“УКРАИНСКАЯ СОЗНАТЕЛЬНАЯ МОЛОДЕЖЬ ДОЛЖНА МАССОВО И ДОБРОВОЛЬНО ИДТИ В КАДРЫ УКРАИНСКОЙ ПОЛИЦИИ...”
Бандеровский переворот на Украине и продолжающийся геноцид населения Юго-Востока Украины со стороны украинских силовиков и прежде всего боевиков националистических организаций все острее привлекает внимание современных исследователей украинского национализма к феномену, который можно условно определить, как «бандеровская ДНК». Например, уважаемый Александр Дюков и другие специалисты обратили внимание на почти визуальное совпадение политической практики украинских националистов в отношении своих политических противников в ходе киевского майдана 2013-2014 гг., вплоть до мельчайших деталей, с известными акциями оуновцев в ходе еврейских погромов во Львове летом 1941 года.
Безусловно, одним из периодов новейшей истории Украины, который подвергается наиболее беспардонным фальсификациям, является начальный период Великой Отечественной войны и роль украинских националистов, как прямых пособников нацистов. Эта роль наиболее ярко проявилась в участии ОУН в подразделениях так называемой украинской вспомогательной полиции, сформированной немцами для осуществления политики геноцида на оккупированной территории СССР.
В 2004 году группа официальных украинских историков, перед которыми властными органами Украины была поставлена задача создать соответствующий идеологический климат для зомбирования населения Украины (прежде всего молодежи) в духе интегрального национализма, предприняла беспрецедентную попытку перекроить новейшую историю Украины по бандеровским лекалам. Результатом их усилий стала публикация “Організація українських націоналістів і Українська повстанська армія: Фаховий висновок робочої групи істориків при Урядовій комісії з вивчення діяльності ОУН і УПА”[1], вышедшая в академическом издательстве “Наукова думка” в 2005 году под эгидой Института истории Украины НАН Украины. Примерно в это же время выходит и коллективная монография «Організація українських націоналістів і Українська повстанська армія: Історичні нариси» [2].
В рубрике 7-й, весьма красноречиво озаглавленной “Переход украинских националистов на антинемецкие позиции”, украинским историкам, в стиле пресловутых партийных тезисов к красным дата календаря, давались “вказивки”, как “правильно” освещать сотрудничество украинских националистов, прежде всего бандеровцев, с гитлеровским режимом.
Из этого “темника” украинских историков например, мы вдруг узнаем, что:
“Щоб тримати під контролем окуповану територію, нацисти озброювали створювані ними з місцевого населення допоміжні формування. Це не порушувало суті гітлерівського принципу: на захід від Уралу ніхто, крім німця, не може носити зброю. Суть принципу полягала в тому, щоб не допустити існування організацій з бойовиками, створюваних не окупаційною адміністрацією, а місцевим населенням.
Українські націоналісти мусили пристосовуватися до ситуації. На нелегальних зустрічах під Львовом у жовтні 1941 р., визначених пізніше як І-а конференція ОУН(Б), М. Лебедь, Д.Мирон, Л. Климів, В. Кук та інші керівники опрацювали нову тактику: з німцями в конфлікт не вступати, перейти у підпілля, всебічно використовувати можливості легальної роботи. Першочерговим завданням ставав військовий вишкіл кадрів, що досягалося проникненням націоналістів у підрозділи української допоміжної поліції.” [3]
Украинский историк националистического направления И. К. Патриляк в своей монографии “Військова діяльність ОУН(б) у 1940 - 1942 рр.”, изданной под эгидой Института истории Украины НАН Украины, вопреки фактам утверждает:
“Досліджуючи питання, пов'язані з утворенням відділів Української народної міліції, передусім слід зазначити, що ця воєнізована структура не є прямою попередницею Української допоміжної поліції.
Якщо остання формувалася з добровольців (часто з військовополонених червоноармійців) (або взагалі без участі) українських політичних партій і груп* [*Про допоміжну поліцію детальніше див. Боляновський А. Українські військові формування в збройних силах Німеччини (1939-1945). - Львів, 2003.] , то перша навпаки формувалася з ініціативи ОУН(Б) при мовчазній згоді німецького військового керівництва.”4
“Із документів дізнаємося, що службовці УНМ [Української національної міліції], які були членами ОУН(Б) впродовж липня-серпня 1941 р. були в повній розгубленості й не мали жодних чітких інструкцій від свого керівництва. Та й чи можна було очікувати виважених вказівок, якщо самі провідники Організації, вже перебуваючи під домашнім арештом у Берліні, ніяк не могли остаточно визначитися зі своїм ставленням до Німеччини.” [4]
На самом деле инструкции были - об этом ниже. И националистические организации, прежде всего ОУН(б), принимали деятельное участие в формировании украинской вспомогательной полиции с целью оказания помощи немцам.
Ныне покойный украинский историк А. В. Кентий, который почти 11 лет проработал на разных должностях в архиве Института истории партии при ЦК Компартии Украины, а затем после 1991 года “перековался” и написал серию пробандеровских монографий на основе тенденциозно подобранных архивных документов, в разделе озаглавленном “Перехід ОУН(Б) на антинімецькі позиції (1941-1942)” в коллективной монографии “Організація українських націоналістів і Українська повстанська армія: Історичні нариси” (НАН України; Інститут історії України / С.В. Кульчицький (відп.ред.). - К.: Наук. думка, 2005. - 495 с.), в частности упоминает архивный документ - бандеровскую инструкцию, суть которой состояла в том, что “национально-сознательная молодежь” должна “массово добровольно” идти служить в кадры “украинской полиции” на Восточной Украине. А. В. Кентий ссылается на инструкцию ОУН(б) осени 1941 года, якобы хранящейся в ЦДАВО України, ф. 3838, оп. 2, спр. 1, арк. 24. Сам автор документ характеризует, как “вказивку одного из областных проводов УОН на ЗУЗ [западноукраинских землях]". Самое интересное, что опытный архивист Кентий, много лет проработавший в архивах Украины, в том числе в истпарте, мягко говоря, нагло врет. По указанной ссылке в фонде содержатся документы УПА, в частности доклады о санитарном состоянии подразделений. Сам же фонд не содержит каких-либо документов датированных до 1942 года. Чтобы не быть голословным приведу ссылку с сайта ЦДАВО, где содержится характеристика фонда 3838[5].
С другой стороны, вполне понятно, что националистические историки хотели бы изобразить коллаборационизм украинских националистов, как “массовое проникновение” “национально-свидомой” молодежи в украинскую вспомогательную полицию для приобретения соответствующей войсковой подготовки у немцев. Более того, официальная украинская историография стремится представить сотрудничество с немцами как незначительный эпизод в истории взаимоотношений немцев и бандеровцев и свести этот эпизод только к 1941 году. Нас уверяют, что бандеровцы, наконец-то разобрались и твердо перешли на “антинемецкие позиции” и продолжали “принципиально бороться” против гитлеровцев чуть ли не с осени 1941 года.
В нашем распоряжении находится документ - инструкция ОУН(б), датированная мартом 1942 года. Это - не инструкция одного из областных проводов ОУН(б), а самой что ни на есть верхушки бандеровской организации. Ее содержание довольно красноречиво указывает на то, что бандеровцы продолжали служить немцам, несмотря на бутафорские “почетные” аресты руководителей ОУН(б) после провозглашения акта “самостийности” 30 июня 1941 года в оккупированном гитлеровцами Львове. Она почти слово в слово повторяет то, что бандеровское руководство требовало от рядовых членов ОУН осенью 1941 года - поступать на службу немцам. Приведем скан документа полностью и без купюр:
“Інструкції
Провідному активові ОУН
І. В більшості округ ЗУЗ появились оголошення влади про набір української молоді до служби в Укр. Поліції на СУЗ.
Українська національно свідома молодь повинна масово, добровільно зголошуватись в кадри Укр. Поліції. В тому напрямі провести серед Української молоді пропаганду вказуючи на доцільність такої постанови Української Націоналістично-свідомої молоді.
Зголошуватись молоді в різною освітою. Потрібно якнайбільше молоді з середньою. Можуть бути річникі 25-35 літ.
Обовязково потрібно, щоб з кожної станиці зголосились між іншим [3 ох] організованих людей, що велиб район.
Для тих людей устійнити клички, зобовязати їх негайно прибути на місце подати свою адресу.
Спис тих людей - клички передати вгору. Інструкції ці якнайскорше таємно подати до виконання.
ІІ. Колиб в терені проходив набір українців до відділів охорни підприємств тощо укр. Молоді таксамо поставитись позитивно як у попередньому випадку. Мається на думці т.зв. веркшуци (Вергегутз) на наших теренах.
ІІІ. Провести серед Укр. Молоді пропаганду за вступом у фахові школи, які утворились в краю. (друкарські, гарбарські і т.п.) Організація наша повинна влинути, щоб укр. Молодь ішла до шкіл і охочо набувала освіти.
Вступ у ті школи й курси охоронить молодь від примусових таборів праці і виїзду на примусову працю поза Українські землі, незалежно від того, що наш національний інтерес вимагає, щою укр. молодь набула якнайбільше технічних и фахових знань.
Цієї справи допильнувати. Про перехід наших людей на науку до міста повідомляти все властивий провід для перебрання їх до праці в орг. на іншому місці побуту.
Ці інструкції виконувати при співдіянні з провідником активу і юнацтва.
Ці інструкції передати до району вкючно (нище району устно).
29.ІІІ.1942 р.
П.С.
Зголошуватись на адресу:
Команда Укр. Поліції
Львів ул. Смольских пл. Смольки
До подання залучити:
1) Метрика або відпис
2) Свідоцтво моральности
3) Життєпис”
Источник: ЦДАВО України, ф. 3833, оп. 1, спр. 46, арк. 8.
Националистические официальные историки выдвигают аргумент о том, что бандеровцы якобы заботились о профессиональной подготовке молодежи и о том, чтобы их не угнали в Германию. Еще один аргумент из того же мифологического арсенала - о том, что бандеровским кадрам нужен был «вышкил», т.е. подготовка в «борьбе за самостийну Украину». На самом деле, речь идет о шкурных оуновских интересах - пунктом первым стоит призыв идти “массово и добровольно” в руководимую немцами вспомогательную украинскую полицию, которая уже к тому времени запятнала себя соучастием в гитлеровском геноциде. О преступных деяниях украинской вспомогательной полиции уже было сказано достаточно. Желающие могут обратиться к многочисленным опубликованным документам.
Что же касается теории «вышкила», приведем убедительные данные, представленные канадским социологом Иваном Качановским.
В частности, И. Качановский указывает, что с началом гитлеровской оккупации Украины, обе фракции ОУН, бандеровцы и мельниковцы, учредили полицейские формирования, главным образом на Западной Украине. Хотя эти полицейские формирования были реорганизованы немцами во вспомогательную полицию осенью 1941 года и значительное число оуновских руководителей и рядовых членов были вычищены из полиции и даже арестованы, ОУН продолжала осуществлять значительный неформальный контроль над многими подразделениями вспомогательной полиции, в особенности на Волыни и в Галиции. Местная полиция помогала осуществлять политику геноцида немцев в отношении евреев, украинцев, русских, белорусов и поляков, принимая участие в массовых казнях и акциях, направленных на физическое уничтожение всего еврейского населения и значительной части украинского, русского, белорусского и польского населения[6].
Более того, проведенный канадским социологом анализ 118 биографических справок членов ОУН(б) и главарей УПА на Украине во время второй мировой войны показывает, что по меньшей мере 46% из них занимали высшие чины в районных и местных органах полиции и администрации, батальонах «Нахтигаль» и «Роланд», дивизии СС «Галичина» или учились в организованных немцами военных и разведывательных школах, главным образом, в начале второй мировой войны. По крайней мере 23% главарей ОУН(б) и УПА на Украине служили во вспомогательной полиции, батальоне шуцманшафта 201 и других полицейских формированиях, 18% - в военных и разведывательных школах в Германии и оккупированной Польше, 11% - в батальонах «Нахтигаль» и «Роланд», 8% - в районных и местных административных органах на Украине во время нацистской оккупации и 1% - в дивизии СС «Галичина» . Число нацистских коллаборационистов среди руководителей ОУН(б) и УПА возможно будет выше указанных оценок, поскольку во многих случаях информация, касающаяся их деятельности в оккупированной Украине и Польше в начале войны, еще недоступна для исследователей[7].
Приведенный нами архивный документ - еще одно доказательство сознательной и постоянной ориентации руководства бандеровцев на сотрудничество с гитлеровской Германией. Получение профессиональной подготовки, о которой говорится в документе, подчинялось этой главной стратегической цели ОУН(б). А так называемая “двухфронтовая борьба” УОН(б), о которой столько написано официальной украинской историографией - не более, чем продукт бандеровского мифотворчества, которое продолжается в условиях фашистской вакханалии на Украине.
Постскриптум: В сборнике документов ОУН в 1942 році: Документи. - К.: Ін-т історії України НАН України, 2006. - 243 с. этот документ отсутствует.
[1] Організація українських націоналістів і Українська повстанська армія: Фаховий висновок робочої групи істориків при Урядовій комісії з вивчення діяльності ОУН і УПА / НАН України; Інститут історії України. - К.: Наук. думка, 2005. - 53 с.
[2] Організація українських націоналістів і Українська повстанська армія: Історичні нариси / НАН України; Інститут історії України / С.В. Кульчицький (відп.ред.). - К.: Наук. думка, 2005. - 495 с.
[3] Організація українських націоналістів і Українська повстанська армія: Фаховий висновок…, с. 14.
[4] Там же, с. 235.
[5] http://tsdavo.gov.ua/4/stocks/62563941/.
[6] Berkhoff, Karel C. Harvest of Despair: Life and Death in Ukraine under Nazi Rule. Cambridge: Harvard UP, 2004; Brandon, Ray and Wendy Lower (eds.). The Shoah in Ukraine: History, Testimony, Memorialization. Bloomington: Indiana UP, 2008; Дюков А.Р. Второстепенный враг: ОУН, УПА и решение «еврейского вопроса» / Послесл. Ю. Шевцова. М.: REGNUM, 2008; Ivan Katchanovski (2010): The Politics of Soviet and Nazi Genocides in Orange Ukraine, Europe-Asia Studies, 62:6, 973-997; Політичний терор і тероризм в Україні ХІХ-ХХ ст.: Історичні нариси / НАН України; Інститут історії України / Відп. ред. В. А. Смолій. - К.: Наук. думка, 2002.
[7] Полностью с работой Качановского можно ознакомиться здесь [http://uottawa.academia.edu/IvanKatchanovski/Papers/440722/Terrorists_or_National_Heroes_Politics_of_the_OUN_and_the_UPA_In_Ukraine]
Безусловно, одним из периодов новейшей истории Украины, который подвергается наиболее беспардонным фальсификациям, является начальный период Великой Отечественной войны и роль украинских националистов, как прямых пособников нацистов. Эта роль наиболее ярко проявилась в участии ОУН в подразделениях так называемой украинской вспомогательной полиции, сформированной немцами для осуществления политики геноцида на оккупированной территории СССР.
В 2004 году группа официальных украинских историков, перед которыми властными органами Украины была поставлена задача создать соответствующий идеологический климат для зомбирования населения Украины (прежде всего молодежи) в духе интегрального национализма, предприняла беспрецедентную попытку перекроить новейшую историю Украины по бандеровским лекалам. Результатом их усилий стала публикация “Організація українських націоналістів і Українська повстанська армія: Фаховий висновок робочої групи істориків при Урядовій комісії з вивчення діяльності ОУН і УПА”[1], вышедшая в академическом издательстве “Наукова думка” в 2005 году под эгидой Института истории Украины НАН Украины. Примерно в это же время выходит и коллективная монография «Організація українських націоналістів і Українська повстанська армія: Історичні нариси» [2].
В рубрике 7-й, весьма красноречиво озаглавленной “Переход украинских националистов на антинемецкие позиции”, украинским историкам, в стиле пресловутых партийных тезисов к красным дата календаря, давались “вказивки”, как “правильно” освещать сотрудничество украинских националистов, прежде всего бандеровцев, с гитлеровским режимом.
Из этого “темника” украинских историков например, мы вдруг узнаем, что:
“Щоб тримати під контролем окуповану територію, нацисти озброювали створювані ними з місцевого населення допоміжні формування. Це не порушувало суті гітлерівського принципу: на захід від Уралу ніхто, крім німця, не може носити зброю. Суть принципу полягала в тому, щоб не допустити існування організацій з бойовиками, створюваних не окупаційною адміністрацією, а місцевим населенням.
Українські націоналісти мусили пристосовуватися до ситуації. На нелегальних зустрічах під Львовом у жовтні 1941 р., визначених пізніше як І-а конференція ОУН(Б), М. Лебедь, Д.Мирон, Л. Климів, В. Кук та інші керівники опрацювали нову тактику: з німцями в конфлікт не вступати, перейти у підпілля, всебічно використовувати можливості легальної роботи. Першочерговим завданням ставав військовий вишкіл кадрів, що досягалося проникненням націоналістів у підрозділи української допоміжної поліції.” [3]
Украинский историк националистического направления И. К. Патриляк в своей монографии “Військова діяльність ОУН(б) у 1940 - 1942 рр.”, изданной под эгидой Института истории Украины НАН Украины, вопреки фактам утверждает:
“Досліджуючи питання, пов'язані з утворенням відділів Української народної міліції, передусім слід зазначити, що ця воєнізована структура не є прямою попередницею Української допоміжної поліції.
Якщо остання формувалася з добровольців (часто з військовополонених червоноармійців) (або взагалі без участі) українських політичних партій і груп* [*Про допоміжну поліцію детальніше див. Боляновський А. Українські військові формування в збройних силах Німеччини (1939-1945). - Львів, 2003.] , то перша навпаки формувалася з ініціативи ОУН(Б) при мовчазній згоді німецького військового керівництва.”4
“Із документів дізнаємося, що службовці УНМ [Української національної міліції], які були членами ОУН(Б) впродовж липня-серпня 1941 р. були в повній розгубленості й не мали жодних чітких інструкцій від свого керівництва. Та й чи можна було очікувати виважених вказівок, якщо самі провідники Організації, вже перебуваючи під домашнім арештом у Берліні, ніяк не могли остаточно визначитися зі своїм ставленням до Німеччини.” [4]
На самом деле инструкции были - об этом ниже. И националистические организации, прежде всего ОУН(б), принимали деятельное участие в формировании украинской вспомогательной полиции с целью оказания помощи немцам.
Ныне покойный украинский историк А. В. Кентий, который почти 11 лет проработал на разных должностях в архиве Института истории партии при ЦК Компартии Украины, а затем после 1991 года “перековался” и написал серию пробандеровских монографий на основе тенденциозно подобранных архивных документов, в разделе озаглавленном “Перехід ОУН(Б) на антинімецькі позиції (1941-1942)” в коллективной монографии “Організація українських націоналістів і Українська повстанська армія: Історичні нариси” (НАН України; Інститут історії України / С.В. Кульчицький (відп.ред.). - К.: Наук. думка, 2005. - 495 с.), в частности упоминает архивный документ - бандеровскую инструкцию, суть которой состояла в том, что “национально-сознательная молодежь” должна “массово добровольно” идти служить в кадры “украинской полиции” на Восточной Украине. А. В. Кентий ссылается на инструкцию ОУН(б) осени 1941 года, якобы хранящейся в ЦДАВО України, ф. 3838, оп. 2, спр. 1, арк. 24. Сам автор документ характеризует, как “вказивку одного из областных проводов УОН на ЗУЗ [западноукраинских землях]". Самое интересное, что опытный архивист Кентий, много лет проработавший в архивах Украины, в том числе в истпарте, мягко говоря, нагло врет. По указанной ссылке в фонде содержатся документы УПА, в частности доклады о санитарном состоянии подразделений. Сам же фонд не содержит каких-либо документов датированных до 1942 года. Чтобы не быть голословным приведу ссылку с сайта ЦДАВО, где содержится характеристика фонда 3838[5].
С другой стороны, вполне понятно, что националистические историки хотели бы изобразить коллаборационизм украинских националистов, как “массовое проникновение” “национально-свидомой” молодежи в украинскую вспомогательную полицию для приобретения соответствующей войсковой подготовки у немцев. Более того, официальная украинская историография стремится представить сотрудничество с немцами как незначительный эпизод в истории взаимоотношений немцев и бандеровцев и свести этот эпизод только к 1941 году. Нас уверяют, что бандеровцы, наконец-то разобрались и твердо перешли на “антинемецкие позиции” и продолжали “принципиально бороться” против гитлеровцев чуть ли не с осени 1941 года.
В нашем распоряжении находится документ - инструкция ОУН(б), датированная мартом 1942 года. Это - не инструкция одного из областных проводов ОУН(б), а самой что ни на есть верхушки бандеровской организации. Ее содержание довольно красноречиво указывает на то, что бандеровцы продолжали служить немцам, несмотря на бутафорские “почетные” аресты руководителей ОУН(б) после провозглашения акта “самостийности” 30 июня 1941 года в оккупированном гитлеровцами Львове. Она почти слово в слово повторяет то, что бандеровское руководство требовало от рядовых членов ОУН осенью 1941 года - поступать на службу немцам. Приведем скан документа полностью и без купюр:
“Інструкції
Провідному активові ОУН
І. В більшості округ ЗУЗ появились оголошення влади про набір української молоді до служби в Укр. Поліції на СУЗ.
Українська національно свідома молодь повинна масово, добровільно зголошуватись в кадри Укр. Поліції. В тому напрямі провести серед Української молоді пропаганду вказуючи на доцільність такої постанови Української Націоналістично-свідомої молоді.
Зголошуватись молоді в різною освітою. Потрібно якнайбільше молоді з середньою. Можуть бути річникі 25-35 літ.
Обовязково потрібно, щоб з кожної станиці зголосились між іншим [3 ох] організованих людей, що велиб район.
Для тих людей устійнити клички, зобовязати їх негайно прибути на місце подати свою адресу.
Спис тих людей - клички передати вгору. Інструкції ці якнайскорше таємно подати до виконання.
ІІ. Колиб в терені проходив набір українців до відділів охорни підприємств тощо укр. Молоді таксамо поставитись позитивно як у попередньому випадку. Мається на думці т.зв. веркшуци (Вергегутз) на наших теренах.
ІІІ. Провести серед Укр. Молоді пропаганду за вступом у фахові школи, які утворились в краю. (друкарські, гарбарські і т.п.) Організація наша повинна влинути, щоб укр. Молодь ішла до шкіл і охочо набувала освіти.
Вступ у ті школи й курси охоронить молодь від примусових таборів праці і виїзду на примусову працю поза Українські землі, незалежно від того, що наш національний інтерес вимагає, щою укр. молодь набула якнайбільше технічних и фахових знань.
Цієї справи допильнувати. Про перехід наших людей на науку до міста повідомляти все властивий провід для перебрання їх до праці в орг. на іншому місці побуту.
Ці інструкції виконувати при співдіянні з провідником активу і юнацтва.
Ці інструкції передати до району вкючно (нище району устно).
29.ІІІ.1942 р.
П.С.
Зголошуватись на адресу:
Команда Укр. Поліції
Львів ул. Смольских пл. Смольки
До подання залучити:
1) Метрика або відпис
2) Свідоцтво моральности
3) Життєпис”
Источник: ЦДАВО України, ф. 3833, оп. 1, спр. 46, арк. 8.
Националистические официальные историки выдвигают аргумент о том, что бандеровцы якобы заботились о профессиональной подготовке молодежи и о том, чтобы их не угнали в Германию. Еще один аргумент из того же мифологического арсенала - о том, что бандеровским кадрам нужен был «вышкил», т.е. подготовка в «борьбе за самостийну Украину». На самом деле, речь идет о шкурных оуновских интересах - пунктом первым стоит призыв идти “массово и добровольно” в руководимую немцами вспомогательную украинскую полицию, которая уже к тому времени запятнала себя соучастием в гитлеровском геноциде. О преступных деяниях украинской вспомогательной полиции уже было сказано достаточно. Желающие могут обратиться к многочисленным опубликованным документам.
Что же касается теории «вышкила», приведем убедительные данные, представленные канадским социологом Иваном Качановским.
В частности, И. Качановский указывает, что с началом гитлеровской оккупации Украины, обе фракции ОУН, бандеровцы и мельниковцы, учредили полицейские формирования, главным образом на Западной Украине. Хотя эти полицейские формирования были реорганизованы немцами во вспомогательную полицию осенью 1941 года и значительное число оуновских руководителей и рядовых членов были вычищены из полиции и даже арестованы, ОУН продолжала осуществлять значительный неформальный контроль над многими подразделениями вспомогательной полиции, в особенности на Волыни и в Галиции. Местная полиция помогала осуществлять политику геноцида немцев в отношении евреев, украинцев, русских, белорусов и поляков, принимая участие в массовых казнях и акциях, направленных на физическое уничтожение всего еврейского населения и значительной части украинского, русского, белорусского и польского населения[6].
Более того, проведенный канадским социологом анализ 118 биографических справок членов ОУН(б) и главарей УПА на Украине во время второй мировой войны показывает, что по меньшей мере 46% из них занимали высшие чины в районных и местных органах полиции и администрации, батальонах «Нахтигаль» и «Роланд», дивизии СС «Галичина» или учились в организованных немцами военных и разведывательных школах, главным образом, в начале второй мировой войны. По крайней мере 23% главарей ОУН(б) и УПА на Украине служили во вспомогательной полиции, батальоне шуцманшафта 201 и других полицейских формированиях, 18% - в военных и разведывательных школах в Германии и оккупированной Польше, 11% - в батальонах «Нахтигаль» и «Роланд», 8% - в районных и местных административных органах на Украине во время нацистской оккупации и 1% - в дивизии СС «Галичина» . Число нацистских коллаборационистов среди руководителей ОУН(б) и УПА возможно будет выше указанных оценок, поскольку во многих случаях информация, касающаяся их деятельности в оккупированной Украине и Польше в начале войны, еще недоступна для исследователей[7].
Приведенный нами архивный документ - еще одно доказательство сознательной и постоянной ориентации руководства бандеровцев на сотрудничество с гитлеровской Германией. Получение профессиональной подготовки, о которой говорится в документе, подчинялось этой главной стратегической цели ОУН(б). А так называемая “двухфронтовая борьба” УОН(б), о которой столько написано официальной украинской историографией - не более, чем продукт бандеровского мифотворчества, которое продолжается в условиях фашистской вакханалии на Украине.
Постскриптум: В сборнике документов ОУН в 1942 році: Документи. - К.: Ін-т історії України НАН України, 2006. - 243 с. этот документ отсутствует.
[1] Організація українських націоналістів і Українська повстанська армія: Фаховий висновок робочої групи істориків при Урядовій комісії з вивчення діяльності ОУН і УПА / НАН України; Інститут історії України. - К.: Наук. думка, 2005. - 53 с.
[2] Організація українських націоналістів і Українська повстанська армія: Історичні нариси / НАН України; Інститут історії України / С.В. Кульчицький (відп.ред.). - К.: Наук. думка, 2005. - 495 с.
[3] Організація українських націоналістів і Українська повстанська армія: Фаховий висновок…, с. 14.
[4] Там же, с. 235.
[5] http://tsdavo.gov.ua/4/stocks/62563941/.
[6] Berkhoff, Karel C. Harvest of Despair: Life and Death in Ukraine under Nazi Rule. Cambridge: Harvard UP, 2004; Brandon, Ray and Wendy Lower (eds.). The Shoah in Ukraine: History, Testimony, Memorialization. Bloomington: Indiana UP, 2008; Дюков А.Р. Второстепенный враг: ОУН, УПА и решение «еврейского вопроса» / Послесл. Ю. Шевцова. М.: REGNUM, 2008; Ivan Katchanovski (2010): The Politics of Soviet and Nazi Genocides in Orange Ukraine, Europe-Asia Studies, 62:6, 973-997; Політичний терор і тероризм в Україні ХІХ-ХХ ст.: Історичні нариси / НАН України; Інститут історії України / Відп. ред. В. А. Смолій. - К.: Наук. думка, 2002.
[7] Полностью с работой Качановского можно ознакомиться здесь [http://uottawa.academia.edu/IvanKatchanovski/Papers/440722/Terrorists_or_National_Heroes_Politics_of_the_OUN_and_the_UPA_In_Ukraine]