А на очах бринить сльоза
СІМ ЖИТТІВ (SEVEN POUNDS)
Виробництво: США, 2008 рік
Режисер: Габріеле Муччіно
Жанр: драматична драма
У ролях: Віл Сміт, Розаріо Доусон, Вуді Харрельсон
Бюджет: 55 млн. $
Збори: 70 млн. $
Прем’єра: 19 грудня 2008 року
Переважно відгуки про нову роботу Віла Сміта, заслуженого іншопланетяноборця і роботофоба, захопливі. Мовляв, як же мегакруто зіграно. Що драматичні таланти Віла ще не дооцінені. І що чорношкірий Гамлет у його виконанні - це лише питання часу.
Друга червона нитка у відгуках - тема сліз і соплей, з якими невтомно боролася значна частка тих, хто вже оцінив нову стрічку режисера італійського походження Габріеле Муччіно, люб’язно надану для перегляду нашими відважними (не сомалійськими) піратами.
Бен Томас - добрий податковий інспектор. В нашій країні добрий означає лише «схильний до корупції», але кажуть, що в Америці таке не рідкість. Так от, Бен Томас не просто добрий інспектор, котрий надає відстрочки від сплати податків в особливо нужденних випадках.
Бен сам вишукує нужденність. По ходу повільного розгортання драми глядачі переконуються, що на серці його туга, що він з усіх сил прагне помогти. І в мене навіть був сумнів - чи бува Бен не є ангелом-хранителем?
Та ні, Бен не ангел. Він дійсно прагне помогти і спокутувати (що саме спокутувати і як саме помогти ми дізнаємось в останні хвилини цього двогодинного фільму). Бен знайомиться з різними людьми, закохується у смертельно хвору Емілі (Розаріо Доусон). Дівчину із зламаним крилом, як вона сама себе називає.
Аналогії з семи днями, за які Бог створив світ, і з такою ж кількістю смертних гріхів не випадкові. Герой переконаний, що за сім секунд він підірвав своє життя. І не лише своє - тож і відплата має бути аналогічною.
- Чому в мене таке відчуття, що ви робите для мене дійсно велику послугу? - не розуміє Емілі?
- Це тому, що я відчуваю, що ви дійсно цього варті, - відповідає Бен.
Всі семеро, кому він допоможе, не знають одне одного. Але всіх буде єднати спільна таємниця - натякає слоган фільму. Бажаючим поплакати під сумну музику з дощем наполегливо рекомендується.
p.s. І все ж, даруйте, мені ближче смітівський Хенхок або Агент Джей з «Людей в чорному». Повністю згідний з усіма, для кого Віл Сміт переконливий і в драматичних ролях, наприклад, як у «Гонитві за щастям» (цю стрічку також поставив Габріеле Муччіно). Та дуже не хочеться, щоб повний наснаги актор раніше часу загнав себе в популярний нині імідж моцно бухаючого ексгероя.
p.p.s. А ще мене так і підмивало написати цинічний відгук. Адже обсміяти є що. Наприклад, метод реалізації задуманого головним героєм. Ну або ті його фрагменти, про долю яких, як і про їх щасливих володарів ми так і не дізнались (з усіх можливих сил намагаюся не спойлити).