(no subject)
Трошка такий настрій був вчора. І рішив я повісти вам одну бувальщину.
Жив був собі чоловік, сімейний - жінка, діти, все в него було. А жінку він взяв був полячку. Ну мати в неї була з Польщі. В міжвоєнне лихоліття як посполиті знов були державою батько десь там працював тай отак сталось. Ну от він здибався з дочкою тої польки, любилися, любилися, а а потому й женилися. Дитину зразу родили. Потому друга в них не вийшла. А потому 90-і і роботи нема, він з Позітрону звільнився тоді. Добре через брата йому дісталася отут за Гірков невіддалік ше польського костелу, як хтось Франківськ знає. От і зажили вони - чоловік, значить, жінка, дитина і її мати в 2-кімнатній хатці. Ну ще шматочок землі.
А мати її була шляхтянка і все її то курвило, не хтіла вона його і все тут. Він і пір'я півняче скручене під холодильником знаходив і рибу, що він ловив, різала і на дорогу перед хатою викидала. Ну страх шо було.
А потому з Польшев ледь полегшало і сестра в неї там через євангелістів найшлася. І поїхала вона туди на гостину гіби. І от ніч на середу і і так спекотно йому і всю ніч крутиться. А на ранок сниться: теща така вся в білому і в платті ніби під вінець. І каже йому: Ми з тобою жити не будем. Або ти, або я. І як закричить, ніби їй пече.
А за день дзвінок. Вмерла теща.
Стало їм вільніше і робота якась, країна оживала. А потому друга дитина не вдалась. І хлопчик їх хворіє весь час, жінка як з хреста знята, зривається серед ночі.
Тоді жінка брата відвела його до бабці. Та послухала і каже - у вас в хаті шось є. Ну як шось є? Ремонт недавно робили, не може нічого бути. Та каже є, дивись по праву руку.
Той плюнув тай пішов додому. І так ніби його щось вело. Ще не роззувся, а вліз на таборик і до шафи. А там, як ото ми газети й книжки на шафі тримаєм, і під тим всім найшов він ікону. Богоматір, але якась така смутна, у фустці. А навколо неї сім планет між зірок. Загорнув він ікону в газету і до бабці. Та його в хату не пустила, через вікно сказала сокиру свяченов водов вмити, порубати ікону, спалити акуратно, а попіл закопати на перехрестю штирьох доріг.
Ну як таке діло, покропив він сокиру йорданською водою, посміявся троха над собою, примостив ікону на кубан і давай. І так йому скрушно стало, такий камінь в душі. Рубає, а в самого сльози, шо град. Спалив. Взяв сапу і в Вовчинець ніби на город. А тоді ше там особняків як теперка не було - поле оце перед ріков.
Найшов там перехретя, хреста в чотири сторони склав. Зачекав як якийсь вуйко на ровері проїхав, тай закопав там попіл.
Пішов додому. Ніби й літній вечір бу, а вітер якийсь піднявся, хмари набігли, холодом потягло. Люду навколо нікого. Він зіщулився весь, йде. І так ніби хтось йде за ним, близенько так, аж волосся на потилиці ворушиться. Йде і хикає так: гхи, гхи. А бабця наказувала як вертатись, то ні в якім разі не оглядатись. А дорога до міста така довга була, не знаю, як він не посивів.
Жив був собі чоловік, сімейний - жінка, діти, все в него було. А жінку він взяв був полячку. Ну мати в неї була з Польщі. В міжвоєнне лихоліття як посполиті знов були державою батько десь там працював тай отак сталось. Ну от він здибався з дочкою тої польки, любилися, любилися, а а потому й женилися. Дитину зразу родили. Потому друга в них не вийшла. А потому 90-і і роботи нема, він з Позітрону звільнився тоді. Добре через брата йому дісталася отут за Гірков невіддалік ше польського костелу, як хтось Франківськ знає. От і зажили вони - чоловік, значить, жінка, дитина і її мати в 2-кімнатній хатці. Ну ще шматочок землі.
А мати її була шляхтянка і все її то курвило, не хтіла вона його і все тут. Він і пір'я півняче скручене під холодильником знаходив і рибу, що він ловив, різала і на дорогу перед хатою викидала. Ну страх шо було.
А потому з Польшев ледь полегшало і сестра в неї там через євангелістів найшлася. І поїхала вона туди на гостину гіби. І от ніч на середу і і так спекотно йому і всю ніч крутиться. А на ранок сниться: теща така вся в білому і в платті ніби під вінець. І каже йому: Ми з тобою жити не будем. Або ти, або я. І як закричить, ніби їй пече.
А за день дзвінок. Вмерла теща.
Стало їм вільніше і робота якась, країна оживала. А потому друга дитина не вдалась. І хлопчик їх хворіє весь час, жінка як з хреста знята, зривається серед ночі.
Тоді жінка брата відвела його до бабці. Та послухала і каже - у вас в хаті шось є. Ну як шось є? Ремонт недавно робили, не може нічого бути. Та каже є, дивись по праву руку.
Той плюнув тай пішов додому. І так ніби його щось вело. Ще не роззувся, а вліз на таборик і до шафи. А там, як ото ми газети й книжки на шафі тримаєм, і під тим всім найшов він ікону. Богоматір, але якась така смутна, у фустці. А навколо неї сім планет між зірок. Загорнув він ікону в газету і до бабці. Та його в хату не пустила, через вікно сказала сокиру свяченов водов вмити, порубати ікону, спалити акуратно, а попіл закопати на перехрестю штирьох доріг.
Ну як таке діло, покропив він сокиру йорданською водою, посміявся троха над собою, примостив ікону на кубан і давай. І так йому скрушно стало, такий камінь в душі. Рубає, а в самого сльози, шо град. Спалив. Взяв сапу і в Вовчинець ніби на город. А тоді ше там особняків як теперка не було - поле оце перед ріков.
Найшов там перехретя, хреста в чотири сторони склав. Зачекав як якийсь вуйко на ровері проїхав, тай закопав там попіл.
Пішов додому. Ніби й літній вечір бу, а вітер якийсь піднявся, хмари набігли, холодом потягло. Люду навколо нікого. Він зіщулився весь, йде. І так ніби хтось йде за ним, близенько так, аж волосся на потилиці ворушиться. Йде і хикає так: гхи, гхи. А бабця наказувала як вертатись, то ні в якім разі не оглядатись. А дорога до міста така довга була, не знаю, як він не посивів.