Про сайт "Coursera" і теоретичну голівудщину
По френдстрічці вже прокотилася хвиля захоплення Курсерою. Я не менш захоплено піддакувала про себе, але стримувала свої відгуки, поки не підтягну всі хвости по своєму першому курсерівському курсу "The Language of Hollywood". Річ у тім, що свій сертифікат за нього я отримала ще в березні, але трохи змахлювала і повгадувала відповіді, не додивившись всіх заданих фільмів. Ось нарешті додивилася, тож звітую!
Почнемо з кінопрограми. В межах курсу ми мали переглянути 10 фільмів, 9 з яких були випущені з 1928 по 1955 р. (+1 сучасний, 2002 р.), 2 - німі, 6 - чорно-білі. Ось повний перелік, хронологічно зліва направо:
Фільми і лекції були поділені на три частини: ера німого кіно, ера звукового кіно, ера кольору. Цікаво (хоча цілком логічно, але я про це раніше не задумувалась) те, що перші фільми кожної ери - дуже слабкі, бо всю увагу беруть на себе нові технології, лишаючи мало місця мистецтву. Справді, якщо порівняти, наприклад, останні німі фільми і перші звукові, контраст на користь перших разючий.
Взагалі, лекції Скотта Хіггінса з Wesleyan University були надзвичайно цікаві і динамічні, хоча подавалися в основному під кутом технологій і новацій. Підозрюю, що наші естетичні смаки трохи розходяться, бо він як справжній американець сповідує віру у прогрес і те, що нове є краще, тоді як я маю певні ретроградні схильності. Наприклад, зараз він досліджує технологію 3Д, яка, на його думку, якраз ще не утряслася і тому поки так собі, але за нею майбутнє. Я ж особисто схильна до висновку, що Голівуд помер для мене роках в 1960-х, коли став вдаватися аж до дуже дешевих трюків, щоб досягти своєї основної мети: "Feel now, think later" (if ever - додаю я). Хоча, звісно, завжди є місце виняткам.
Щодо фільмів, з усієї програми я так і не змогла подивитися два, через особисту антипатію: "Monkey Business" i "The Adventures of Robin Hood" (але чесно і детально їх попрокручувала, так що моя совість чиста). От не розумію я цих кривляк братів Маркс, і хоч трісни. "Робін Гуд" же здався слабкою пафосною грою в яскравих костюмчиках кольорів "вирви око", де навіть на жертвах запеклих боїв ці костюмчики випрані і випрасувані - якось непереконливо.
Не надто хитрі сюжетно, але візуально приємні "Ангел вулиці", "Порти Нью-Йорка", "Все, що дозволено небесами". Дуже зворушлива "Стежка самотньої сосни" з чудовим витонченим саундтреком. Несподівано крутий Адам Сендлер у "Коханні, що збиває з ніг" (якщо ви, як і я раніше, упереджені до цього актора, дайте йому шанс! тут прекрасний і він, і сам фільм).
А найулюбленішим стало кіно "Обличчя зі шрамом" (1932) - дуже несподівано для мене, бо ніколи не любила гангстерські фільми. Але після цього фільму я просто сиділа з відкритим ротом всі десять хвилин титрів. Це півтори години довершеності - у картинці, в образах, у грі акторів, але не вірте мені, дивіться самі! (Кажуть, рімейк з Аль Пачіно 1983-го року теж хороший, треба буде глянути, але трохи хвилююся через високу планку, поставлену оригіналом:))
Ну і хвалюся сертифікатиком:
Позаписувалася ще на купу курсів, один вже успішно прогуляла, тому буду хвалитися по мірі завершення:)
Почнемо з кінопрограми. В межах курсу ми мали переглянути 10 фільмів, 9 з яких були випущені з 1928 по 1955 р. (+1 сучасний, 2002 р.), 2 - німі, 6 - чорно-білі. Ось повний перелік, хронологічно зліва направо:
Фільми і лекції були поділені на три частини: ера німого кіно, ера звукового кіно, ера кольору. Цікаво (хоча цілком логічно, але я про це раніше не задумувалась) те, що перші фільми кожної ери - дуже слабкі, бо всю увагу беруть на себе нові технології, лишаючи мало місця мистецтву. Справді, якщо порівняти, наприклад, останні німі фільми і перші звукові, контраст на користь перших разючий.
Взагалі, лекції Скотта Хіггінса з Wesleyan University були надзвичайно цікаві і динамічні, хоча подавалися в основному під кутом технологій і новацій. Підозрюю, що наші естетичні смаки трохи розходяться, бо він як справжній американець сповідує віру у прогрес і те, що нове є краще, тоді як я маю певні ретроградні схильності. Наприклад, зараз він досліджує технологію 3Д, яка, на його думку, якраз ще не утряслася і тому поки так собі, але за нею майбутнє. Я ж особисто схильна до висновку, що Голівуд помер для мене роках в 1960-х, коли став вдаватися аж до дуже дешевих трюків, щоб досягти своєї основної мети: "Feel now, think later" (if ever - додаю я). Хоча, звісно, завжди є місце виняткам.
Щодо фільмів, з усієї програми я так і не змогла подивитися два, через особисту антипатію: "Monkey Business" i "The Adventures of Robin Hood" (але чесно і детально їх попрокручувала, так що моя совість чиста). От не розумію я цих кривляк братів Маркс, і хоч трісни. "Робін Гуд" же здався слабкою пафосною грою в яскравих костюмчиках кольорів "вирви око", де навіть на жертвах запеклих боїв ці костюмчики випрані і випрасувані - якось непереконливо.
Не надто хитрі сюжетно, але візуально приємні "Ангел вулиці", "Порти Нью-Йорка", "Все, що дозволено небесами". Дуже зворушлива "Стежка самотньої сосни" з чудовим витонченим саундтреком. Несподівано крутий Адам Сендлер у "Коханні, що збиває з ніг" (якщо ви, як і я раніше, упереджені до цього актора, дайте йому шанс! тут прекрасний і він, і сам фільм).
А найулюбленішим стало кіно "Обличчя зі шрамом" (1932) - дуже несподівано для мене, бо ніколи не любила гангстерські фільми. Але після цього фільму я просто сиділа з відкритим ротом всі десять хвилин титрів. Це півтори години довершеності - у картинці, в образах, у грі акторів, але не вірте мені, дивіться самі! (Кажуть, рімейк з Аль Пачіно 1983-го року теж хороший, треба буде глянути, але трохи хвилююся через високу планку, поставлену оригіналом:))
Ну і хвалюся сертифікатиком:
Позаписувалася ще на купу курсів, один вже успішно прогуляла, тому буду хвалитися по мірі завершення:)