Суми. Частина остання
Завершення. Початок про Суми був раніше і ще раніше. Ця ж історія на сайті "Тут був Я".
На початку XIX століття повітові Суми все активніше розвиваються як регіональний торговий і промисловий центр. Будуються заводи - миловарня, сальний і мрія отця Федора свічний.
Центр міста поступово забудовують кам'яницями. Це переважно купецькі хати і державні установи.
Головну вулицю центра - Петропавлівську - нині всі іменують Щербатиком. Знаний корупціонер і за сумісництвом (якщо хтось забув) депутат за списком "Нашої України" Володимир Щербань, перебуваючи на посаді голови Сумської ОДА особисто доклав руки до рішення про перетворення цієї частини міста на пішохідну зону. Вулицю виклали плиткою, частину будинків поремонтували і перейменували на Соборну.
Тут, на Щербатику, у скверику неподалік від Академії банківської справи (вона на фото) почалась Помаранчева революція.
Влітку 2004-го року рішенням уряду Віктора Януковича замість трьох сумських вузів утворювався один - Сумський національний університет. Це рішення активно підтримав і Володимир Щербань. Було чимало версій, що саме стояло за цим. Як би там не було, але сумські студенти розпочали найактивніший опір об'єднанню. На Щербатику розбили наметове містечко. Про це нагадує пам'ятник, споруджений в 2005-м році, вже після Помаранчевої революції. На думку багатьох сумчан саме акція "студенти - проти Щербаня" стала первістком тих подій.
Між іншим, під тиском студентів Леонід Кучма видав указ, яким скасував те рішення уряду, що не зупинило похід студентів на Київ. Але то вже інша історія. Про сам пам'ятник я прочитав ось таку історію: Після відкриття пам’ятника вибухнув скандал: було оприлюднено інформацію про те, що споруджений пам’ятник не відповідає ескізам, які показували студентам. Згідно цієї інформації, на ескізі пам’ятника були дівчатами, що трималися за руки і піднімалися з колін, дивлячись з надією в небо. В результаті ж троє дівчат сидять зі сумними обличчями і руки у них чомусь зв’язані. Дівчата дійсно сумні.
Після появи телеграфного сполучення, спорудження залізниці Суми утверджуються у своєму новому, капіталістичному статусі. Тут проводяться всеросійські ярмарки, розбудовуються цукрові, машинобудівні заводи. Нащадок збудованої в 1869-му році цукроварні - рафінадний завод працює і понині.
В центрі Сум, на Червоній площі стоїть пам'ятник знаному меценату цукрозаводчику Івану Харитоненку. Сумчани охоче повідають, що після революції скульптуру знесли, а у 1996 році - як то кажуть відтворили. Проте найцікавіше те, що саму скульптуру не знищили, а переробили за методом Фантомаса на Леніна. Відтворення означало відпилювання голови вождя світового пролетаріату і повернення свіжовиготовленої голови цукромагната. Голова вийшла трішки більшою ніж треба.
А неподалік стоїть альтанка, яку, як і Спасо-Преображенський собор вважають візитівкою міста. Історія її появи у самому центрі Сум досить цікава. Ще наприкінці ХІХ століття петербурзькі вчені дійшли висновку, що в Сумах мають бути поклади нафти. Приїхали до міста, зайшли у земство, домовились про пошукові роботи. Місце для них було відведено прямо перед земською управою, на площі. З’явилася свердловина, але нафти не виявили. Дірка у самому центрі міста була малопривабливою, тож на її місці і з’явилася ця дивовижна альтанка, у якій грали оркестри, розважаючи місцевих жителів. До речі, з нафтою петербуржці не так вже і сильно помилилися - всього кілометрів на сто, що для того часу невеликий прорахунок.
Сімейство Харитоненків знайшло спокій на Петропавлівському цвинтарі Сум. Мармурові надгробні скульптури виконані італійським скульптором Аристидом Круазі (його творіння прикрашають сади Пале-Рояля, Лувр, паризьку мерію та інші місця Парижа).
Скульптуру "Янгол з дитиною" Павло і Віра Харитоненки придбали під час Всесвітньої промислової виставки 1900-го року в Парижі. Так батьки висловили свою скорботу за померлою від дифтиріту донькою Зинаїдою. Інші скульптури на могили були встановлені пізніше.
На цвинтарі в 1851-му році було збудовано Петропавлівський храм. З боку його вівтарної частини поховано ще одного мецената й міського голови - купця Дмитра Суханова. Неподалік - могила його пасинка й нащадка Миколи Суханова.
Радянська історія міста почалася з революційного мочилова. Пам'ятник червоним жертвам Антона Денікіна нагадує про фольклорних Петьку, Анку й Василя Івановича.
З 1923 по 1930 роки Суми - округове місто. Після реформи 1939-го року і по нині місто стає центром області. Про другу світову війну нагадують численні пам'ятники. Оцей, геть невеличкий і бодай цим нестандартний - про рейд Ковпака.
Повоєнні роки знаменуються бурхливим будівництвом промислових гігантів.
Один з них - ВАТ "Сумихімпром" - і до сьогодні є найважливішим підприємством регіону та одним з найбільших хімічних виробництв України. Само собою, колишній суперфосфатний завод переживає зараз не прості часи і як і інші гіганти мріє про протекцію з боку держави. Завод активно пручається приватизації, наразі - успішно.
Остання чверть двадцятого сторіччя щедро всіяла Суми архітектурними одоробилами. Театр драми і музкомедії імені Щепкіна, збудований в 1980-му році якнайкраще презентує некупецьку історію Сум. Схожа на мавзолей потворна будівля театру вміщує 950 глядачів.
Михайло Щепкін крокує поруч. Видатний російський актор народився на Слобожанщині і починав свою кар'єру у цих краях.
Головними монстрами є розташовані в центрі нульзірковий готель офісного типу "Суми"...
...і будівля міськоблрадогубернатора. Виявляється в комплекті для космонавтів та іншопланетян ці дві споруди утворюють щось схоже на серп і молот.
Ну хіба це можна порівняти?
Таке воно, місто, засноване за три сумки золота.
За подорож автор щиро дякує Українському журналістському фонду і ВАТ "Сумихімпром".
Патетичний p.s.
Знов пам’ять повертає нас назад
У ту далеку далеч невідому,
Коли йшли козаки фортецю будувать,
Про відстані забувши і про втому
Завіховіла круговерть життя
І Суми, наче квітка, розквітають,
Нащадки йдуть в прекрасне майбуття
Та предків козаків не забувають!