(no subject)

[monamarta]

треба якось запа"мятати цей день. Зарубку поставити на косяку дверей, вузлик зав"язати на пам"ять. Не знаю, давно в мене не було такого тихого, повного і зовсім неспокійного щастя - задоволення собою і світом. Кілька днів свободи, гарної компанії і відчуття, що ти ВСЕ можеш і ВСЕ вийде. А як не вийде- плече підставлять. Ця впевненість коріниться всередині і готова поширюватися на інших - час віддавати позитивні фотони. Не хочу перетворюватися на зануджену офісну злючку, не буду розмінюватися. Я постараюсь. ДЛя цього мені і треба в гори, наїстися перших закарпатських черешень ,забити дихання на підйомах, відбити собі руки-спину на спусках, закатати наступного дня на Чортики, рр-р-раз!  залізти маршрут, який не вдавався, відчути, як тілом шалено розливаються кубики адреналіну, навпіл з гемоглобіном і настрою поганого як рукою зняло! А потім напише, подзвонить чи скаже хтось добре слово, нагадає, шо є, любить і пам"ятає - і можна жити, чуєш? Навіть, якшо легше не буде.
Тому і дорожу такими моментами. І кожного разу не покидає відчуття, що стільки всього ще треба встигнути...