Про амбіції та Его
Чому ми всі складаємось з сотні злих та нестерпних Его? Й ніби розуміємо,що приносити себе в жертву на користь іншим-це є найбільше благо. Й розуміємо,що потрібно підставити другу щоку. Розуміємо,що єдиний шлях до спасіння-прощення. Але все одно не прощаємо! Все одно не підставляємо другу щоку, слухаємо підступне Его!
Чи не через те,що майже кожен з нас ставить на перший план виключно особисті амбіції?! Кожен посадовець, кожен правитель, батюшка в церкві, царь-батюшка, кожен батько й кожна матір, ставлять на перший план виключно свої власні амбіції, злісно ті амбіції захищаючи.. Его нашіптує:" так йому! бий! давай! він(вона,воно) ображає мене! мене, твоє пузате й нікчемне Его!".. І ось вже той, кому нашіптує Его, починає битву за амбіції, які видаються мені нікчемними, гидотними дітьми, підступного й роздутого з нічого Его.. А потім ми дивуємось,що в суспільстві немає взаєморозуміння,що діти та батьки не знаходять спільної мови, що все навколо не так! А як тут може бути щось так,коли,банально, діти змушені захищатись від власних батьків. Тому що батьки,захищаючи свої амбіції,особисті,кожен свої, роблять боляче власним дітям. Тим,кого в муках народжували й клялись оберігати ціною власного життя..
А далі, жінка проти чоловіка. Чоловік на жінку з кулаками.. Війни, в кінці кінців! Хтось не поділив крісла,бюджетні кошти,хабарі й інші надбання.. Брат проти брата в поділі за майно! Массові розлучення й несчасні,покинуті діти.. й як часто ми забуваємо про те,що діти ні в чому не винні, що діти,завжди страждають з вини дорослих..
А дорослі в свою чергу, захищають те, чого насправді, нема, замість того,щоб цінувати те,що мають..
Й де ж вона, в кінців кінців, християнська мораль, в країні,що на колінах стоїть по церквах та храмах чи не кожної неділі? Нібито, в молитві лоби розбивають,хрестяться, батюшкам кланяються, щойно за двері храму, й знову в прокльони! То де ж вони, всі ті заповіді, які всі так проповідують й до яких звертаються? Я не бачу християнства, в християнській країні! Не бачу самопожертви, прощення, не бачу ні співчуття, ні каяття! Бачу лише ненавість, бачу заздрість, бачу страх, бачу немилість,відразу! Люди ненавидять не лише рідних та близьких, ненавидять навіть тих,кого не знають, й в очі не бачили, ненавидять намельких діток, навіть тих, які ще в колисці, тих які шукають очима доброти.. Ми живемо в страшні часи, серед страшних звірів, тих звірів важко назвати людьми.. Ми всі перетворились на потвор, які самі себе жаліють й виправдовуються, хоча насправді маємо каятись! Щиро каятись, усім серцем!Якщо не для себе, то заради наших дітей! Тому що діти ні в чому не винні, в дітях саме лиш добро, аж допоки ми, мерзотні дорослі, не скалічимо їх добре серце своїми амбіціями, та боротьбою за власне Его!!!
Чи не через те,що майже кожен з нас ставить на перший план виключно особисті амбіції?! Кожен посадовець, кожен правитель, батюшка в церкві, царь-батюшка, кожен батько й кожна матір, ставлять на перший план виключно свої власні амбіції, злісно ті амбіції захищаючи.. Его нашіптує:" так йому! бий! давай! він(вона,воно) ображає мене! мене, твоє пузате й нікчемне Его!".. І ось вже той, кому нашіптує Его, починає битву за амбіції, які видаються мені нікчемними, гидотними дітьми, підступного й роздутого з нічого Его.. А потім ми дивуємось,що в суспільстві немає взаєморозуміння,що діти та батьки не знаходять спільної мови, що все навколо не так! А як тут може бути щось так,коли,банально, діти змушені захищатись від власних батьків. Тому що батьки,захищаючи свої амбіції,особисті,кожен свої, роблять боляче власним дітям. Тим,кого в муках народжували й клялись оберігати ціною власного життя..
А далі, жінка проти чоловіка. Чоловік на жінку з кулаками.. Війни, в кінці кінців! Хтось не поділив крісла,бюджетні кошти,хабарі й інші надбання.. Брат проти брата в поділі за майно! Массові розлучення й несчасні,покинуті діти.. й як часто ми забуваємо про те,що діти ні в чому не винні, що діти,завжди страждають з вини дорослих..
А дорослі в свою чергу, захищають те, чого насправді, нема, замість того,щоб цінувати те,що мають..
Й де ж вона, в кінців кінців, християнська мораль, в країні,що на колінах стоїть по церквах та храмах чи не кожної неділі? Нібито, в молитві лоби розбивають,хрестяться, батюшкам кланяються, щойно за двері храму, й знову в прокльони! То де ж вони, всі ті заповіді, які всі так проповідують й до яких звертаються? Я не бачу християнства, в християнській країні! Не бачу самопожертви, прощення, не бачу ні співчуття, ні каяття! Бачу лише ненавість, бачу заздрість, бачу страх, бачу немилість,відразу! Люди ненавидять не лише рідних та близьких, ненавидять навіть тих,кого не знають, й в очі не бачили, ненавидять намельких діток, навіть тих, які ще в колисці, тих які шукають очима доброти.. Ми живемо в страшні часи, серед страшних звірів, тих звірів важко назвати людьми.. Ми всі перетворились на потвор, які самі себе жаліють й виправдовуються, хоча насправді маємо каятись! Щиро каятись, усім серцем!Якщо не для себе, то заради наших дітей! Тому що діти ні в чому не винні, в дітях саме лиш добро, аж допоки ми, мерзотні дорослі, не скалічимо їх добре серце своїми амбіціями, та боротьбою за власне Его!!!