Ода птахові
Чеслав Мілош
О складений.
О несвідомий.
Що тримаєш за собою перисті долоні.
Опертий на ноги сірої ящірки,
На кібернетичні рукавички,
Що хапають усе, чого торкнуться.
О несумірний.
О більший, ніж прірва конвалії, ніж око щипавки в траві,
Руде, що стає фіолетово-зеленим на сонці.
Ніж ніч у галереях з двома вогнями у мурашиних головах -
І галактика в її тілі
Насправді рівна кожній іншій.
Поза волею, без волі
Колишешся на гілці понад озерами повітря,
Де затонулі палаци, вежі з листя,
Тераси для приземлення між ліри тіні.
Покликаний, ти нахиляєшся, і я споглядаю мить,
Коли стопа ослаблює ухват, рамено витягується.
Коливається місце, де був ти, у лінію кристалу
Підносиш ти своє тепле тремтливе серце.
О ні на що не схожий, байдужий
До звуків pta, pteron, fvgls, brd.
Поза іменем, без імені,
Рух бездоганний у бурштиновому просторі.
Щоби я зрозумів у лясканні крил, що ж розділяє мене
Від речей, які щодень я найменовую,
І від моєї прямовисної постаті,
Хоча вона й видовжується до зеніту.
Та твій напіввідкритий дзьоб завжди зі мною.
Його зів такий тілесний і любовний,
Що волосся стає дибки від тремтіння
Кревності і твого екстазу.
Тоді я чекаю у передпокої пополудні,
Бачу уста біля мосяжних левів
І торкаюся оголеної руки
Під запахом криниці і дзвонів.
Монжерон, 1959
«pta» (ім'я єгипетського бога), «πτερον» (гр.: крило), b-r-d (англ.: bird), fvgls ("птах" готською мовою).
Czesław Miłosz
Oda do ptaka
O złożony.
O nieświadomy.
Trzymający za sobą dłonie pierzaste.
Wsparty na skokach z szarego jaszczura,
Na cybernetycznych rękawicach
Które imają czego dotkną.
O niewspółmierny.
O większy niż
Przepaść konwalii, oko szczypawki w trawie
Rude od obrotu zielono-fioletowych słońc,
Niż noc w galeriach z dwojgiem świateł mrówki
I galaktyka w jej ciele
Zaiste, równa każdej innej.
Poza wolą, bez woli
Kołyszesz się na gałęzi nad jeziorami powietrza,
Gdzie pałace zatopione, wieże liści,
Tarasy do lądowań między lirą cienia
Pochylasz się wezwany, i rozważam chwilę
Kiedy stopa zwalnia uchwyt, wyciąga się ramię.
Chwieje się miejsce, gdzie byłeś, ty w linie kryształu
Unosisz swoje ciepłe i bijące serce.
O niczemu niepodobny, obojętny
Na dźwięk pta, pteron, fvgls, brd.
Poza nazwą, bez nazwy,
Ruch nienaganny w ogromnym bursztynie.
Abym pojął w biciu skrzydeł co mnie dzieli
Od rzeczy którym co dzień nadaję imiona
I od mojej postaci pionowej
Choć przedłuża siebie do zenitu.
Ale dziób twój półotwarty zawsze ze mną.
Jego wnętrze tak cielesne i miłosne,
Że na karku włos mi jeży drżenie
Pokrewieństwa i twojej ekstazy.
Wtedy czekam w sieni po południu,
Widzę usta koło lwów mosiężnych
I dotykam obnażonej ręki
Pod zapachem krynicy i dzwonów.
Montgeron, 1959
Виктор Куллэ
Ода Птице
О сложносоставная,
О непроизвольная,
Таящая там, за спиною, перистые длани.
Опирающаяся на голени серого ящера
В кибернетических рукавичках,
Готовых вцепиться во всё, к чему прикоснутся.
О несоразмерная,
Большая, чем
пропасть, поросшая ландышами, глаз жужелицы в траве.
Рыжеватость, на солнце отсвечивающая фиолетово-зелёным.
Обширнее галереями изрытой ночи со сдвоенными фонариками муравьёв -
Галактика её тела
Не уступает любой иной.
Лишённая воли, вне воли
Колышешься на ветвях над озёрами воздуха,
Где кровли дворцов затонувших и башни листвы.
Терраса, где ты приземлишься, под лирой теней.
Склонилась в порыве, я тщетно пытаюсь поймать
Тот миг, когда хватка ослабнет, и длани твои удлинятся.
Колеблется ветвь опустевшая, в клетку кристалла
Ты мчишь своё тёплое пульсирующее сердечко.
О ни на что не похожая, о равнодушная
К звукам птах, перн, пти или ца.
Вне имени, лишённая имени.
Лишь безупречный полёт в пространстве янтарном.
Пока ты махала крылами, я понял, чем я отделён
От вещей, которые ежедневно именую
И даже от собственной отвесной персоны,
Чья тень удлиняется по направленью к зениту.
Но клюв твой полуоткрытый со мною всегда.
В зеве его так чувственно, так любовно,
Что волосы поневоле дыбом встают
И резонируют в такт твоему исступленью.
А я пополудни в прохожей сижу в ожиданьи
Меж бронзовых львов, я зрю округлённые губы,
Касаюсь руки обнажённой, что благоухает
Криницей и благовестом колоколов.
Монжерон, 1959
Ode to a Bird
O composite,
O unconscious,
Holding your feathery palms behind you,
Propped on your gray lizard legs,
On cybernetic gloves
That grasp at whatever they touch.
O incommensurate.
Larger than the precipice
In a lily-of-the-valley
Or the eye of a scarab in the grass,
Reddish, turned violet-green by the sun.
More vast than a galleried night
With the headlights of an ant -
And a galaxy in its body
Indeed, equal to any.
Beyond will, without will
You sway on a branch above lakes of air
And their submerged palaces, towers of leaves.
Terraces where you can land in a harp of shadow.
You lean forward, summoned, and I contemplate the instant
When your foot loosens its hold, your arm extends.
The place you have left is rocking, into the lines of crystal
You take your warm palpitating heart.
O not similar to anything, indifferent
To the sound pta, pteron, fvgls, brd.
Beyond name, without name,
An impeccable motion in an expanse of amber.
So that I comprehend, while your wings beat,
What divides me from things I name every day,
And from my vertical figure
Though it extends itself upward to the zenith.
But your half-opened beak is with me always.
Its inside is so fleshy and amorous
That a shiver makes my hair stand up
In kinship with your ecstasy.
Then one afternoon I wait in a front hall,
Beside bronze lions I see lips
And I touch a naked arm
In the scent of springwater and of bells.
translated by Czesław Miłosz and Robert Pinsky
О складений.
О несвідомий.
Що тримаєш за собою перисті долоні.
Опертий на ноги сірої ящірки,
На кібернетичні рукавички,
Що хапають усе, чого торкнуться.
О несумірний.
О більший, ніж прірва конвалії, ніж око щипавки в траві,
Руде, що стає фіолетово-зеленим на сонці.
Ніж ніч у галереях з двома вогнями у мурашиних головах -
І галактика в її тілі
Насправді рівна кожній іншій.
Поза волею, без волі
Колишешся на гілці понад озерами повітря,
Де затонулі палаци, вежі з листя,
Тераси для приземлення між ліри тіні.
Покликаний, ти нахиляєшся, і я споглядаю мить,
Коли стопа ослаблює ухват, рамено витягується.
Коливається місце, де був ти, у лінію кристалу
Підносиш ти своє тепле тремтливе серце.
О ні на що не схожий, байдужий
До звуків pta, pteron, fvgls, brd.
Поза іменем, без імені,
Рух бездоганний у бурштиновому просторі.
Щоби я зрозумів у лясканні крил, що ж розділяє мене
Від речей, які щодень я найменовую,
І від моєї прямовисної постаті,
Хоча вона й видовжується до зеніту.
Та твій напіввідкритий дзьоб завжди зі мною.
Його зів такий тілесний і любовний,
Що волосся стає дибки від тремтіння
Кревності і твого екстазу.
Тоді я чекаю у передпокої пополудні,
Бачу уста біля мосяжних левів
І торкаюся оголеної руки
Під запахом криниці і дзвонів.
Монжерон, 1959
«pta» (ім'я єгипетського бога), «πτερον» (гр.: крило), b-r-d (англ.: bird), fvgls ("птах" готською мовою).
Czesław Miłosz
Oda do ptaka
O złożony.
O nieświadomy.
Trzymający za sobą dłonie pierzaste.
Wsparty na skokach z szarego jaszczura,
Na cybernetycznych rękawicach
Które imają czego dotkną.
O niewspółmierny.
O większy niż
Przepaść konwalii, oko szczypawki w trawie
Rude od obrotu zielono-fioletowych słońc,
Niż noc w galeriach z dwojgiem świateł mrówki
I galaktyka w jej ciele
Zaiste, równa każdej innej.
Poza wolą, bez woli
Kołyszesz się na gałęzi nad jeziorami powietrza,
Gdzie pałace zatopione, wieże liści,
Tarasy do lądowań między lirą cienia
Pochylasz się wezwany, i rozważam chwilę
Kiedy stopa zwalnia uchwyt, wyciąga się ramię.
Chwieje się miejsce, gdzie byłeś, ty w linie kryształu
Unosisz swoje ciepłe i bijące serce.
O niczemu niepodobny, obojętny
Na dźwięk pta, pteron, fvgls, brd.
Poza nazwą, bez nazwy,
Ruch nienaganny w ogromnym bursztynie.
Abym pojął w biciu skrzydeł co mnie dzieli
Od rzeczy którym co dzień nadaję imiona
I od mojej postaci pionowej
Choć przedłuża siebie do zenitu.
Ale dziób twój półotwarty zawsze ze mną.
Jego wnętrze tak cielesne i miłosne,
Że na karku włos mi jeży drżenie
Pokrewieństwa i twojej ekstazy.
Wtedy czekam w sieni po południu,
Widzę usta koło lwów mosiężnych
I dotykam obnażonej ręki
Pod zapachem krynicy i dzwonów.
Montgeron, 1959
Виктор Куллэ
Ода Птице
О сложносоставная,
О непроизвольная,
Таящая там, за спиною, перистые длани.
Опирающаяся на голени серого ящера
В кибернетических рукавичках,
Готовых вцепиться во всё, к чему прикоснутся.
О несоразмерная,
Большая, чем
пропасть, поросшая ландышами, глаз жужелицы в траве.
Рыжеватость, на солнце отсвечивающая фиолетово-зелёным.
Обширнее галереями изрытой ночи со сдвоенными фонариками муравьёв -
Галактика её тела
Не уступает любой иной.
Лишённая воли, вне воли
Колышешься на ветвях над озёрами воздуха,
Где кровли дворцов затонувших и башни листвы.
Терраса, где ты приземлишься, под лирой теней.
Склонилась в порыве, я тщетно пытаюсь поймать
Тот миг, когда хватка ослабнет, и длани твои удлинятся.
Колеблется ветвь опустевшая, в клетку кристалла
Ты мчишь своё тёплое пульсирующее сердечко.
О ни на что не похожая, о равнодушная
К звукам птах, перн, пти или ца.
Вне имени, лишённая имени.
Лишь безупречный полёт в пространстве янтарном.
Пока ты махала крылами, я понял, чем я отделён
От вещей, которые ежедневно именую
И даже от собственной отвесной персоны,
Чья тень удлиняется по направленью к зениту.
Но клюв твой полуоткрытый со мною всегда.
В зеве его так чувственно, так любовно,
Что волосы поневоле дыбом встают
И резонируют в такт твоему исступленью.
А я пополудни в прохожей сижу в ожиданьи
Меж бронзовых львов, я зрю округлённые губы,
Касаюсь руки обнажённой, что благоухает
Криницей и благовестом колоколов.
Монжерон, 1959
Ode to a Bird
O composite,
O unconscious,
Holding your feathery palms behind you,
Propped on your gray lizard legs,
On cybernetic gloves
That grasp at whatever they touch.
O incommensurate.
Larger than the precipice
In a lily-of-the-valley
Or the eye of a scarab in the grass,
Reddish, turned violet-green by the sun.
More vast than a galleried night
With the headlights of an ant -
And a galaxy in its body
Indeed, equal to any.
Beyond will, without will
You sway on a branch above lakes of air
And their submerged palaces, towers of leaves.
Terraces where you can land in a harp of shadow.
You lean forward, summoned, and I contemplate the instant
When your foot loosens its hold, your arm extends.
The place you have left is rocking, into the lines of crystal
You take your warm palpitating heart.
O not similar to anything, indifferent
To the sound pta, pteron, fvgls, brd.
Beyond name, without name,
An impeccable motion in an expanse of amber.
So that I comprehend, while your wings beat,
What divides me from things I name every day,
And from my vertical figure
Though it extends itself upward to the zenith.
But your half-opened beak is with me always.
Its inside is so fleshy and amorous
That a shiver makes my hair stand up
In kinship with your ecstasy.
Then one afternoon I wait in a front hall,
Beside bronze lions I see lips
And I touch a naked arm
In the scent of springwater and of bells.
translated by Czesław Miłosz and Robert Pinsky