День життя однієї анімешниці
День життя однієї анімешниці
Момоко розбудив телефонний дзвінок.
- Де ти ходиш?! - прокричала в слухавку подружка Бялка - ти ще півгодини назад повина була бути тут!!!
- Не розумію - сонно пробормотала Момоко.
- Дурепа, в нас репетиція, ти хочеш, щоб все провалилось?!
- Бялка бака - начебто відповіла Момоко і кинула слухавку.
Бідна дитина сьогодні до шести ранку передивлювалась аніме, щоб вибрати собі персонажа на косплей та вчила напам'ять пісню японською. Видно втома далася взнаки і Момоко зовсім забула про наближаючу вечірку.
Бялка продовжувала телефонувати, але все було безрезультатно - телефонна мелодія Lilium з Elfen Lied спонукала Мамоко до сну...
Момоко розбудили другий раз шаленим стуком в двері.
- Ну хто там ще може бути - пронила соня і взяла телефон, щоб подивитись час - сьогодні ж субота. Стоп! Неділя?! Блін, я провалила косплей - знову закричала Момоко і сплигнула з ліжка. В двері продовжували сильно дубасити.
Вона підбігла до дверей і, навіть, не питаючи хто там, відчинила їх. На порозі стояв один з організаторів сьогоднішнього косплею - Торвен. Його очі горіли багряно-чорним кольором.
- Торвен вибач, я...
- Мовчи! - перебив він її - Даю тобі 5 хвилин, щоб привести себе в порядок і зібратись. Чекаю внизу. - Двері захлопнулись.
- Блін, блін, блін - нервово повторювала Момоко і швидко пакувала всі необхідні речі у кавайний рюкзак з фігуркою Рюука.
- Так, плаття взяла, туфлі взяла, гаманець, телефон, ключ, пісня. Пісня? Де моя пісня? - Момоко почала перебирати купи паперу, дисків, журналів у пошуках тексту пісні. Пролунав телефонний дзвінок.
- Та почекай ти - зкинула Момоко і далі продовжувала ритися в своєму безладі. Телефонний дзвінок від Торвена пролунав знову.
- Альо! Вже йду! - випалила вона.
- Момоко не виводь мене. Або ти зараз спускаєшся вниз, або я вижену тебе з клубу - бездумно пригрозив Торвен.
- Я ж сказала - вже іду! - знову нервово гаркнула Момоко і кинула слухавку. Швиденько переодягаючись, вона, традиційно для себе, одягнула різнокольорові шкарпетки, накинула оранжевий піджак зі значками та плигнула в кеди, розмальовані няшними котами. Ще хвилина - двері закриті і вона спотикаючись біжить униз.
Біля виходу її чекав роздратований Торвен, допалюючи третю цигарку і таксі, з не-менш роздратованим водієм.
- Нарешті - зітхнув Торвен, відкриваючи дверцята таксі - Сідай красавіца, поїхали!
Як не дивно, всю дорогу від дому до клубу Момоко мовчала, в принципі як і Торвен. Лише з автомагнітоли таксиста лунало: "Залатиє купала, і ні грама золата".
Десятихвилинне прослуховування пісні обірвалось хриплим голосом шофера:
- Ми на мєстє.
Торвен розрахувався з таксистом і разом з Момоко вийшов з машини.
Перед ними стояла невисока будівля позбавлена будь-якого художнього смаку, а непрацюючи неони і безліч нікому не потрібних рекламних афіш робили це місце більш огиднішим. Над входом виднівся надпис "Cosmic House" - так званий диско-техно-транс клуб, в якому сьогодні вібудеться косплей учасників клубу анімешників "Кавайняшкі".
- Щось мені це місце не дуже подобається. - похнюпилась Момоко.
- На щось краще грошей не вистачило - обурено промовив Торвен - але всеодно, для косплею вистачить!
Тут до них вибігла Бялка і схопила Момоко за руку.
- За мною! В нас залишилось півгодини.
Інтер'єр клубу був ненабагато гарнішим за його зовнішню частину, але вся його краса концентрувалась на двох десятках кавайних і не дуже кавайних косплейщицях.
Бялка вводила Момоко у курс справи:
- Дивись, отам - наші столи, далі столи для гостів, сцена прямо по курсу, фонограма твоєї пісні у нас є, тобі залишилось тільки заспівати.
- Але я не вивчила слова - похнюплено сказала Момоко.
- Ти шо здуріла?! Це ж наша фішка! Короче так, ти сьогодні мене вже раз підставила, навіть і не думай в чомусь оправдовуватись. Другого разу не повино бути! Ти зрозуміла?! Я не дозволю тобі звести всі наші старання нанівець. Іди переодягайся, вчи пісню, роби що хочеш, але щоб виступ був - ти мене зрозуміла?!
- Я постараюсь, щось придумати.
- Не постараюсь, а придумаю. Вперед! - показала Бялка пальцем на гардеробну і побігла до виходу.
Момоко без всякого ентузіазму перевдягнулась в Люсі з того ж Elfen Lied і сіла вчити пісню. Пройшло вже як півгодини, а результат був майже нульовий.
- Блін, знову опозорюсь - сказала Момоко, згадуючи свій минулий виступ. - Але пофіг, всі свої.
Тим часом у головному залі зібралось багато людей, які хотіли шоу. Довгоочікуванна пауза і шум людей заспокоїв голос Бялки.
- Конічіва шановні анімешники і анімешниці, муняшки і отаку. Орігато вам за те що прийшли - ми починаємо! І почнемо
ми як завжди з косплею, увага на сцену!
Учасниця номер 1 - Наймиліше створіння у світі - Чіі з Chobits
Учасниця номер 2 - Її екстравагантна сестра Фрея
Учасниця номер 3 - Войовнича дурепа-ненажера Ліна Інверс зі Slayers
Учасниця номер 4 - Спокійна та стильна Хіната з Naruto
Учасниця номер 5 - вічноХолодна та серйозна Леді Інтегра з Hellsing
Дівчата по черзі виходили на сцену і радували гостей своїм виглядом. Дехто фотографував, дехто кричав "Хіната я люблю тебе", дехто сидів мовчки і просто пив пиво, але загалом публіка була враженою. Бялка далі продовжувала називати дівчат і ось прийшов час виходу Момоко.
Учасниця номер 18 - чарівна та водночас жорстока Люсі з Elfen Lied.
Момоко стояла наче вкопана, а її очі розбігались по гостях - вона спосерігала за їх реакцією.
- Це була остання наша учасниця, а зараз у вас є 15 хвилин, щоб визначити сьогоднішню переможницю - промовила Бялка і сховалась у гардеробній. Люди підходили до косплейщиць, фотографували їх, цілували, обнімали, надто цинічні люди вказували їм на недоліки. До Момоко підбіг один муняшка і попросив сфотографуватись. Так як відповіді не послідувало, він сфотографувався біля неї і побіг за настпуною жертвою. Так сплило 15 хвилин. Кожен написав на папірці ім'я найвдалішої на їх думку конкурсантки і кинув в урну. Ще через деякий час на сцену знову вийшла Бялка і почала:
- Прошу всіх сісти за свої місця. Зараз ми дізнаємося хто цього місяця буде найкращою косплейщицею. Увага, королевою косплею стає неперевершена.... Чіі!
Всі почали кричати "УРА", свистіти, а Чіі навіть заплакала від радості. Бялка продовжила:
- Поздоровить її з успіхом наша постійна конкурсантка і просто моя хороша подружка - Момоко ака Люсі. Сьогодні вона подарує нам пісню.
Всі затихли в очікуванні, освітлення в клубі стало червоним, на сцену повільно піднялась Люсі. Почалась мелодична фонограма і Момоко співала з закритими очима. Співала гарно і ніжно, хоч інколи не попадала в ноти або не могла вимовити якогось японського слова. На третій хвилині співу у неї потекла сльоза, яка заразно передалась більшості жіночої частини сьогоднішнього дійства.
Як тільки пісня закінчилась жінки почали голосно ридати, а чоловіки аплодувати і просити біс. Момоко не відступаючи від своїх принципів мовчки сіла за столик поруч з Бялкою і Торвеном. Проблему обуреності гостей швидко вирішила Бялка.
- Пісню, яку подарувала нам Момоко співати на біс не можна - такі відчуття та емоції не повторюються. Але не падайте
духом - у нас ще багато номерів і конкурсів для вас. І наступний номер - показ навичок учнів школи кендоїстів. Увага на
сцену.
Всі гості швидко переключились з ридаючої Момоко на десяток хлопців з катанами, а Бялка підбігла заспокоювати свою подружку,
яка на відміну від інших дівчат, що плакали, а потім переключились на кендоїстів, досі ридала в плече Торвена.
- Момоко, ти ж знаєш, що ти найкраща, будь-ласка не плач!
Та це не допомагало.
- Момоко, не плач, скажи хоч слово! - знову настирно просила Бялка, міцно затиснувши її руку в своїй.
- Я хочу додому - нарешті вирвалось у Момоко з вуст.
- Яке додому? Вечірка тільки починається - здивувалась Бялка.
- Їй погано - заступився за неї Торвен - я її відведу додому.
- Ні, я сама - випалила Момоко обірвавши всі надії Торвена і повільно, плачучи, пішла додому...
Момоко розбудив телефонний дзвінок.
- Де ти ходиш?! - прокричала в слухавку подружка Бялка - ти ще півгодини назад повина була бути тут!!!
- Не розумію - сонно пробормотала Момоко.
- Дурепа, в нас репетиція, ти хочеш, щоб все провалилось?!
- Бялка бака - начебто відповіла Момоко і кинула слухавку.
Бідна дитина сьогодні до шести ранку передивлювалась аніме, щоб вибрати собі персонажа на косплей та вчила напам'ять пісню японською. Видно втома далася взнаки і Момоко зовсім забула про наближаючу вечірку.
Бялка продовжувала телефонувати, але все було безрезультатно - телефонна мелодія Lilium з Elfen Lied спонукала Мамоко до сну...
Момоко розбудили другий раз шаленим стуком в двері.
- Ну хто там ще може бути - пронила соня і взяла телефон, щоб подивитись час - сьогодні ж субота. Стоп! Неділя?! Блін, я провалила косплей - знову закричала Момоко і сплигнула з ліжка. В двері продовжували сильно дубасити.
Вона підбігла до дверей і, навіть, не питаючи хто там, відчинила їх. На порозі стояв один з організаторів сьогоднішнього косплею - Торвен. Його очі горіли багряно-чорним кольором.
- Торвен вибач, я...
- Мовчи! - перебив він її - Даю тобі 5 хвилин, щоб привести себе в порядок і зібратись. Чекаю внизу. - Двері захлопнулись.
- Блін, блін, блін - нервово повторювала Момоко і швидко пакувала всі необхідні речі у кавайний рюкзак з фігуркою Рюука.
- Так, плаття взяла, туфлі взяла, гаманець, телефон, ключ, пісня. Пісня? Де моя пісня? - Момоко почала перебирати купи паперу, дисків, журналів у пошуках тексту пісні. Пролунав телефонний дзвінок.
- Та почекай ти - зкинула Момоко і далі продовжувала ритися в своєму безладі. Телефонний дзвінок від Торвена пролунав знову.
- Альо! Вже йду! - випалила вона.
- Момоко не виводь мене. Або ти зараз спускаєшся вниз, або я вижену тебе з клубу - бездумно пригрозив Торвен.
- Я ж сказала - вже іду! - знову нервово гаркнула Момоко і кинула слухавку. Швиденько переодягаючись, вона, традиційно для себе, одягнула різнокольорові шкарпетки, накинула оранжевий піджак зі значками та плигнула в кеди, розмальовані няшними котами. Ще хвилина - двері закриті і вона спотикаючись біжить униз.
Біля виходу її чекав роздратований Торвен, допалюючи третю цигарку і таксі, з не-менш роздратованим водієм.
- Нарешті - зітхнув Торвен, відкриваючи дверцята таксі - Сідай красавіца, поїхали!
Як не дивно, всю дорогу від дому до клубу Момоко мовчала, в принципі як і Торвен. Лише з автомагнітоли таксиста лунало: "Залатиє купала, і ні грама золата".
Десятихвилинне прослуховування пісні обірвалось хриплим голосом шофера:
- Ми на мєстє.
Торвен розрахувався з таксистом і разом з Момоко вийшов з машини.
Перед ними стояла невисока будівля позбавлена будь-якого художнього смаку, а непрацюючи неони і безліч нікому не потрібних рекламних афіш робили це місце більш огиднішим. Над входом виднівся надпис "Cosmic House" - так званий диско-техно-транс клуб, в якому сьогодні вібудеться косплей учасників клубу анімешників "Кавайняшкі".
- Щось мені це місце не дуже подобається. - похнюпилась Момоко.
- На щось краще грошей не вистачило - обурено промовив Торвен - але всеодно, для косплею вистачить!
Тут до них вибігла Бялка і схопила Момоко за руку.
- За мною! В нас залишилось півгодини.
Інтер'єр клубу був ненабагато гарнішим за його зовнішню частину, але вся його краса концентрувалась на двох десятках кавайних і не дуже кавайних косплейщицях.
Бялка вводила Момоко у курс справи:
- Дивись, отам - наші столи, далі столи для гостів, сцена прямо по курсу, фонограма твоєї пісні у нас є, тобі залишилось тільки заспівати.
- Але я не вивчила слова - похнюплено сказала Момоко.
- Ти шо здуріла?! Це ж наша фішка! Короче так, ти сьогодні мене вже раз підставила, навіть і не думай в чомусь оправдовуватись. Другого разу не повино бути! Ти зрозуміла?! Я не дозволю тобі звести всі наші старання нанівець. Іди переодягайся, вчи пісню, роби що хочеш, але щоб виступ був - ти мене зрозуміла?!
- Я постараюсь, щось придумати.
- Не постараюсь, а придумаю. Вперед! - показала Бялка пальцем на гардеробну і побігла до виходу.
Момоко без всякого ентузіазму перевдягнулась в Люсі з того ж Elfen Lied і сіла вчити пісню. Пройшло вже як півгодини, а результат був майже нульовий.
- Блін, знову опозорюсь - сказала Момоко, згадуючи свій минулий виступ. - Але пофіг, всі свої.
Тим часом у головному залі зібралось багато людей, які хотіли шоу. Довгоочікуванна пауза і шум людей заспокоїв голос Бялки.
- Конічіва шановні анімешники і анімешниці, муняшки і отаку. Орігато вам за те що прийшли - ми починаємо! І почнемо
ми як завжди з косплею, увага на сцену!
Учасниця номер 1 - Наймиліше створіння у світі - Чіі з Chobits
Учасниця номер 2 - Її екстравагантна сестра Фрея
Учасниця номер 3 - Войовнича дурепа-ненажера Ліна Інверс зі Slayers
Учасниця номер 4 - Спокійна та стильна Хіната з Naruto
Учасниця номер 5 - вічноХолодна та серйозна Леді Інтегра з Hellsing
Дівчата по черзі виходили на сцену і радували гостей своїм виглядом. Дехто фотографував, дехто кричав "Хіната я люблю тебе", дехто сидів мовчки і просто пив пиво, але загалом публіка була враженою. Бялка далі продовжувала називати дівчат і ось прийшов час виходу Момоко.
Учасниця номер 18 - чарівна та водночас жорстока Люсі з Elfen Lied.
Момоко стояла наче вкопана, а її очі розбігались по гостях - вона спосерігала за їх реакцією.
- Це була остання наша учасниця, а зараз у вас є 15 хвилин, щоб визначити сьогоднішню переможницю - промовила Бялка і сховалась у гардеробній. Люди підходили до косплейщиць, фотографували їх, цілували, обнімали, надто цинічні люди вказували їм на недоліки. До Момоко підбіг один муняшка і попросив сфотографуватись. Так як відповіді не послідувало, він сфотографувався біля неї і побіг за настпуною жертвою. Так сплило 15 хвилин. Кожен написав на папірці ім'я найвдалішої на їх думку конкурсантки і кинув в урну. Ще через деякий час на сцену знову вийшла Бялка і почала:
- Прошу всіх сісти за свої місця. Зараз ми дізнаємося хто цього місяця буде найкращою косплейщицею. Увага, королевою косплею стає неперевершена.... Чіі!
Всі почали кричати "УРА", свистіти, а Чіі навіть заплакала від радості. Бялка продовжила:
- Поздоровить її з успіхом наша постійна конкурсантка і просто моя хороша подружка - Момоко ака Люсі. Сьогодні вона подарує нам пісню.
Всі затихли в очікуванні, освітлення в клубі стало червоним, на сцену повільно піднялась Люсі. Почалась мелодична фонограма і Момоко співала з закритими очима. Співала гарно і ніжно, хоч інколи не попадала в ноти або не могла вимовити якогось японського слова. На третій хвилині співу у неї потекла сльоза, яка заразно передалась більшості жіночої частини сьогоднішнього дійства.
Як тільки пісня закінчилась жінки почали голосно ридати, а чоловіки аплодувати і просити біс. Момоко не відступаючи від своїх принципів мовчки сіла за столик поруч з Бялкою і Торвеном. Проблему обуреності гостей швидко вирішила Бялка.
- Пісню, яку подарувала нам Момоко співати на біс не можна - такі відчуття та емоції не повторюються. Але не падайте
духом - у нас ще багато номерів і конкурсів для вас. І наступний номер - показ навичок учнів школи кендоїстів. Увага на
сцену.
Всі гості швидко переключились з ридаючої Момоко на десяток хлопців з катанами, а Бялка підбігла заспокоювати свою подружку,
яка на відміну від інших дівчат, що плакали, а потім переключились на кендоїстів, досі ридала в плече Торвена.
- Момоко, ти ж знаєш, що ти найкраща, будь-ласка не плач!
Та це не допомагало.
- Момоко, не плач, скажи хоч слово! - знову настирно просила Бялка, міцно затиснувши її руку в своїй.
- Я хочу додому - нарешті вирвалось у Момоко з вуст.
- Яке додому? Вечірка тільки починається - здивувалась Бялка.
- Їй погано - заступився за неї Торвен - я її відведу додому.
- Ні, я сама - випалила Момоко обірвавши всі надії Торвена і повільно, плачучи, пішла додому...