Його зоря зійшла на небеса...Пам"яті Андрія Кузьменка.
"А пам'ятаєш" ,як "Вони жили красиво", "Ніби в раю". "Говорили і курили", мали "Плани", "В ліжку спали", дивилися "Фільм" і пили "Пиво як воду" . Часто ходили в "Театр" і на різні "Паті". Він був "Герой" і мав "Очі, що міняли колір", а вона носила "Коралі" і "Червоні колготки". То були "Дивні люди", в принципі "Троха як всі" не розуміли "Той прикрий світ", любили "Наше місто" і не любили "Рекламу".
А одного разу, "То було давно", якесь "Ненормальне літо", вона захотіла "Спокою", на "Море", і "Хай буде дощ", і хай ми "Усталі". А він тоді вже мав "Зламані крила", і подарував їй тільки "Поцілунок", тоді в очах вона побачила "Два озера,повні сліз". "Годі вже"!!! "Не треба, нікому то не треба", більше "Нема нас", і "Не разом ми" і він пішов ...."Німий"...
"Шось зимно" стало, він "Шукав свій дім" , а вона лишилася в себе "Вдома одна".... Він сів на "Поїзд", був "Змучений", "Ліг спати, і вмер"...став "Птахом"....а думав "До смерті довше" буде...
Click to viewМісяць. Вечірній Львів. Тисячі людей.
Свічки, відблиски заплаканих очей,
Тебе нема, сам на сам лишив своїх дітей,
Відлетів далеко до небачених зорей.
Знаєш, ти покинув нас раптово,
Львівський батяр , Оракул і Орфей.
Ми знесилено впадаємо у тужну кому:
Твоя історія закінчилась в сей день.
Душа співа над нашими містами,
Де ми скорбно споглядаємо крізь ніч.
Один за одним ми співаємо рядами
Пісні твої,що линуть зусебіч.
«Старі фотографії» , «Квінти» і «Мама»
«…Робили нас щасливими людьми…»,
«Люди як кораблі» - наша кардіограма,
Без «Випускного» , не сплакнеш щирими слізьми.
І «Танець пінгвіна» робив страшно веселих,
В душах створив «Місця щасливих людей».
Та линув по місту «То є Львів» з уст наших замерзлих,
І все, що нам дав, буде линуть потужно до твоїх зорей.
Знаю,ти хотів «…політати десь під небом…»,
Бо з висоти птахів хотів побачить нас.
Спасибі, що пустив у нас свій дужий геном:
Бо «Сам собі країна» - стала провідником цілих мас .
Твоя країна була колись суцільна «Руїна»,
А тепер, пустивши корені, народжується знову.
Колись ми всі нарешті гордо скажем: «Україна»,
Завдяки твоєму вперто-прозорому слову.
02.02.2015
Остап Сіромаха
«Якби я знав», що вічність не для мене,
Й «Останній раз» я сяду за кермо,
«А пам’ятаєш» як текла по венах,
Моя «Ще одна пісня про любов»?
Як я писав свій «Лист до друга»,
і згадував наш разом «Випускний»,
«Нам казали», що життя - то злітна смуга,
Та все таки «Нас кинули» на ній.
А знаєш ти - всі «Люди - кораблі»,
Ще згадую як це казала «Мама»,
Й коли гортала «Старі фотографії» мої,
Ось тут «Львів», а ось моя сама сама.
Хотів би зараз «Притулитись», ти ж одна,
І просто так сидіти і «Мовчати»,
Я врешті решт скажу - «Спи собі сама»,
Але так не хотілось це казати…
«Давай з тобою» не тримати зла,
«Я сховаю тебе» в моїм серці довічно,
«Пусти мене» туди, що люди називають небеса,
Ти ж знаєш… «Та ніщо не вічне».
Це зрозуміло, кожен в світі гість,
Ніхто не зна, чи доживе до ранку,
Але піти з життя у 46
Це долі незбагнена забаганка.
Чому вона зі смаком вибира
Талановитих, мужніх, повних сили,
Невже для долі і буття це гра,
А ми лише ляльки її безсилі?
Хто вибира to be or not to be?
Хто замовляє засухи і зливи?
Прости, Кузьма, я не казав тобі,
Ти був серед найкращих особливим.
Хай буде пухом батьківська земля,
Хай ангели зустрінуть твою душу!
Щось зимно!
Лиш твоє ім'я
Цю крижану гармонію порушить.
Є. Рибчинський
https://www.youtube.com/watch?v=SEUHqWGwcec&list=RDSEUHqWGwcec#t=7
Його зоря зійшла на небеса,
Його душа навіки серед нас.
Запалюючи те, що не згаса,
Він став вогнем для чорно-білих мас.
Є зорі, що ледь-ледь мерехкотять,
Його ж - горіла на усю країну,
Але чому потрібно догорать,
Ставши для неї найріднішим ?
Є люди, для нас послані з небес,
Але назад їх забирають рано.
У кожній пісні знов Кузьма воскрес
І в кожнім слові гинути не стане.
Його пісні ще нас переживуть
І нами будуть співані не раз,
Він серед тих, хто досі світить путь,
Ставши вогнем для чорно-білих мас...
Оригинал записи и комментарии на LiveInternet.ru