Мріє, не зрадь, станься живою :)
Віддавна маю мрію: зробити і видати історію Галичини, але не таку, як "Історія міст і сіл УРСР", хоча принцип організації інфи мав би бути таким самим - описати кожне місто і кожне село. Це мало б бути все: архівні дані і "жива" історія, фольклор (з записами обов'язково), лексика і фонетика місцевого діалекту діалекту, антропологія, локальна топоніміка, історія еміграції з села/міста. І як обробляють поле, що ставлять на стіл на Різдво, які рушники вишивають і якими кольорами малюють вікна, як кленуть і як путають коней, які мають забобони і які пам'ятники ставили і ставлять на цвинтарі, коли і куди їздять на базар і яких сіл/міст сусідів не люблять, які трави збирають на чай і яка взагалі там флора і фауна... Все-все :) Ідея не нова, звісно. Колись навіть хтось казав, що планують нову історію міст і сіл зробити, але чи роблять - чортзна. Це дуже копітка і складна праця не на один рік. Хай летить мрія, щоб не було пізно...
P.S. О, їздила*м вчора в Сянки (Ви вибачте - нічого особистого, але бойків я не дуже люблю:)))). У Сянках - ніц цікавого, тому пішла гуляти в бік Пікуя, але "битим шляхом". По дорозі назад на Ужоцькому перевалі закликали мене прикордонники каву пити (так є контрольний пункт), бо їм нудно. Дуже класні дядьки виявилися. Розказували, що ті корчі наші, а смерічки вже польські. Що тут кордон не дуже часто нелегально переходять, і що косулі по кордоні бігають, і що ведмедів розвелося багато. А ще казали, що хочуть страйкувати і перекривати дорогу, бо робиться в їхніх районах неподобство. А ще вони мене відвезли на вокзал і постійно намагалися нагодувати і дати в дорогу армійські тушівки (ясно, що це неочікувано приємно:)
Це була реінкарнація - сидіти з запашною кавою, дивитися згори на ті всі пахучі цвіти, зелені-презелені трави і дерева... Щастя, мабуть. Інша реальність.