сімейні цінності
Коли мені було 9 років до нас в гості приїхала з Луганську прабабуся Маня, мама маминої мами. Приїхала із 3-метровим товстим рулоном, добре, що тоді від вокзалу до нас був прямий трамвайний маршрут. Рулон виявився килимом з натуральної вовни 3 х 4м, справжній скарб. Разом зі скарбом приїхали таракани, чи з поїзду чи з самого Луганську. Килим привезли в подарунок мені і бабусі. Бабусина сестра в Луганську лишилася ображеною і влаштувала скандал, її обділили. Здається прабабуся боялася, що килим продадуть, тому повезла більш надійним родичам. Моя бабуся шляхетно відммовилася від своєї половини килиму на мою голову користь. Класти натуральний килим і ставити на нього зверху меблі було б недбальством, тому він прикрасив єдину вільну стіну батьківської 1-кімнатної квартири.
Так він провисів 15 років. Мама періодично натякала, що коли з'їду від них, буде мені приданне. Килим все ще вважався дуже хорошим, добротним і натуральним і вмовити маму його віддати поціновувачам радянської класики мені не вдавалося. Мама лякала, що віддасть килим мені, коли матиму власну квартиру. В мене була залізна відмазка - в малогабаритну він не влізе, на велику грошей нема і ніколи не буде і взагалі цей витвір мистецтва достойним як мінімум камінного залу. От буде в мене камінний зал, тоді заберу.
Договорилася я до того, що маю камінний зал , кухню-їдальню-коридор з каміном. Килим туди, на щастя не влазить, але оскільки місця в будинку значно більше ніж в батьківській квартирі, то ми його забрали. Була думка тимчасово покласти його в дитячу, там холодна підлога, Або в мою майстерню в підвалі і зробити там "сімейний архів" з відповідним складом всього що нажито нєпосільним трудом інтер'єром. Але він тут вже місяць лежить і я якось навіть розгорнути його не наважуюсь. Як же ж він мене гнітить, я продумую життєрадісну дитячу чи вільну і зручну для прибирання майстерню і в мене руки не піднімаються стелити туди цей килим.
Скоро дозрію до позиції "це мій подарунок, роблю що хочу" і розбазарю сімейне добро, віддавши якомусь любителю. В свою кімнату мама його класти не хоче, до речі. Якби його прабабуся власноруч зіткала, а не вистояла в черзі, я б напевно розділяла мамине трепетне ставлення, я так душа не лежить.
В додаток я отримала ще один килим від другої бабусі "у вас дом большой, найдете, где положить, ребенку будет хорошо сидеть". Ну там ще хоч можна його віднести до дядька на дачу, в нього теж маленька дитина, тим більше для дядька цей килим і купувався колись, тільки йому він теж не потрібний, бо він на дачу раз на рік влітку приїжджає на 2 тижні.
А я килими в принципі не люблю. Максимум щось світле чи невелике біля ліжка чи дитині в ігрову зону. 5 років із задовленням жила без килима .
Так він провисів 15 років. Мама періодично натякала, що коли з'їду від них, буде мені приданне. Килим все ще вважався дуже хорошим, добротним і натуральним і вмовити маму його віддати поціновувачам радянської класики мені не вдавалося. Мама лякала, що віддасть килим мені, коли матиму власну квартиру. В мене була залізна відмазка - в малогабаритну він не влізе, на велику грошей нема і ніколи не буде і взагалі цей витвір мистецтва достойним як мінімум камінного залу. От буде в мене камінний зал, тоді заберу.
Договорилася я до того, що маю камінний зал , кухню-їдальню-коридор з каміном. Килим туди, на щастя не влазить, але оскільки місця в будинку значно більше ніж в батьківській квартирі, то ми його забрали. Була думка тимчасово покласти його в дитячу, там холодна підлога, Або в мою майстерню в підвалі і зробити там "сімейний архів" з відповідним складом всього що нажито нєпосільним трудом інтер'єром. Але він тут вже місяць лежить і я якось навіть розгорнути його не наважуюсь. Як же ж він мене гнітить, я продумую життєрадісну дитячу чи вільну і зручну для прибирання майстерню і в мене руки не піднімаються стелити туди цей килим.
Скоро дозрію до позиції "це мій подарунок, роблю що хочу" і розбазарю сімейне добро, віддавши якомусь любителю. В свою кімнату мама його класти не хоче, до речі. Якби його прабабуся власноруч зіткала, а не вистояла в черзі, я б напевно розділяла мамине трепетне ставлення, я так душа не лежить.
В додаток я отримала ще один килим від другої бабусі "у вас дом большой, найдете, где положить, ребенку будет хорошо сидеть". Ну там ще хоч можна його віднести до дядька на дачу, в нього теж маленька дитина, тим більше для дядька цей килим і купувався колись, тільки йому він теж не потрібний, бо він на дачу раз на рік влітку приїжджає на 2 тижні.
А я килими в принципі не люблю. Максимум щось світле чи невелике біля ліжка чи дитині в ігрову зону. 5 років із задовленням жила без килима .