Місяць, як я вже тато...
Пройшов вже місяць від цієї події, (а кому в облом бігати по силкам, то я про те що я став татом). І вже можу троши сказа-розказати як то воно бути оцим "татом".
Якось коли чекаєш цього то здається шо буде важко, але коли вливаєшся у це батьківське життя, то не помічаєш як це "важко", стає не таким вже і важким.
За цей місяць відбулося дуже багато і у психологічному плані і не лише... Найважче, як на мене це було сперичатись з дружиною, а точніше з її інсктинтами. Це типу: "ну йому ж холодно...", "чому він тремтить?", "ну не роби йому так(збентежено)...". Це все звичайно стосувалося темпиратури в кімнаті(20-22), температури води для купання(33-34), і масажів. Але ж я впертий, і мені трохи вдалось відбити шквал стереотипів родичів, зате дитина добре спить, нормально їсть.
На днях ми ходили в дит. поліклініку(по графіку в місячному віці) і лікарі сказали, що дитина повністю нормальна. Набрав за цей місяць 1300 гр., що додає мені стимулу, і я розумію, що значить я все правильно роблю. Ну і ще добре, що ми з дружиною навіть встигли поболіти, а Тимур навіть толком і носом не шморгав. Він вже почав реагувати на людей, - проводить поглядом. Коли Тимур був тиждень, ми вперше почали з ним гуляти: перший день 15 хв., другий 25хв. і т.д. Зарес ми вже спокійно гуляємо півтори години, а якщо гарне сонце то і 2 години, доречі сонячні промені "дають" організму вітамін D, який запобігає такому страшному діагнозу, як "рахіт".
Сьогодні (у неділю) ми родиною святкували родини.І вперше принесли Тимура в церкву де sergiy_teren разом з усією церквою молились за нашу родину, а ми посвячували його Богу. Люблю свою церкву, тому що в ній всі добрі щирі і щедрі(у фінансовому плані), тобто щедро благословили. Після закінчення служіння зразу вибудувалась черга з дівчат, які хотіли "патаскать"))) малого. Просили навіть дехто, щоб приносили в церкву постійно тіпа "паіграца")). Отаке от воно батьківське житя.
Якось коли чекаєш цього то здається шо буде важко, але коли вливаєшся у це батьківське життя, то не помічаєш як це "важко", стає не таким вже і важким.
За цей місяць відбулося дуже багато і у психологічному плані і не лише... Найважче, як на мене це було сперичатись з дружиною, а точніше з її інсктинтами. Це типу: "ну йому ж холодно...", "чому він тремтить?", "ну не роби йому так(збентежено)...". Це все звичайно стосувалося темпиратури в кімнаті(20-22), температури води для купання(33-34), і масажів. Але ж я впертий, і мені трохи вдалось відбити шквал стереотипів родичів, зате дитина добре спить, нормально їсть.
На днях ми ходили в дит. поліклініку(по графіку в місячному віці) і лікарі сказали, що дитина повністю нормальна. Набрав за цей місяць 1300 гр., що додає мені стимулу, і я розумію, що значить я все правильно роблю. Ну і ще добре, що ми з дружиною навіть встигли поболіти, а Тимур навіть толком і носом не шморгав. Він вже почав реагувати на людей, - проводить поглядом. Коли Тимур був тиждень, ми вперше почали з ним гуляти: перший день 15 хв., другий 25хв. і т.д. Зарес ми вже спокійно гуляємо півтори години, а якщо гарне сонце то і 2 години, доречі сонячні промені "дають" організму вітамін D, який запобігає такому страшному діагнозу, як "рахіт".
Сьогодні (у неділю) ми родиною святкували родини.І вперше принесли Тимура в церкву де sergiy_teren разом з усією церквою молились за нашу родину, а ми посвячували його Богу. Люблю свою церкву, тому що в ній всі добрі щирі і щедрі(у фінансовому плані), тобто щедро благословили. Після закінчення служіння зразу вибудувалась черга з дівчат, які хотіли "патаскать"))) малого. Просили навіть дехто, щоб приносили в церкву постійно тіпа "паіграца")). Отаке от воно батьківське житя.