«Вампір», пов’язаний із нашим містом
Хоч Дракула у Львові і не був, але…
Юлія ЛІЩЕНКО
Рід молдавського господаря Влада Другого Дракули шанобливо ставився до столиці Галичини.
До речі, графами Дракули ніколи не були, тому що, згідно із дослідженнями львівського історика Бориса Мельника, у ті часи в Румунії просто не існувало таких титулів. Влад Другий Дракула був звичайним магнатом і носив титул господаря (правителя) Валахії (тогочасної Молдавії), яка існувала під протекторатом Угорщини.
Сучасники розповідали про Влада Другого як про людину величезної фізичної сили, яка чудово володіла зброєю. Він навів у країні майже ідеальний лад завдяки тому, що усіх злодіїв і шахраїв наказав нещадно страчувати на плахах, саджати на палі, спалювати живцем, варити в казанах. Врешті-решт через декілька років такої “профілактичної роботи” на центральній площі столиці Валахії на спеціальному постаменті виставили без жодної охорони великий золотий кубок з водою, з якого кожен міг напитися.
Через ці жахіття й пішли розмови про надзвичайну кровожерливість Влада Другого, а потім і його сина Влада Третього Дракули (1431-1476 рр.). Він з легкої руки ірландського письменника Брема Стокера став відомим усьому світові як вампір Дракула. “Він мав звичку прибивати шапку до голови своїх жертв, обідати в оточенні насаджених на палі засуджених. Однак вампіром він не був і крові не пив, - розповідає Борис Мельник. - Цей “вампір”, між іншим, заснував Бухарестський університет. А письменник краще пошукав би дракул у своїй історії. Взяти хоча б англійського короля Генріха VIII - надзвичайно жорстокого правителя. Стратити людину для нього нічого не вартувало. Він часто одружувався, і якщо чергова дружина йому чимось не підходила, легко знаходив привід для звинувачення, а потім відправляв її на ешафот…”.
Влад Другий Дракула у Львові ніколи не був, але тісно пов’язаний з нашим містом. У Львівському історичному архіві зберігся документ, який давав привілеї львівським купцям у торгівлі з Молдавією. Влад Другий усю свою документацію вів давньоукраїнською мовою (!), тому що був нащадком улицьких князів, які правили в Бессарабії під протекторатом Галицької держави. Частково цим і пояснюється таке його протегування галицьким купцям. Однак не тільки цим, а вигідним розташуванням нашого міста на центральних торгових шляхах. Відтак Львів мав “право першого складу” на східні товари. Тобто купувати ці товари усі європейські купці мали приїжджати саме до Львова.
У XV столітті товари, зокрема кориця і перець, коштували удвічі дорожче за золото (!), тому що ці спеції везли сухопутним шляхом з Індонезії чи з Індії (водного шляху тоді ще не існувало). Для постачання східних товарів треба було споряджати великий караван, наймати обслугу. Караван рухався не один місяць і на шляху до Європи перетинав близько десяти кордонів, а на кожному треба було платити. До категорії східних товарів належали прянощі, тканини (китайські шовки, перські муслини - великий шмат такої тканини можна було легко протягти через маленький перстень), зброя - знамениті індійські і перські булати.
У Львові торгівля східними товарами була зосереджена в руках німців. А багаті мали право обиратися у міську раду і суд. Розкошування львівських німців-купців тривало до 1475 року, коли турки захопили Кафу, де були склади східних товарів. Львівські німці миттєво збанкрутували. Східні товари стали дешевими тільки у 1498 році, коли було прокладено морський шлях через Індійський океан. Ці товари почали перевозити на кораблях, і до Європи вони потрапляли у величезних кількостях.
Львів’яни, своєю чергою, продавали у Молдавію рабів, елітні шкіряні вироби, продукти харчування. З Валахії до Львова гнали череди волів, причому основними дійовими особами у цій торгівлі були львівські євреї.
Фото з сайту www.varvar.ru
На фото:
Влад Третій мав звичку обідати в оточенні насаджених на палі засуджених (старовинна гравюра).