Троха про Вогнехреща, зраду і Невілкула

[morreth]

У нас третя роковина Вогнехреща. Тобто, дня, коли протистояння на Майдані остаточно перейшло в силовий формат. Тобто, до 19 січня силові методи вживали силовики, а народ пасивно оборонявся - а 19 народ вирішив, що вже заманало і перейшов у наступ

Comments

[alex_sergant]

Англійці нація вкрай продумана: процес чистки зброї, особливо з повною розборкою - медитативний, який при цьому вимагає певної зосередженості на діях. Й швидко та повністю той самий АК-74 доводять до ладу не меньше, ніж за півгодини. Багато що можна пригадати та до правильних думок дійти! :)

А взагалі, мені й досі подобається український переклад Стругацьких "Населений острів", там як раз шматочок про корсить чистки автомату та потрібність відновлювати в пам`яті певні відчуття.

Гай сидів за грубим саморобним столом і чистив автомат. Було близько чверті на одинадцяту ранку, світ був сірий, безбарвний, сухий, у ньому не було місця радості, не було місця рухові життя, усе було тьмяне й хворе. Не хотілося думати, не хотілося нічого бачити і чути, навіть спати не хотілося - хотілося просто покласти голову на стіл, опустити руки і померти. Просто померти - і все.
Кімнатка була маленька, з єдиним вікном без шибки, що виходило на величезний, захаращений руїнами, порослий дикими чагарями сіро-рудий пустир. Шпалери у кімнаті полиняли і поскручувалися - чи то від спеки, чи то від старості; паркет розсохся, в одному кутку обгорів до вугілля. Від колишніх мешканців у кімнаті нічого не залишилося, окрім великої фотокартки під розбитим склом, на якій, коли уважно придивитися, можна було розгледіти якогось літнього пана з безглуздими бакенбардами і в кумедному капелюсі, схожому на бляшану тарілку.
Очі б усього цього не бачили, здохнути б зараз або заскімлити найпослідущою бездомною собакою, проте Максим наказав: «Чисть». «Щоразу, - наказав Максим, постукуючи кам’яним пальцем по столу, - щоразу, коли тебе скрутить, сідай і чисть автомат...» Отже, треба чистити. Максим усе-таки. Якби не Максим, давно б ліг і помер. Просив же його: «Не залишай мене в цей час, посидь, полікуй». Ні. Сказав, що тепер сам мушу. Сказав, що це не смертельно, що повинно минутися і обов’язково минеться, однак потрібно перемогтися, потрібно оволодіти собою...
«Гаразд, - мляво подумав Гай, - оволодію. Максим усе-таки. Не людина, не Творець, не бог - Максим... І ще він сказав: «Злостись! Коли тебе скрутить, згадуй, звідкіля це в тебе, хто тебе до цього привчив, навіщо, і злостись, призбируй ненависть. Невдовзі вона придасться: ти не один такий, вас таких сорок мільйонів, оступачених, отруєних...» Важко повірити, масаракш, адже все життя у шику, завжди знали, що до чого, все було просто, усі були разом, і гарно було бути таким, як усі. Ні, з’явився, закохав у себе, кар’єру зіпсував, а потім буквально за шкірку висмикнув із шику і поволік в інше життя, де і мета незрозуміла, і засоби незрозумілі, де потрібно - масаракш і масаракш! - про все думати самому, вирішувати самому, все самому... Авжеж... витягнув за шкірку, повернув пикою назад, до рідного,, до гнізда, до найдорожчого і показав: смітник, паскудство, мерзота, брехня... І от дивишся - справді, мало красивого, себе згадати гидко, хлопців згадати гидко, а вже пан ротмістр Чачу!..» Гай спересердя загнав на місце затвор і клацнув защіпкою. І знову навалилася кволість, апатія, і волі на те, щоб уставити магазин, вже не лишалося. Погано, ой як погано...

[semurga]

Так, сідай і чисть....

Між іншим доведеться визнати, що цей витвір пригадувати навіть емоційно важко, настільки все зписане з болюче близьких реалій. Смітник, паскудство, мерзота, брехня. В мене дитина-підліток, майже не вірить уже, як про срср розповідаю. Очі по сім копійок: що, і кросівок не купити? що, і стоматолог без обезболювання?? що, і феньку на зап'ясток не почепити??? А трішки серьйозніше - вже й зовсім слухає майже як перекази давніх казок.
Може, хоя щось запам'ятає.