Музика і Серж Танкян в Києві
Ну про Сержа- я би не сказала, що я його фанаткою була коли-небудь. Був якийсь період, наспівувала мотиви, ловила тональність. Був період, коли вперше в горах, коли потрібна була мотивація, коли було важко або навпаки - якісь моменти неземної благодаті - звучали його сольні треки з надзвичайно мелодійним вірменським вокалом. "Sky is over" - було і у вас таке, правда?Музика може надихати, підносити і продовжувати якусь частину тебе- або твого відчуття. Музика - дуже хороша спеція.
...але на концерт в Києві поїхала, спеціально на один день. Захотілось зачекінити спрезентований квиток(я б собі такого сама не дозволила, правду кажучи), та і вперше, можна сказати, побувати на справжньому (о!) концерті світової (ггг) знаменитості. Ніде не було афіш, сіті-лайтів та іншої зовнішньої інформації про цей концерт. Я вже було навіть перелякалась: раптом його відмінили, а я не перевірила, і тепер, замість Сержа попаду на алєгрову. Чи кіркорова. Хоча, не знати, шо гірше:)Одна просвітлена дівчинка в метро пояснила глибокодумно: я думаю, він би себе не уважав, якшо б його афішу орги повісили поміж декольтованих ані лорак і тд. Я собі і приблизно не могла пов"язати: цей панківсько-роковий ідол зі своєю армією чорномакіяжних фанів - і в палаці Україна. І з сидячими місцями. І ше з оркестром. А в мене ж навіть тату на півобличчя нема. Ула- ла.
..."знаменитість" виявилась дуже пунктуальною, надзвичайно простою і безпонтовою особою. Свій "в рубаху" хлопець за два дні поставив з симфонічним оркестром- Київською камератою- весь репертуар 2годинного концерту. ЦІЛИЙ симфонічний оркестр в буквальному сенсі балував наші вуха -зрештою, як можна описати музику?! Я пробувала розбивати її на партії: клавішних, ударних, струнних - це виглядало так, ніби в гостях колупаєшся в дуже смачному торті, намагаючись відгадати секретні інградієнти крему чи технологію бісквіту. Безуспішна дефрагментизація. Воно смакує тільки разом, тільки в комплексі - і знайомі треки, мелодійно і потужно покладені на симфонічну "базу", і політико-соціальні звернення англійською (які зрозуміла раптом 1/3 залу) про те, що кордонів не існує, всі вони - в наших головах, а земля, світ, планета - належить кожному з нас. Про те, що землетруси, паводки, біди не знають кордонів.
І про конфлікти в Сирії, і про гроші, і про особисту свободу. Поки він говорив, орудував темпом і швидкістю спіча, оркестр грав, пристосовуючись до його ритму і тембру. Оркестр грав, дозволяючи роялю чи скрипці виконувати соло-партії. А потім вийшов Вардан Григорян і я вперше почула вживу сакральний вірменський інструмент - дідук. Вардан - учень Дживана Гаспаряна, який увесь світ змусив відчути красу вірменської музики, використавши дідук для створення композиції до фільму "Гладіатор" - а ви думаєте, чому плакав Голівуд?:)
Я пробувала шось знімати, записувати, запамятовувати - а треба було просто висмикнути шнур живлення, розсіятись і дозволити музиці пройти по молекулярним ниткам мого тіла. І одразу все стало зрозуміло. І за що його люблять, і чому так йорзають на кріслах слухачі:) Чому підриваються і співають стоячи. Чому квіти від дівчат і жінок. І чому такі оплекси, і чому на Сержа прийшли не тільки юні і не дуже "рокери", а й батьки з дітьми, богемна, нафарширована айподами молодьож, платинові блондинки, а й старші пані а-ля викладачі консерваторії і навіть жінка на інвалідному візку... Гарно було;)