Дністер-2011 або як "я ходив на вовка з ножем"
То не я на вовка з ножем, але сплав по Дністру відбувся. Начебто добре. Поки ві Львові дощило, Дністровський каньйон та околиці тішили спекою. Тільки один день дощило - в ніч на Купала якраз (всьо наніц промокло, якби не сміттєві кульочки, то й решта теж би було мокре), але після жертвоприношення Одіну в Гориглядах погодка стала на своє місце. Де-де, а на Дністрі має бути сонячно, і мають бути згорілі личка. Поки по вулиці ходять вампіри (чесно! щойно повз моє вікно пройшлися!), спати страшно і нудить від спеки, є натхнення троха написати про той довгий сплав.
Пригоди почалися ще в Галичі, звідки - як завжди - стартували. Всьо би було добре, якби хтось о сьомій вечора не переконав ще когось гайнути в Крилос. А з Крилоса в сусіднє село, де видно "он ту гарну церкву, мабуть Пантелеймона". До села виявилось кілометрів п'ять болотом, а ще зо три городами і через річку. Церква виявилась церквою Миколая: дерев'яною, звісно. І звісно, оббитою дебільною вагонкою. Паламар, до дому якого нас привела співчутлива бабуся, коли дізналась, звідки ми причвалали, дуже гарно відгукувався про вигляд церкви у вагонці. Всередині церква Миколая гарна, гарна ще й дзвіниця (дякувати, той паламар спеціально для нас церкву відкрив, як знайду фото - покажу), що цікаво - у церкві Миколая - ікона з мощами... Пантелеймона.
Вже темніло, як ми вибрались на асфальтовану дорогу, маршруток ясно шо нема, до Галича місцеві кажуть 10 км як мінімум, попуток теж нема... Десь за три км до Галича нам зупинився драматичний чувак, який курив постійно і дуже голосно слухав (по колу, як зрозуміла) пісню про кобіту, що "спить с другім". У Галич ми втрафили пізно вночі. Галич не гірший якоого-небудь Кракова: вдень на лавочках мило неспішно бесідують люди,вночі вулиці та памнятки приємно освітлюються, дітиска на роверах, парочки гуляють по мості...
Дністер був брудним, як все - скільки його памнятаю. Течія місцями добра. Фото, як завжди, неякісні. Але шо є то є.
Береги Дністра страшно засмічені - де тільки пригоже, затишне місце на березі - засрано і забльовано. І знають місцеві, що самі не раз туди бухати прийдуть, а все одно засирати продовжують. Ми де зупинялись, поприбирали, звісно (сплав же планувався як екологічний). Але то, що ми зробили, - просто мізер. Я б тим, хто смітить, розплавлений пластик в горло заливала, щоб знали (он колись свинець в горло зрадникам заливали,то ж не звикати). А ще, поясніть мені, нерозумній, як пояснити людині, чому ми прибираємо сміття, яке не залишали, і чому смітити - погано, якщо все одно прийдуть і насмітять??? І ще на берегах Дністра багато різної техніки типу екскаваторів, які вбивають річку - добувають пісок, шутер та інші будматеріали. Те, що розмиваються береги, замулюється річка, змінюється русло, - нікого не гребе.
Водоспад Дівочі Сльози. На берегах Дністра їх багато, це - один з найбільших. І всі такі рідонькі, високі, до-дівочому дзвінкі і гарні-прегарні.
У Возилові, де була днівка, наші хлопи пішли знайомитись з відпочиваючими дівчатами. За гарні очі батьки дівчат дали хлопам гарних дрів, які ми успішно вранці спалили, бо було зимно, ті, хто проспали цей чарівний світанок, дуже злилися. У Возилові тече прекрасний потічок з каскадними водоспадами, там цілий день всі рятувалися від спеки.
Колонія бузьків. Що цікаво - на берегах Дністра багато чапель різних видів. РІдкісної чорної ми не побачили, але дурнуватих сірих було багато. Взагалі на Дністрі (і в) купа і ендеміків, і того, що в Червоній Книзі, - флори всякої і фауни.
По ходу сплаву відвідали всі можливі і не можливі природні і архітектурні пам'ятки, то традиційний туристичний маршрут. Перед Раковцем на наш катамаран вчинили терористичний замах - якісь дітки дурнуваті кинули з моста патиляґу. Не влучили. А колись, розказували, камінням кидались... Влучніше.
Червоногород, звісно, дуже нещасний. Той костел на території "Ромашки" засраний і в прямому, і в переносному сенсі. Вежі сипляться. Зважаючи на той потік туристів і мєсних любителів випити на Джуринському водоспаді, троха можна би було привести до ладу костел з замком. І кожен туристо мусить з замку камінчик взяти, а в костелі написати звідки він ся взяв і де був.
То в Купала так святкується сушінням патарайок в Гориглядах. І справа - найліпше групове фото за сплав - Раковецька вежа. (А шо, не смішно?)
А в Шутроминцях черешні... І ковбаса росте у полі. О, у Шутроминцях чи не найліпший момент сплаву був. Всі повертались з Джурина/Червоногорода одразу до табору, а нас троє пішло в село випити морозива докупити хавки. Картина: центр села, глибокого тернопільського села - йдуть троє: один - в кілті шотландському, у іншого - татуха на все плече (майка тату не прикриває) і дивний головний убір якихось прикордонників, і ще одна - в шароварах (то найзручніші в світі штани!) і замотана в арафатку, що тільки очі видно. Поки вийшли з магазину, зіли по морозиві - біля брам троха людисок назбиралось. Особливий інтерес виник у місцевих старших парубків. Зате нам показали скорочену дорогу, зробили екскурсію селом (дуже гарне, до речі) і навіть вивели на шлях істинний. На тому шляху мило собі лежала гарна посміхнена тернопільська гадючка. Чи була то підствава, чи нє, історія досі замовчує.
Травертинові скелі з різних ракурсів, на одній із знимок - екіпаж. Травертинів по Дністру безліч. І залежно від місця, там або водоспад, або печера відлюдника, або грот, або ще щось. Вражає, одним словом.
Загалом, сплав видався повчальним, для мене - більш, ніж. Що для себе зрозуміла: якщо є ядро, то воно за будь-яку ціну має триматись міцно. Про ядро треба складати легенди про фантастичні пригоди, піттакувати, створювати ореол героїчності, безстрашності, досвідченсті і головне - підтримки. Якщо оточення бачить всередині ядра велику підтримку, то з'являється авторитет, а відповідно і вплив на оточення. І принципу тої єдності треба дотримуватись завжди, навіть якщо поза середовищем те ядро купи не тримається. Ще одне - на катамарані найважливіше - атмосфера, а її створює капітан і його помічник (не тільки тому, що мали б бути досвідченішими і трохи психологами, а й тому, що завдяки розміщенню їх найліпше чути). У нас з помічниками було туго, мінялись як шкарпетки - бо хтось все мусив стати на деякий час баластом захорувати. На коротких сплавах необхідність постійного триндьожу і спілкування відчувається не так гостро, а коли на одній галері різні люди - 10 днів, рано чи пізно з'являться непорозуміння і втома, а в переломний момент - злість. Капітан має цю ситуацію розрулити. Якщо двоє можуть заразити дурнуватою веселістю всіх, - пригода успішна! Так було, коли обливались (в таку спеку - ще би) і під час регулярних перегонів (ми сіли на мілину, коли скорочували шлях, зате було дуже весело і ржачно). Важливо також зацікавити людей: щоб їм хотілось піти до замку, піднятись до водоспаду, а заодно і позбирати там пляшки. І щоб ті люди усвідомили: якщо вони не назбирають дрів/принесуть води/приготують їсти/розставлять зручно намети, за них того ніхто робити не буде. А щоб ті речі швидше відбувались, треба помагати один одному. У перших два дні з тим були проблеми: наче дорослі дядьки, на щось претендують, а сядуть собі ввечері (а змучені то всі!) і питають з-під призьби, наминаючи печенько: а коли їсти буде? Потім, правда, дійшло, до більшості, які традиції на наших сплавах :)
Ще - то собі на носі зарубати! - не матюкатись при дітях! Один раз не втрималась і тричі смачно вилаялась, а на катамарані якраз дитина була (знаю, що дитина курить і всьо таке, але неприємно). І не всі розуміють деякі жарти, треба робити поправки на вік і на регіон. (Та, для когось кажу речі очевидні, але для мене то страшне - треба тренувати витримку і самоконтроль). А ще вчитись, вчитись, вчитись. Дністер для сплавів - чудове місце: гребти помірно, подивитися є на що, технічно не важко (отого й на вихідних там туристів-сплавляльників як самізнаєтечого було).
Кінцевий пункт - Заліщики. Гарне провінційне містечко з середземноморським кліматом. Узбережжя дуже нагадує Італію (хоча нє, то Італія нагадує Заліщики). Температура о п'ятій вечора була 39 за Цельсієм. У сусідніх селах вирощують помідори. Ще раз вибачайте за такі фото, робила не я. І за букв теж перепрошую :)
А ще - то з особистого - скупнулась дуже браво у Дністрі - пробувала, чи витримає мене жилет. Сама плавати не вмію ніяк, але в воду з катамарана стрибнула. Жилет тримає, як бачите, зате борсатись посеред річки весело хіба спостерігачам. І, як казав Гуру, "важко бути арійцем", - всі погоріли :).
Заліщики стоять, "мертва" вода тече, у "Інкогніто" квас і далі по штири гривні, декотрі вже навіть впізнавали "морячку", електричку Заліщики-Тернопіль мелодично назвали "Нічлавою". Кава в тернопільській "Козі" між лєйбами, і всьо... Конєц екскурсії.
P.S. Перепрошую за форматування. Ніяк не виходить, що треба :)