Палата
Передсвяткові президентські ініціативи щодо запровадження двопалатного парламенту, та й взагалі - переухваленні української Конституції несподіванкою не стали. Нашим керманичам взагалі давно слід було спрямувати ненависницький погляд з собі подібних на предмети неживі, наприклад, ту ж Конституцію.
Це вона, негідна, винна в усіх непорозуміннях і негараздах. Це через неї достойники не можуть знайти спільної мови. Навіть дивно, що з такою репутацією День Конституції все ще червоний в календарі.
Віктор Андрійович, обіймаючи президентське крісло, задумав пореформувати в першу чергу Верховну Раду. Це більше ніж зрозуміло. Бо коли він обіймав крісло депутата його ініціативи були спрямовані на переформат президентських повноважень. Можна впевнено говорити, що він в такій мімікрії не оригінальний. Будь на його місці хоч Віктор Федорович, хоч Папа Римський, очі б муляли чужі права, а не власні обов’язки.
Не оригінальний Президент і в головних положеннях своїх ініціатив: ліквідація недоторканості, двопалатний парламент і скорочення загальної кількості депутатів (а можливо - і їх каденції). Про недоторканість ніби все ясно, якби, не дай Бог, винести зараз це питання на референдум, то «за» проголосували б навіть пресловуті мертві душі, котрі, як відомо є активними учасниками усіх українських виборчих перегонів.
З палатами складніше. Чому саме дві? А третю - ума палату - куди дівати? Можна й ще парочку скликати, держава не збідніє. Якщо ж серйозно, то ідея поділу фізично непомірних повноважень парламенту навпіл є дуже навіть привабливою. Сенаторам - кадрові і контрольні питання, створення комісій, пошук вбивць Гонгадзе і мікрофонів Мельниченка, призначення суддів і отримання за це хабарів. А депутатам нижньої - первинна законотворчість, ухвалення бюджету, биття пик, формування уряду і теліпання язиками. Тобто, як в більшості країн світу.
В тих же Штатах Сенат переобирають шматками кожні два роки плюс періодичні вибори до Палати представників. Уявляєте - яке це щастя, мати постійнодіючі вибори? Замість масових інфарктів, пов’язаних з достроковим розпуском парламенту - масовий пофігізм. Бо навіщо достроково розпускати, якщо й так пару місяців і знову «добрий вечір»?
Ідеально - звісно, з президентської точки зору - це скорочення кількості депутатів до одного і його щоденні перевибори. За такого розкладу можна і однією палатою обійтись.
Можу закластися на великі гроші, що нічого з запропонованого не пройде горнила узгоджень і домовленостей. Дуже навіть може бути, що замість поганої (жахливої, недолугої і т.д.) Конституції ухвалять іншу. Гарну, добру і т.п. Та, як це буває у житті, дуже скоро з тендітної нареченої новий Основний закон перетвориться на грубу і крикливу, а головне - не милу дружину. І що тоді?
Може не лише на кількість палат пеняти і бодай іноді подивитись в дзеркало? Це, до речі, не тільки Президента стосується.
АНЕКДОТ В ТЕМУ
Після того, як Ющенко висунув ідею з двопалатним парламентом, Мороз зрозумів, що або обидві палати засідатимуть в одному приміщенні, або Ющенко доведеться подарувати йому ще два крісла.
censor.net.ua
Це вона, негідна, винна в усіх непорозуміннях і негараздах. Це через неї достойники не можуть знайти спільної мови. Навіть дивно, що з такою репутацією День Конституції все ще червоний в календарі.
Віктор Андрійович, обіймаючи президентське крісло, задумав пореформувати в першу чергу Верховну Раду. Це більше ніж зрозуміло. Бо коли він обіймав крісло депутата його ініціативи були спрямовані на переформат президентських повноважень. Можна впевнено говорити, що він в такій мімікрії не оригінальний. Будь на його місці хоч Віктор Федорович, хоч Папа Римський, очі б муляли чужі права, а не власні обов’язки.
Не оригінальний Президент і в головних положеннях своїх ініціатив: ліквідація недоторканості, двопалатний парламент і скорочення загальної кількості депутатів (а можливо - і їх каденції). Про недоторканість ніби все ясно, якби, не дай Бог, винести зараз це питання на референдум, то «за» проголосували б навіть пресловуті мертві душі, котрі, як відомо є активними учасниками усіх українських виборчих перегонів.
З палатами складніше. Чому саме дві? А третю - ума палату - куди дівати? Можна й ще парочку скликати, держава не збідніє. Якщо ж серйозно, то ідея поділу фізично непомірних повноважень парламенту навпіл є дуже навіть привабливою. Сенаторам - кадрові і контрольні питання, створення комісій, пошук вбивць Гонгадзе і мікрофонів Мельниченка, призначення суддів і отримання за це хабарів. А депутатам нижньої - первинна законотворчість, ухвалення бюджету, биття пик, формування уряду і теліпання язиками. Тобто, як в більшості країн світу.
В тих же Штатах Сенат переобирають шматками кожні два роки плюс періодичні вибори до Палати представників. Уявляєте - яке це щастя, мати постійнодіючі вибори? Замість масових інфарктів, пов’язаних з достроковим розпуском парламенту - масовий пофігізм. Бо навіщо достроково розпускати, якщо й так пару місяців і знову «добрий вечір»?
Ідеально - звісно, з президентської точки зору - це скорочення кількості депутатів до одного і його щоденні перевибори. За такого розкладу можна і однією палатою обійтись.
Можу закластися на великі гроші, що нічого з запропонованого не пройде горнила узгоджень і домовленостей. Дуже навіть може бути, що замість поганої (жахливої, недолугої і т.д.) Конституції ухвалять іншу. Гарну, добру і т.п. Та, як це буває у житті, дуже скоро з тендітної нареченої новий Основний закон перетвориться на грубу і крикливу, а головне - не милу дружину. І що тоді?
Може не лише на кількість палат пеняти і бодай іноді подивитись в дзеркало? Це, до речі, не тільки Президента стосується.
АНЕКДОТ В ТЕМУ
Після того, як Ющенко висунув ідею з двопалатним парламентом, Мороз зрозумів, що або обидві палати засідатимуть в одному приміщенні, або Ющенко доведеться подарувати йому ще два крісла.
censor.net.ua