочубея, який можна оглянути в Батурині).
Ні, на заглавному фото не він, а творіння радянського архітектора. Сніжно-білий колонний стокімнатний палац на пагорбі будував класичний архітектор Джакомо Кваренгі.
Той факт, що автор численних будівель Санкт-Петербурга, Москви, архітектор двора її імператорської величності (мається на увазі Катерина II) погодився на провінційну “халтурку” промовисто говорить про кочубеєву значущість.
От тільки до наших днів палац не дожив: після революції більшовики та трудове селянство з кочубеєвою спадщиною розібрались дуже швидко. Така ж доля мала спіткати унікальну для України Тріумфальну арку роботи Луїджі Руска (його авторству належать київський Гостинний двір, Ніжинський ліцей, численні палаци російських багатіїв). Він же проектував дзвіницю Миколаївської церкви.
(Інші фото арки в мене чомусь не получились, натомість покажу симпатичний нічний варіант, який я знайшов тут.)
Урочисту браму Віктор Кочубей, учасник історичної наради в Філях, наказав збудувати на честь перемоги у війні з Наполеоном. А приводом для будівництво стало відвідання Диканьки імператором Олександром I. Колись її прикрашали мідні барельєфи з батальними сценами. Їх вкрали в першу ж ніч радянської влади, вважаючи певно золотими.
Син Віктора Павловича Лев Кочубей продовжив примножувати батьківські статки. На момент скасування кріпацтва йому належали 3860 десятин землі, племінні заводи з розведення породистих англійських коней, тонкорунних овець, симментальської породи корів, беркширських і темворських свиней. У Диканці діяли пивзавод, хімічна та механічна майстерні.
Втім, на старості Лев Вікторович втомився від Полтавщини та виїхав назавжди до Ніцци. Гробниці його предків після революції були пограбовані, родовий палац, як я вже сказав, знищено. Про могутній колись рід нагадують Кочубеєві дуби.
Чотири десятиметрові в обхваті велетні висотою в 20-22 метри - то все, що залишилось від дубової алеї при в’їзді до княжої садиби. Біля одного з них за легендою юна Мотря на батькове горе зустрічалась з могутнім тоді Іваном Мазепою. Втім, саме той дуб до наших днів також не дожив.
Сучасну Диканьку ви в принципі вже побачили. Хіба ще кілька фотоілюстрацій радянського періоду. Почався він також з дуба.
Паровий локомобіль. Це такий тягни-штовхай, що міг їздити як залізницею, так і автодорогою. Ось це диво деякий час серійно випускали в Херсоні.
Пам’ятник пролетарському письменнику Миколі Островському. Якщо я не помиляюсь, автор блокбастера “Як гартувалась сталь” ніколи в Диканці не бував. А своїм тутешнім увічненням письменник завдячує місцевому скульптору Леонідові Ільченку, автору монументів Леніну, Шевченку та Гоголю.
Радянський Союз Диканьщини мав своїх героїв.
Заправка.
На околиці.
І насамкінець - трішки Гоголя.
Да, вот было и позабыл самое главное: как будете, господа, ехать ко мне, то прямехонько берите путь по столбовой дороге на Диканьку. Я нарочно и выставил ее на первом листке, чтобы скорее добрались до нашего хутора. Про Диканьку же, думаю, вы наслышались вдоволь. И то сказать, что там дом почище какого-нибудь пасичникова куреня. А про сад и говорить нечего: в Петербурге вашем, верно, не сыщете такого…
Зато уже как пожалуете в гости, то дынь подадим таких, какие вы отроду, может быть, не ели; а меду, и забожусь, лучшего не сыщете на хуторах. Представьте себе, что как внесешь сот - дух пойдет по всей комнате, вообразить нельзя какой: чист, как слеза или хрусталь дорогой, что бывает в серьгах. А какими пирогами накормит моя старуха! Что за пироги, если б вы только знали: сахар, совершенный сахар! А масло так вот и течет по губам, когда начнешь есть. Подумаешь, право: на что не мастерицы эти бабы! Пили ли вы когда-либо, господа, грушевый квас с терновыми ягодами или варенуху с изюмом и сливами? Или не случалось ли вам подчас есть путрю с молоком? Боже ты мой, какие на свете нет кушаньев! Станешь есть - объяденье, да и полно. Сладость неописанная!
Диканька на Google-картах. Селище Полтавської області. Проїзд на автомобілі від Києва - 350 км (біля 4,5 години дороги), від Полтави - 30 км.