завжди так не буде
всерівно болить.. все болить від власної нікчемності, від безнадійного бажання впіймати шматок неба, від гіркої правди, яка виривається глибоко з душі... якщо я живу, спілкуються, це не значить що мене ВЖЕ НЕ БОЛИТЬ, якщо в мене статуси в асьці без синього забарвлення це не значить що НЕ БОЛИТЬ, якщо я сміюсь - це значить що я просто живу... а сенсу все менше і менше.
хочу змінити своє ставлення до оточуючих, перестати думати про людей тільки "позитивне", а реально сприймати дійсність і слати подалі тих виродків, які псують життя і ображають. я не дозволю себе ображати, натерпілась вже... нащо егоїсти, які кажуть "Софійка видадила сторінку вконтакті, то я їй не мала (мав) як написати"... це що друзі?! я їм треба? ага, так само як і вони мені... всі про тебе згадують, коли тобі фігово, захворіла, або не дай бог попала в лікарню, це правда життя, так було і буде. живеш, спілкуєшся, зустрічаєшся - все окей, всіх все влаштовує... як тільки щось пішло не так - ковиряються в душі, мовляв це не по правилах, як так, треба дізнатись що сталось... звичайно, як ж без цього. мене дістали ці плітки поза спинами, обсмоктування кожної кісточки, смішки-насмішки, я знала що так буде, але я була на це готова.
людина завжди потребує хоть трішки уваги не тільки, коли їй погано...а зазвичай все навпаки. я замкнусь в собі, і нікого не буду нікуди впускати, є тільки дві людини, яким я можу розказати ВСЕ і які не засудять, а порадять. дякую Мамо, і дякую Наталю.
хочу змінити своє ставлення до оточуючих, перестати думати про людей тільки "позитивне", а реально сприймати дійсність і слати подалі тих виродків, які псують життя і ображають. я не дозволю себе ображати, натерпілась вже... нащо егоїсти, які кажуть "Софійка видадила сторінку вконтакті, то я їй не мала (мав) як написати"... це що друзі?! я їм треба? ага, так само як і вони мені... всі про тебе згадують, коли тобі фігово, захворіла, або не дай бог попала в лікарню, це правда життя, так було і буде. живеш, спілкуєшся, зустрічаєшся - все окей, всіх все влаштовує... як тільки щось пішло не так - ковиряються в душі, мовляв це не по правилах, як так, треба дізнатись що сталось... звичайно, як ж без цього. мене дістали ці плітки поза спинами, обсмоктування кожної кісточки, смішки-насмішки, я знала що так буде, але я була на це готова.
людина завжди потребує хоть трішки уваги не тільки, коли їй погано...а зазвичай все навпаки. я замкнусь в собі, і нікого не буду нікуди впускати, є тільки дві людини, яким я можу розказати ВСЕ і які не засудять, а порадять. дякую Мамо, і дякую Наталю.